Ухвала суду № 43545225, 09.04.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

УХВАЛА

09.04.2015 Провадження №2-а/425/8/15

Справа №425/36/15-а

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Коваленка Д.С., секретар Томко Л.А., за участю позивача: ОСОБА_1 та представника відповідача: ОСОБА_2,

розглядаючи адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжне Луганської області про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити певні дії, а також про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжне Луганської області, яким після зміни частини вимог, їх розяснення у попередньому судовому засіданні, а також залишення без розгляду деяких вимог до Кабінету Міністрів України, фактично, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо призначення позивачу з 02 січня 2012 року розміру пенсії без врахування його повного заробітку (за періоди: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), з якого було сплачено страхові внески;

- зобовязати відповідача здійснити, виходячи з розміру повного заробітку позивача, з якого було сплачено страхові внески (у тому числі з врахуванням періодів: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), перерахунок пенсії призначеної йому з 02 січня 2012 року, та здійснити перерахунок її індексації;

- зобовязати відповідача (у триденний строк, з моменту набрання рішенням суду законної сили) виплатити на користь позивача пенсію у розмірі 140580 гривень (як недоплачену починаючи з січня 2012 року по грудень 2014 року включно) та індексацію на неї, а також пеню у розмірі 13840 гривень 49 копійок;

- зобовязати відповідача відшкодувати матеріальну шкоду у розмірі 3809900 гривень, з яких: 110000 гривень - це витрати, яких зазнав позивач (оплачені ним медичні послуги), 3699900 гривень - витрати, які позивач мусить зробити (оплатити медичні послуги);

- зобовязати відповідача відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1557750 гривень;

- зобовязати Кабінет Міністрів України вчинити дії та заходи щодо гарантування здійснення сплати відповідачем позивачу: пенсії у розмірі 140580 гривень (як недоплаченої починаючи з січня 2012 року по грудень 2014 року включно) та індексації на неї; пені у розмірі 13840 гривень 49 копійок; відшкодування матеріальної (3809900 гривень) та моральної шкоди (1557750 гривень);

- зобовязати відповідача надати позивачу: розрахунок розміру пенсії позивача обрахованої з його повного заробітку (у тому числі з врахуванням періодів: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), з якого було сплачено страхові внески; розрахунок повного розміру заробітку позивача (у тому числі з врахуванням періодів: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), з якого було сплачено страхові внески; розрахунок індивідуальних коефіцієнтів повного заробітку позивача (у тому числі з врахуванням періодів: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), з якого було сплачено страхові внески; механізм автоматичної обробки вказаних розрахунків;

- зобовязати відповідача вирішити питання щодо притягнення до відповідальності винних у дискримінації позивача осіб;

- зобовязати відповідача вчинити певні дії та заходи з метою недопущення дискримінації позивача у майбутньому;

- зобовязати відповідача надати позивачу письмову інформацію про джерела збирання відповідачем зміненого розміру щомісячного заробітку позивача за періоди: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року, а також обмеженого щомісячного індивідуального коефіцієнту заробітної плати позивача за вказані періоди;

- зобовязати відповідача надати позивачу письмову інформацію щодо механізму, який було використано при автоматичній обробці даних про заробіток, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати та пенсію позивача;

- захистити позивача від прийняття відповідачем автоматизованого рішення шляхом зобовязання відповідача здійснити, у ручному режимі, виходячи з розміру повного заробітку позивача, з якого були сплачені страхові внески (у тому числі з врахуванням періодів: з 01 червня 1989 року по 30 квітня 1990 року, з 01 січня 1991 року по 31 січня 1991 року, з 01 березня 1991 року по 30 квітня 1991 року, з 01 липня 1991 року по 30 листопада 1991 року, з 01 січня 1992 року по 28 лютого 1993 року, з 01 червня 1993 року по 31 жовтня 1993 року), з повного індивідуального коефіцієнту заробітної плати позивача, розрахунок повної пенсії і здійснити її індексацію, а також надати цей розрахунок позивачу;

- зобовязати відповідача надати позивачу розрахунок обчисленої у ручному режимі щомісячної повної пенсії, від повного заробітку позивача, з урахуванням індексації та всіх підвищень, передбачених діючим законодавством України, за період з 02 січня 2012 року по 02 грудня 2014 року, а також розрахунок обчисленої щомісячної пенсії, виплаченої позивачу за період з 02 січня 2012 року по 02 грудня 2014 року.

Попереднє судове засідання проводилось неодноразово. За цей час, судом було залишено без розгляду частину вимог позивача, а підтримані і підтверджені позивачем позовні вимоги були уточнені судом; зясовано, що позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, а відповідач заперечує проти їх задоволення у повному обсязі, і примирення між ними не є можливим; було задоволено клопотання представника відповідача про проведення попереднього судового засідання за його відсутності; відповідач надав свої письмові заперечення проти позову, а позивач надав суду численні пояснення у письмовому вигляді та поставив на розгляд суду ряд клопотань (а.с.7-8,9-10,141-143,150-152,158-160 тому 1 та а.с.1-3 тому 2).

Вирішуючи клопотання позивача щодо визнання загальновідомим шахрайським способом: вимірювання пенсії за формулою П=Зп*Кс на підставі не дійсних, із обмеженням, спотворених даних (показників заробітку) позивача (а.с.9-10 тому 1), суд констатує, що визнання тих чи інших дій шахрайськими чи шахрайськими способами взагалі не входить до компетенції адміністративного суду, а тому таке клопотання не підлягає розгляду по суті.

Вирішуючи клопотання позивача щодо визнання загальновідомою ту обставину, що вимірювання заробітку за законодавчою нормою статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII є метрологічним вимірюванням розміру норми (а.с.7-8 тому 1), суд, керуючись поняттями «метрологія» та «вимірювання», що визначені статтею 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», вважає, що визнання вказаних дій метрологічним вимірюванням є неможливим, а тому і визнання таких дій загальновідомим метрологічним вимірюванням теж.

І оскільки клопотання позивача про визнання загальновідомою ту обставину, що вимірювання заробітку за законодавчою нормою статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII за звичайним загальновідомим метрологічним вимірюванням норми, здійснюється згідно із загальновідомими значеннями слів, які підтверджуються тлумачними словниками (а.с.7-8 тому 1), ґрунтується на попередньому клопотанні яке не підлягає задоволенню, у задоволенні цього клопотання теж слід відмовити.

Вирішуючи клопотання позивача про обставини метрологічного вимірювання пенсії за формулою П=Зп*Кс, зокрема про визнання загальновідомою ту обставину, що метрологічне вимірювання пенсії за формулою П=Зп*Кс повинно відбуватись на підставі дійсних персональних даних (показників заробітку) позивача (а.с.9-10 тому 1), суд знову наголошує, що визначені статтею 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» поняття «метрологія» та «вимірювання», не дають підстав визнавати вказані дії метрологічним вимірюванням, а тому і визнання таких дій загальновідомим метрологічним вимірюванням теж.

Тому суд констатує, що усі факти, які необхідно встановити для вирішення спору, підлягають доказуванню при розгляду справи по суті, у загальному порядку.

Розглядаючи клопотання позивача про залучення Кабінету Міністрів України до участі у справі, у якості третьої особи (а.с.1-3 тому 2), суд виходить з наступного.

Обґрунтування необхідності залучення вказаного органу до участі у справі у якості третьої особи, що наведені позивачем у його клопотанні, суд не може визнати підставою для такого залучення, оскільки наведені позивачем обґрунтування не доводять, що рішення у справі може вплинути на права, свободи, інтереси чи обовязки Кабінету Міністрів України.

Разом з цим, суд відзначає, що згідно положень частини 2 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний суд при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права і обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Після того, як у судовому засіданні позивач повторно розяснив свої вимоги, суд встановив, що одна з вимог спрямована безпосередньо до Кабінету Міністрів України, що у випадку її задоволення може вплинути на обовязки останнього, однак він не є стороною у справі. А позивач, після розяснення йому головуючим права заявляти клопотання щодо залучення до участі у справі співвідповідача, відмовився від реалізації такого права. При цьому судом враховано, що залучення співвідповідача з ініціативи суду, Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено.

Тому, Кабінет Міністрів України слід залучити до участі у справі, за ініціативою суду, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Вирішуючи клопотання позивача про витребування у відповідача письмових доказів правових підстав змін персональних даних заробітку позивача та його дискримінації (а.с.150-152 тому 1), суд виходить з наступного:

Положеннями частини 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

За визначенням цієї норми, для витребування будь-яких доказів, останні, повинні реально існувати та знаходитись у певної особи чи у певному місці.

Однак, позивач у своєму клопотанні, не зміг довести наявність у відповідача тих доказів, які він просить витребувати у клопотанні (а.с.150-152 тому 1). При цьому судом враховано, що згідно пояснень представника відповідача докази та відомості, які просить витребувати позивач, у відповідача відсутні. А список усіх відповідей відповідача на усі скарги позивача, суд вже зобовязав відповідача надати до початку розгляду справи по суті.

Тому, у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити.

Вирішуючи клопотання позивача про витребування у відповідача додаткових письмових доказів (а.с.141-143 тому 1), суд виходить з такого:

Під час проведення попереднього судового засідання, після розяснення позивачем заявлених ним позовних вимог, які сформульовані вище і вимог, що заявлені ним у клопотанні, судом було зясовано, що частина з них є ідентичними (а.с.141-143). Головуючий, неодноразово, розяснював позивачу, що розгляд позовних вимог судом та їх задоволення можливе тільки за наслідком проведення встановленої Кодексом адміністративного судочинства України процедури, якщо суд дійде висновку при наявність підстав для задоволення таких вимог; а задоволення клопотання, яке містить частину вимог, які фактично є позовними, без проходження зазначеної процедури, буде порушенням процесуального закону України. Через що, головуючий пропонував позивачу визначитись. Однак позивач, наголошував на необхідності розгляду судом і позовних вимог і заявленого ним клопотання, а також вказував на те, що задоволення останнього не заважає суду розглядати ці ж вимоги у встановленому порядку, як позовні.

Але, з огляду на вказані вище мотиви, суд знову вимушений констатувати, що задоволення клопотання позивача, фактично, призведе до задоволення судом частини його позовних вимог, без проведення встановленої процесуальним законом процедури та без реалізації права відповідача на оскарження прийнятого судом рішення, чого суд не може допустити.

При цьому, суд не може погодитись з доводами позивача, що незадоволення його клопотання позбавить його можливості довести перед судом ті обставини, на які він посилається як на підставу для своїх вимог, оскільки ті розрахунки та ті відомості, які він просить витребувати (а фактично зобовязати відповідача їх спочатку зробити, а потім витребувати) не являються єдиними доказами тих обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Тут, суд має на увазі те, що жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили і ті обставини, які позивач бажає довести перед судом можуть бути доведені й іншими засобами доказування.

Тому, у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити.

Вирішуючи клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду із позовом (а.с.158-160 тому 1), суд виходить з наступного.

Частина перша і друга статті 55 Конституції України, гарантує захист прав і свобод людини і громадянина судом, та право кожного на оскарження в суді дій органів державної влади, посадових і службових осіб.

А частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Однак, відповідно до положень частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Але разом з цим, згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, у своєму рішенні від 17 січня 1970 року, Європейський Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. А у справі Bellet v. Fгаnсе (рішення від 04 грудня 1995 року) цей суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд, з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

А в рішеннях по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавляє заявників права доступу до суду і заважає розгляду позовних вимог. І нарешті, у справі Ilhan v. Turkey (рішення від 27 червня 2000 року) Європейський Суд зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

На підставі письмової переписки позивача з відповідачем та іншими державними органами (а.с.34-116 тому 1), судом встановлено, що незважаючи на те, що пенсію позивачу було призначено з 02 грудня 2012 року, і на його думку не правомірно, сам позивач, аж до моменту подання своєї позовної заяви у грудні 2014 року (а.с.180-185 тому 1), продовжував звертись до відповідача та інших державних органів із письмовими зверненнями, з метою отримання відповідей, які на його думку, могли вплинути на здійснення відповідачем перерахунку призначеної йому пенсії, тобто на вирішення спору без застосування судових процедур. Вказану обставину та добросовісну помилку позивача (через відсутність у нього юридичної освіти) щодо наявності у органів державної влади до яких він звертався, повноважень на вирішення спору без звернення до суду, слід визнати істотними для того, щоб вважати пропущеним строк звернення позивачем до суду з поважних причин. При цьому, суд враховує що на протязі всього пропущеного позивачем строку звернення до суду, останній, вчиняв активні дії для вирішення спору у позасудовому порядку.

Тому, з огляду на викладене, враховуючи зміст позовних вимог та матеріали додані до позовної заяви, а також з метою забезпечення права позивача на доступ до суду, в частині розгляду судом його позовних вимог, суд вважає, що пропущений позивачем строк звернення до суду слід визнати таким, що пропущений з поважних причин.

Зважаючи на все вище викладене, суд вважає, що усі підготовчі дії проведено, а клопотання поставлені перед судом розглянуті, тому справу слід призначити до розгляду по суті.

Отже, керуючись статтями 53,99-103,110-121,158-160,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Визнати поважними причини пропуску строку ОСОБА_1 на звернення до адміністративного суду, із заявленим ним позовом.

Залучити Кабінет Міністрів України до участі у справі, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Закінчити підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжне Луганської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Кабінет Міністрів України, про визнання протиправними дій, зобовязання вчинити певні дії, а також про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Призначити розгляд справи по сутіна 08 травня 2015 року на 9 годину 00 хвилин у приміщенні залу судових засідань Рубіжанського міського суду Луганської області (місто Рубіжне Луганської області, вулиця Миру, 34).

Про час і місце судового засідання повідомити сторони та третю особу.

Визнати обовязковою, особисту участь сторін у справі.

Копії даної ухвали направити сторонам та третій особі.

Направити третій особі копію адміністративного позову разом з додатками до нього та копіями усіх документів, поданих позивачем.

Ухвала, окремо від рішення суду, оскарженню не підлягає.

Суддя - Д.С. Коваленко