Ухвала суду № 43544445, 08.04.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/2026/13-к Головуючий у 1 інстанції: Дулебко Н.І.

Провадження № 11-кп/783/3/15 Доповідач: Голубицький С. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого Голубицького С.С.

суддів Гаврилова В.М., Галапаца І.І.

при секретарях Мержвінській О.А., Нікітчуку П.В. у кримінальному провадженні № 12012000000000011 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Житомира, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 138, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України,

за участю :

прокурора Прокопова О.Е.

захисника ОСОБА_2

розглянула апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 14 лютого 2014 року, яким ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 138, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України та засуджено :

- за ч. 1 ст. 119 КК України - до 5 ( п'яти ) років позбавлення волі ;

- за ст. 138 КК України - до 3 ( трьох ) років позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 190 КК України - до 3 ( трьох ) років позбавлення волі ;

- за ч. 3 ст. 190 КК України - до 6 ( шести ) років позбавлення волі ;

- за ч. 4 ст. 358 КК України - до 2 ( двох ) років обмеження волі.

На підставі ст. 70 КК України, з застосуванням ст. 72 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 8 ( восьми ) років позбавлення волі.

Частково задоволено цивільні позови потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10.

Цивільні позови Секретаріату Кабінету Міністрів України, Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика та Державного закладу « Республіканська клінічна лікарня МОЗ України » залишено без розгляду.

Вирішено питання про процесуальні витрати, речові докази та запобіжний захід.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за злочини пов'язані із використанням завідомо підроблених документів, заняттям незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворого, необережне вбивство та заволодіння чужим майном шляхом обману і зловживання довірою ( шахрайство ), вчинені при наступних обставинах :

Так, 31 серпня 2005 року ОСОБА_1, видаючи себе за видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук, перебуваючи в приміщенні Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті « Львівська політехніка » за адресою : м. Львів, вул. Горбачевського, 18, з метою працевлаштування на посаду професора кафедри інформаційних систем та технологій використав завідомо підроблені документи, які пред'явив завідуючій відділу кадрів університету ОСОБА_12, зокрема :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, з неправдивими відомостями про закінчення ним в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова та здобуття вищої освіти і присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки у Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4, виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук.

На підставі поданих ним завідомо підроблених документів наказом ректора Інституту підприємництва та перспективних технологій при Національному університеті « Львівська політехніка » за № 07-216 від 31.08.2005 ОСОБА_1 з 01.09.2005 був прийнятий на посаду професора кафедри інформаційних систем та технологій даного інституту.

24 лютого 2006 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук, професора, не маючи вищої освіти та наукового ступеня доктора наук і вченого звання професора, в приміщенні Львівського Державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола за адресою : м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 130, з метою працевлаштування на посаду доцента кафедри загальних юридичних дисциплін, після погодження заяви про прийняття на роботу ректором інституту, повторно використав завідомо підроблені документи, які пред'явив начальнику відділу кадрів інституту ОСОБА_15, зокрема :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, з неправдивими відомостями про закінчення ним в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова та здобуття вищої освіти і присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук ;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки у Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності « клінічна психіатрія-наркологія », та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог ».

На підставі поданих ним завідомо підроблених документів наказом ректора Львівського ДІНТУ ім. В.Чорновола за № 39 ВК від 03.03.2006 ОСОБА_1 з 01.03.2006 був прийнятий на посаду доцента кафедри загальних юридичних дисциплін інституту на 0,5 ставки за строковою трудовою угодою.

08 червня 2006 року ОСОБА_1 вчинив незаконне заняття лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_17.

Так, у вказаний день, прибувши до Бродівської центральної районної лікарні по вул. Юридика, 22 в м. Броди Львівської області, ОСОБА_1, видаючи себе за лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук і професора, не маючи належної медичної освіти, спеціального дозволу ( ліцензії ) на право заняття лікувальною діяльністю та не відповідаючи єдиним кваліфікаційним вимогам, повідомив працівникам лікарні, що запрошений родичами для надання медичної допомоги хворому ОСОБА_17, який знаходився у лікарні на стаціонарному лікуванні з діагнозом : « Закрита черепно-мозкова травма, забій-здавлення головного мозку субдуральною гематомою в правій лобно-тім'яно-скроневій ділянці ». Після чого провів медичний огляд хворого та почав наполягати на проведенні останньому оперативного втручання ( трепанації черепа ) для видалення гематоми.

Того ж дня, о 18.00. годині ОСОБА_1, усвідомлюючи, що не має необхідних навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків для життя та здоров'я хворого, легковажно розраховуючи на їх відвернення, за згодою керівництва лікарні, яке помилялось щодо фаху ОСОБА_1 та необхідності у проведенні операції хворому, в приміщенні операційної зали Бродівської ЦРЛ здійснив останньому оперативне втручання - резекційну трепанацію зліва скроневої ділянки, видалення гострої гідроми ( ліквор з домішками крові в об'ємі 250 мл. ), що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_17 у вигляді проникаючого ушкодження черепа, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, який не приходячи до свідомості помер.

10 червня 2008 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук та професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук і вченого звання професора, перебуваючи в приміщенні Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика по вул. Дорогожицькій, 9 в м. Києві, з метою працевлаштування на посаду професора кафедри нейрохірургії даного закладу, після погодження заяви про прийняття на роботу ректором академії, повторно використав завідомо підроблені документи, які пред'явив провідному інженеру з підготовки кадрів медичної академії ОСОБА_18, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки у Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- посвідчення Російського Державного медичного університету серії НОМЕР_7 видане 02.09.1994 за реєстраційним № 347, з неправдивими відомостями про проходження ним з 01.09.1992 по 01.09.1994 підготовки в клінічній ординатурі на кафедрі нейрохірургії - неврології Російського Державного медичного університету і закінчення повного курсу по спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- сертифікат Російського Державного медичного університету виданий 01.07.1994 на підставі рішення екзаменаційної комісії при Російському Державному медичному університеті від 01.07.1994, з неправдивими відомостями про здачу ним кваліфікаційного екзамену по спеціальності « клінічна нейрохірургія » та присвоєння спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності « клінічна психіатрія-наркологія », та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності у сфері « лікар психіатр-нарколог » ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії ім. І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук ;

- сертифікат серії НОМЕР_8 від 06.10.2000, з неправдивими відомостями про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Московській медичній академії ім. І.М. Сеченова 20.09.2000 кваліфікації « лікар-нейрохірург першої категорії », на зворотній стороні якого зазначено про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Російському Державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова 01.04.2004 кваліфікації « лікар-нейрохірург вищої категорії » та про присвоєння йому рішенням цієї ж екзаменаційної комісії 03.04.2004 кваліфікації « лікар-невролог вищої категорії » ;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора.

На підставі наданих ним завідомо підроблених документів наказом ректора академії за № 127-к від 24.06.2008 ОСОБА_1 був зарахований на посаду професора кафедри нейрохірургії медичної академії на 0,25 ставки за сумісництвом з 10.06.2008.

14 червня 2008 року ОСОБА_1 повторно здійснив незаконне заняття лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворої ОСОБА_19.

Так, близько 16-ої години вказаного дня, прибувши на запрошення батьків малолітньої хворої ОСОБА_19 до Чортківської ЦРЛ по вул. Коновальця, 2/30 в м. Чортків Тернопільської області, ОСОБА_1, не маючи належної медичної освіти, спеціального дозволу ( ліцензії ) на право заняття лікувальною діяльністю та не відповідаючи єдиним кваліфікаційним вимогам, представився працівникам лікарні лікарем-нейрохірургом, доктором медичних наук і повідомив, що прибув на запрошення родичів оглянути хвору ОСОБА_19, яка знаходилась в лікарні на стаціонарному лікуванні з діагнозом : « Закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку ». Після цього ОСОБА_1 за згодою батьків хворої і керівництва лікарні провів медичний огляд ОСОБА_19 та заявив, що їй терміново необхідне оперативне втручання.

Того ж дня, у період з 18.10. до 20.00. години ОСОБА_1, усвідомлюючи, що не має відповідних навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків для життя і здоров'я хворої, легковажно розраховуючи на їх відвернення, за згодою батьків малолітньої ОСОБА_19, які помилялися щодо його фаху та посади, у приміщенні операційної зали Чортківської ЦРЛ здійснив оперативне втручання ОСОБА_19, а саме - лікувально-діагностичну трепанацію черепа зліва, в ході якої були видалені тканини головного мозку з коагуляцією судин мозку, чим спричинив для хворої ОСОБА_19 тяжкі наслідки у вигляді видалення тканини мозку, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, яка не приходячи до свідомості померла.

В період червня - серпня 2008 року ОСОБА_1, шляхом обману та зловживання довірою заволодів майном потерпілого ОСОБА_20, завдавши йому значної шкоди, повторно здійснив незаконну лікувальну діяльність, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_20 та вчинив вбивство ОСОБА_20 через необережність.

Так, у червні 2008 року ОСОБА_20 за рекомендацією завідуючого відділенням анестезіології та інтенсивної терапії Славутської центральної районної лікарні звернувся до ОСОБА_1, якого він сприймав як видатного лікаря-нейрохірурга, з проханням допомогти йому у лікуванні хвороби, на що той погодився. Після ознайомлення з результатами медичного обстеження ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_20, що у нього є пухлина головного мозку і для її видалення необхідно провести оперативне втручання.

Використовуючи обман, який полягав у повідомленні ним неправдивої інформації хворому про те, що він є лікарем, з метою заволодіння його коштами, ОСОБА_1 сказав ОСОБА_20, що необхідною умовою його успішного лікування та одужання є застосування під час проведення операції мазі виробництва ФРН вартістю 7 000 доларів США, та запропонував допомоги у її придбанні за кордоном.

Будучи введеним в оману, довіряючи ОСОБА_1 як лікарю, вірячи у те, що для його успішного лікування справді необхідна мазь, ОСОБА_20 в невстановлений час і в невстановленому місці передав ОСОБА_1 для придбання мазі гроші в сумі 7 000 доларів США, що згідно з курсом НБУ на той час становило 33 963 грн. 30 коп., якими він заволодів, завдавши значної шкоди потерпілому, та при проведенні операції ніякої мазі не використовував.

8 серпня 2008 року в приміщенні Славутської центральної районної лікарні по вул. Соборності, 32 в м. Славута Хмельницької області, ОСОБА_1 провів медичний огляд ОСОБА_20 та підтвердив раніше встановлений ним діагноз і необхідність оперативного втручання, про що зробив відповідний запис в історії хвороби.

Того ж дня, у період з 12.30. до 18.00. години ОСОБА_1, усвідомлюючи що не має належної медичної освіти, спеціального дозволу ( ліцензії ) на право заняття лікувальною діяльністю та відповідних навичок і знань, в приміщенні операційної зали травматологічного відділення Славутської ЦРЛ за згодою хворого здійснив йому оперативне втручання по видаленню новоутворення головного мозку.

9 серпня 2008 року о 10.00. та 16.00. годині ОСОБА_1 провів огляди ОСОБА_20, про що склав протоколи медичного огляду, а також хворому було проведено М-Ехо обстеження, за результатами якого встановлено зміщення структур головного мозку справа наліво, що могло спричинити кровотечу в місці пухлини.

У зв'язку з цим в той же день, в приміщенні операційної зали Славутської ЦРЛ у період з 16.30. до 19.00. години ОСОБА_1 повторно здійснив оперативне втручання ОСОБА_20 з метою видалення гематоми.

Проведені ОСОБА_1 хірургічні втручання ОСОБА_20 були безпосередньо пов'язані із проникненням у черепну порожнину, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, та спричинили тяжкі наслідки для хворого.

Крім того, 8 серпня 2008 року в період з 12.30. до 18.00. години в приміщенні операційної зали травматологічного відділення Славутської ЦРЛ ОСОБА_1, усвідомлюючи що він не є лікарем, не має відповідних навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків для життя й здоров'я ОСОБА_20, у тому числі й смерті, легковажно розраховуючи на їх відвернення, здійснив ОСОБА_20 оперативне втручання по видаленню новоутворення головного мозку та 9 серпня 2008 року в період з 16.30. до 19.00. години у приміщенні операційної зали травматологічного відділення Славутської ЦРЛ повторно здійснив хворому ОСОБА_20 оперативне втручання з метою видалення гематоми.

Проведені хірургічні втручання були безпосередньо пов'язані із проникненням у черепну порожнину ОСОБА_20, спричинили порушення функцій та анатомічної цілісності життєво важливих органів. Перше оперативне втручання ускладнилося інтрамозковою гематомою та значним пошкодженням правої півкулі головного мозку, що стало безпосередньою причиною смерті ОСОБА_20, який ІНФОРМАЦІЯ_2 о 06 год. 45 хв. помер у реанімаційному відділенні Славутської центральної районної лікарні не приходячи до свідомості.

16 серпня 2008 року ОСОБА_1, видаючи себе за лікаря-нейрохірурга вищої категорії, доктора медичних наук та професора, не маючи при цьому медичної освіти, спеціального дозволу ( ліцензії ) на право заняття лікувальною діяльністю та не відповідаючи єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою підтримання іміджу видатного лікаря-нейрохірурга, повторно вчинив незаконне заняття лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_21.

Так, 16 серпня 2008 року на запрошення дружини хворого ОСОБА_21 - ОСОБА_22, ОСОБА_1 прибув до Чортківської центральної районної лікарні по вул. Коновальця, 2/30 в м. Чортків Тернопільської області, де представився працівникам лікарем-нейрохірургом, доктором медичних наук, професором та повідомив, що прибув на запрошення родичів оглянути хворого ОСОБА_21, який знаходився в лікарні на стаціонарному лікуванні з діагнозом « Інтоксикаційна - гіпоксична ( внаслідок аспірації каналізаційними водами, інгаляція газами ) енцефалопатія важкого ступеня, церебральна кома ІІ-ІІІ ступеня ». Після чого взяв участь у медичному огляді ОСОБА_21 і порекомендував виконати йому лікувально -діагностичну пункцію правого переднього шлуночка головного мозку. Цього ж дня, о 20 год. 30 хв. він, усвідомлюючи, що не має відповідних навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків для життя та здоров'я хворого, легковажно розраховуючи на їх відвернення, за згодою дружини хворого - потерпілої ОСОБА_22 та керівництва лікарні, яке помилялось щодо фаху, посади ОСОБА_1 й необхідності проведення операції хворому ОСОБА_21, в приміщенні операційної зали Чортківської ЦРЛ провів йому оперативне втручання, а саме - лікувально-діагностичну пункцію правого переднього шлуночка головного мозку, що спричинило для хворого, який насправді не потребував хірургічного втручання, тяжкі наслідки у вигляді відкритого проникаючого в порожнину черепа дірчастого ушкодження лобної кістки з порушенням цілісності твердої мозкової оболонки, що відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, а також негативно вплинуло на стан здоров'я ОСОБА_21, який наступного дня помер.

2 грудня 2008 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, що здатна запам'ятовувати та відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук, професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, в приміщенні Київського національного університету будівництва та архітектури на пр. Повітрофлотський, 31 в м. Києві, з метою працевлаштування на посаду професора кафедри основ професійного навчання, після погодження заяви про прийняття на роботу керівництвом закладу, повторно використав завідомо підроблені документи, які пред'явив заступнику начальника відділу кадрів університету ОСОБА_23, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- посвідчення Російського Державного медичного університету серії НОМЕР_7 видане 02.09.1994 за реєстраційним № 347, з неправдивими відомостями про проходження ним з 01.09.1992 по 01.09.1994 підготовки в клінічній ординатурі на кафедрі нейрохірургії - неврології Російського Державного медичного університету і закінчення повного курсу по спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- сертифікат Російського Державного медичного університету, виданий 01.07.1994 на підставі рішення екзаменаційної комісії при Російському Державному медичному університеті від 01.07.1994, з неправдивими відомостями про здачу ним кваліфікаційного екзамену по спеціальності « клінічна нейрохірургія » та присвоєння спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності клінічна психіатрія-наркологія, та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог » ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук ;

- сертифікат серії НОМЕР_8 від 06.10.2000, з неправдивими відомостями про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Московській медичній академії ім. І.М. Сеченова 20.09.2000 кваліфікації « лікар-нейрохірург першої категорії », на зворотній стороні якого зазначено про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Російському Державному медичному університеті ім. М.І.Пирогова 01.04.2004 кваліфікації « лікар-нейрохірург вищої категорії » та про присвоєння йому рішенням цієї ж екзаменаційної комісії 03.04.2004 кваліфікації « лікар-невролог вищої категорії » ;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора.

На підставі наданих завідомо підроблених документів наказом по Київському національному університету будівництва і архітектури № 890/1 від 24.12.2008 ОСОБА_1 був прийнятий за сумісництвом з 02.12.2008 на посаду професора кафедри основ професійного навчання даного університету на 0,25 ставки.

В лютому 2009 року ОСОБА_1, видаючи себе за видатного лікаря-нейрохірурга, маючи умисел на повторне заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, заволодів грошовими коштами потерпілого ОСОБА_8 у великих розмірах.

Так, 19 листопада 2008 року ОСОБА_8, за порадою свого знайомого - завідуючого відділенням анестезіології Хмельницької міської лікарні ОСОБА_24, в службовому кабінеті останнього звернувся до ОСОБА_1, як до видатного лікаря-нейрохірурга вищої категорії, з проханням надати йому допомогу в лікуванні неповнолітнього сина ОСОБА_25, який страждав розладом нервової системи. ОСОБА_1, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном у великих розмірах шляхом обману та зловживанням довірою, застосувавши обман, який полягав у повідомленні ним ОСОБА_8 неправдивої інформації про те, що він є видатним лікарем-нейрохірургом, приховавши при цьому дійсні факти щодо своєї особи, освіти й фаху, погодився на прохання останнього.

21 листопада 2008 року ОСОБА_1, знаходячись в кабінеті завідуючого відділенням анестезіології Хмельницької міської лікарні ОСОБА_24, після огляду неповнолітнього ОСОБА_25, шляхом обману і зловживання довірою ввів в оману батька останнього - потерпілого ОСОБА_8, повідомивши йому неправдивий діагноз сина : « Прихована шизофренія », та повідомив, що для більш детального дослідження стану здоров'я сина і призначення курсу лікування необхідно додатково провести УЗД, МРТ та здати аналіз крові. 25 грудня 2008 року, після проходження вказаних обстежень, у приміщенні Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги по вул. Братиславській, 3 у м. Києві, ОСОБА_1 провів додатковий огляд неповнолітнього ОСОБА_25, в ході якого повідомив потерпілому неправдиву інформацію про те, що раніше встановлений ним сину діагноз « Прихована шизофренія » підтвердився. При цьому ОСОБА_1 зазначив, що необхідно буде провести додаткове обстеження сина в м. Львові. Приїхавши до м. Львова ОСОБА_8 зустрівся з ОСОБА_1, який повідомив, що результатів аналізів отриманих в Хмельницькій міській лікарні недостатньо, а тому необхідно здати аналізи до Львівського медичного центру « Біокурс », що й було зроблено.

Наприкінці грудня 2008 року - початку січня 2009 року ОСОБА_1 провів черговий огляд неповнолітнього ОСОБА_25 та, вводячи в оману потерпілого ОСОБА_8, розповів йому про значну небезпеку захворювання сина, а також повідомив про потребу у проведенні термінової операції. При цьому пояснив, що оскільки таку операцію можна проводити лише після досягнення 21 року, сина необхідно буде лікувати медикаментозно, та надав перелік ліків потрібних для лікування. Зауважив, що більша частина ліків не сертифікована та в Україні не продається, і що придбати їх можна лише в м. Москві, та додав, що несертифіковані в Україні ліки він може придбати зі знижкою у 20 %, тобто дешевше від їхньої дійсної вартості.

В кінці лютого 2009 року, в вечірній час, ОСОБА_8, помиляючись в особі ОСОБА_1, якого вважав видатним лікарем-нейрохірургом, правдивості встановленого ним діагнозу і у необхідності лікування сина призначеними ліками, на ґрунті довірливих стосунків, що виникли між ним і ОСОБА_1, як між батьком пацієнта та лікуючим лікарем, біля приймального покою Хмельницької міської лікарні передав вказаній ОСОБА_1 особі в присутності останнього для придбання ліків гроші в сумі 14 000 доларів США, що згідно курсу НБУ на той час становило 107 800 гривень.

Продовжуючи реалізацію свого умислу ОСОБА_1, з метою запобігти викриттю його шахрайських дій, організував доставку ОСОБА_8 препаратів невідомого походження та якості, без будь-яких документів, які б підтверджували оплату ним тієї суми, яку він отримав від потерпілого.

Після отримання вказаних препаратів у ОСОБА_8 виникли сумніви щодо їх походженні та якості, в зв'язку з чим він відмовився лікувати ними свого сина, а після його обстеження в стаціонарі Науково-практичного центру ендоваскулярної нейрорентгено-хірургії Національної Академії Медичних Наук України з 12 по 14 травня 2009 року, встановлений ОСОБА_1 сину діагноз не був підтверджений, був встановлений інший діагноз - « Невротична реакція на психотравмуючу ситуацію », будь-якої нейрохірургічної патології виявлено не було, а також не було і необхідності у застосуванні призначених ОСОБА_1 ліків.

У подальшому було встановлено, що поставлений ОСОБА_1 неповнолітньому ОСОБА_25 діагноз « Прихована шизофренія » є невірний, такого діагнозу не існує і дане захворювання не включено до Міжнародної класифікації хвороб.

Таким чином ОСОБА_1, отримавши від потерпілого ОСОБА_8 гроші в сумі 14 000 доларів США, нібито для придбання за межами України медичних препаратів, не маючи в дійсності намір це робити, привласнив ці кошти, і тим самим повторно, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів майном потерпілого ОСОБА_8 у великих розмірах.

2 квітня 2009 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук, професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, у приміщенні Республіканської клінічної лікарні Міністерства охорони здоров'я України по вул. Ю. Коцюбинського, 9 в м. Києві, з метою працевлаштування на посаду лікаря-нейрохірурга хірургічного відділення стаціонару лікарні, після погодження заяви про прийняття на роботу головним лікарем, повторно використав завідомо підроблені документи, які надав старшому експерту з кадрів ОСОБА_26, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- посвідчення Російського Державного медичного університету серії НОМЕР_7 видане 02.09.1994 за реєстраційним № 347, з неправдивими відомостями про проходження ним з 01.09.1992 по 01.09.1994 підготовки в клінічній ординатурі на кафедрі нейрохірургії - неврології Російського Державного медичного університету та закінчення повного курсу по спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- сертифікат Російського Державного медичного університету виданий 01.07.1994 на підставі рішення екзаменаційної комісії при Російському Державному медичному університеті від 01.07.1994, з неправдивими відомостями про здачу ним кваліфікаційного екзамену по спеціальності « клінічна нейрохірургія » та присвоєння спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності « клінічна психіатрія-наркологія », та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог » ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук ;

- сертифікат серії НОМЕР_8 від 06.10.2000, з неправдивими відомостями про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Московській медичній академії ім. І.М. Сеченова 20.09.2000 кваліфікації « лікар-нейрохірург першої категорії », на зворотній стороні якого зазначено про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Російському Державному медичному університеті ім. М.І.Пирогова 01.04.2004 кваліфікації «лікар-нейрохірург вищої категорії » і про присвоєння йому рішенням цієї ж екзаменаційної комісії від 03.04.2004 кваліфікації « лікар-невролог вищої категорії»;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора.

На підставі наданих завідомо підроблених документів наказом головного лікаря Державного закладу « Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України » від 02.04.2009 за № 137-К ОСОБА_1 з 02.04.2009 був прийнятий у лікарню на посаду лікаря-нейрохірурга вищої категорії за сумісництвом на 0,5 ставки.

3 грудня 2009 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук та професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук і вченого звання професора, знаходячись у приміщенні Кабінету Міністрів України по вул. Грушевського, 12/2 в м. Києві, з метою працевлаштування на посаду радника Першого віце-прем'єр-міністра України, після погодження заяви про прийняття на роботу міністром Кабінету Міністрів України ОСОБА_27, повторно використав завідомо підроблені документи, які надав працівникам департаменту кадрового забезпечення Секретаріату Кабінету Міністрів України, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2, виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- посвідчення Російського Державного медичного університету серії НОМЕР_7 видане 02.09.1994 за реєстраційним № 347, з неправдивими відомостями про проходження ним з 01.09.1992 по 01.09.1994 підготовки в клінічній ординатурі на кафедрі нейрохірургії - неврології Російського Державного медичного університету і закінчення повного курсу по спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- сертифікат Російського Державного медичного університету виданий 01.07.1994 на підставі рішення екзаменаційної комісії при Російському Державному медичному університеті від 01.07.1994, з неправдивими відомостями про здачу ним кваліфікаційного іспиту по спеціальності « клінічна нейрохірургія » та присвоєння спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності клінічна психіатрія-наркологія, та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог » ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003, з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню доктора медичних наук ;

- сертифікат серії НОМЕР_8 від 06.10.2000, з неправдивими відомостями про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Московській медичній академії ім. І.М. Сеченова 20.09.2000 кваліфікації « лікар-нейрохірург першої категорії », на зворотній стороні якого зазначено про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Російському Державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова 01.04.2004 кваліфікації « лікар-нейрохірург вищої категорії » і присвоєння йому рішенням цієї ж екзаменаційної комісії від 03.04.2004 кваліфікації « лікар-невролог вищої категорії » ;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора.

На підставі наданих завідомо підроблених документів наказом Міністра Кабінету Міністрів України № 838-к від 9 грудня 2009 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду радника Першого віце-прем'єр-міністра України з присвоєнням 6 рангу державного службовця.

В період з 9 по 20 січня 2010 року ОСОБА_1, не маючи належної медичної освіти, спеціального дозволу ( ліцензії ) на право заняття лікувальною діяльністю, необхідних навичок і знань, повторно здійснив заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для малолітнього хворого ОСОБА_28 та повторно вчинив вбивство ОСОБА_28 через необережність.

Так, 06.01.2010 до Кременецької центральної районної комунальної лікарні по вул. Горбача в м. Кременець Тернопільської області, з діагнозом : « Закрита черепно-мозкова травма » було доставлено малолітнього ОСОБА_28, який був прооперований дитячим лікарем-нейрохірургом Тернопільської обласної дитячої лікарні ОСОБА_29. Батько хворого - ОСОБА_30, отримавши від знайомих інформацію про те, що в Україні є видатний лікар-нейрохірург ОСОБА_1, звернувся до нього про допомогу у лікуванні дитини.

09.01.2010 ОСОБА_1 прибув до лікарні, де назвався професором кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, пред'явив працівникам лікарні відповідне посвідчення та повідомив, що на прохання родичів малолітнього ОСОБА_28 він відряджений Центром екстреної медичної допомоги для консультації і лікування хворого, у тому числі й оперативного втручання, при цьому надав посвідчення про відрядження, начебто видане Центром екстреної медичної допомоги. З дозволу керівництва лікарні, яке було введено ним в оману щодо його фаху та наявності у нього медичної освіти, ОСОБА_1 провів медичний огляд ОСОБА_28.

У зв'язку з тяжким станом хворого, за ініціативою ОСОБА_1 керівництвом та лікарями Кременецької ЦРКЛ було прийнято рішення про проведення йому повторної операції. Оскільки батьки дитини, будучи введеними в оману щодо фаху ОСОБА_1, подальше його лікування повністю довірили останньому і надали згоду на проведення операції, керівництво лікарні допустило обвинуваченого до її проведення. Того ж дня, близько 15 год. 30 хв. ОСОБА_1, усвідомлюючи що не має належної медичної освіти, фахових навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у приміщенні операційної зали Кременецької ЦРКЛ провів ОСОБА_28 операцію - ревізію післяопераційної рани в порожнині правої та правої лобно-скроневої ділянки, після чого призначив післяопераційне лікування.

Так як стан хворого залишався тяжким, ОСОБА_1 13.01.2010 біля 17 год. 30 хв. та 20.01.2010 біля 13.00. год., провівши попередньо медичні огляди, у приміщенні операційної зали лікарні провів хворому аналогічні операції.

Ці дії ОСОБА_1 спричинили тяжкі наслідки для хворого, оскільки вони були пов'язані із проникненням у черепну порожнину, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Крім того, 9 січня 2010 року ОСОБА_1, усвідомлюючи що не має медичної освіти, необхідних фахових навичок і знань, передбачаючи можливість настання тяжких наслідків для життя та здоров'я хворого ОСОБА_28, у тому числі й настання його смерті, легковажно розраховуючи на їх відвернення, здійснив хворому оперативне втручання - ревізію післяопераційної рани в порожнині правої та правої лобно-скроневої ділянки, а 13 та 20 січня 2010 року провів йому повторні операційні втручання, після чого ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06 год. 45 хв. ОСОБА_28 помер у реанімаційному відділення лікарні не проходячи до свідомості.

Проведення ОСОБА_1 хірургічних втручань, які були безпосередньо пов'язані із проникненням у черепну порожнину хворого та спричинили порушення функцій і анатомічної цілісності життєво важливих органів, негативно вплинуло на перебіг травми та сприяло настанню смерті ОСОБА_28. Між цими втручаннями в комплексі й настанням смерті хворого є прямий причинний зв'язок.

9 червня 2010 року ОСОБА_1, видаючи себе за доктора медичних наук, професора нейрохірургії, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, звернувся до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України із заявою про проведення нострифікації атестата професора серії НОМЕР_5 виданого на його ім'я Вищою атестаційною комісією Російської Федерації за рішенням № 20пс/5 від 17 листопада 2005 року, та визнання цього атестату в Україні, з метою отримання атестату професора за спеціальністю « нейрохірургія » українського зразка.

Після цього, знаходячись у приміщенні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України на пр. Перемоги, 10 в м. Києві, ОСОБА_1 повторно використав завідомо підроблені документи, які надав начальнику відділу підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних кадрів департаменту роботи з персоналом та керівними кадрами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ОСОБА_31, а саме :

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20пс/5, з неправдивими відомостями про присвоєння йому вченого звання професора ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_9 виданий Вищою атестаційною комісією України на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 14 квітня 2010 року ( протокол № 12-08/3-з ), з неправдивими відомостями про наявність у нього наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності « нейрохірургія ».

На підставі наданих ОСОБА_1 завідомо підроблених документів, члени атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, помиляючись в тому, що ОСОБА_1 є професором зі спеціальності « нейрохірургія » і рішенням Вищої атестаційної комісії Російської Федерації йому присвоєно вчене звання професора, 17 червня 2010 року на своєму засіданні провели нострифікацію вказаного атестату та прийняли рішення, затверджене наказом міністра освіти і науки, молоді та спорту України ОСОБА_32 за № 592 від 17 червня 2010 року, про присвоєння ОСОБА_1 вченого звання професора. Відповідно до рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, начальник відділу підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних кадрів департаменту роботи з персоналом та керівними кадрами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ОСОБА_31 видала ОСОБА_1 атестат професора серії НОМЕР_10 з неправдивими відомостями про наявність у нього вченого звання професор кафедри нейрохірургії.

2 вересня 2010 року ОСОБА_1, видаючи себе за людину з надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук і професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, у приміщенні Національного університету « Львівська політехніка » по вул. С. Бандери, 12 в м. Львові, з метою працевлаштування на посаду професора кафедри інформаційних систем та мереж, після погодження заяви про прийняття на роботу ректором університету, повторно використав завідомо підроблені документи, які надав заступнику начальника відділу кадрів університету ОСОБА_33, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним номером 184, про закінчення ним у 1991 році навчання в 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті ім. М.І. Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « лікарська справа » ;

- диплом кандидата медичних наук серії НОМЕР_11 виданий 14 березня 1996 року на підставі рішення Ради Санкт-Петербурзького психоневрологічного НДІ ім. В.М. Бехтерева від 06.12.1995 ( протокол № 27 ), з неправдивими відомостями про присудження йому наукового ступеню кандидата медичних наук;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_9 виданий Вищою атестаційною комісією України на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 14.04.2010 ( протокол № 12-08/3-з ), з неправдивими відомостями про наявність у нього наукового ступеня доктор медичних наук зі спеціальності «нейрохірургія»;

- атестат професора серії НОМЕР_10 виданий Міністерством освіти і науки України на підставі рішення Атестаційної колегії від 17.06.2010 ( протокол № 2/02-П ), з неправдивими відомостями про наявність у нього вченого звання професор кафедри нейрохірургії ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності « клінічна психіатрія-наркологія », та про рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996, що посвідчує ОСОБА_1 право на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог ».

На підставі наданих завідомо неправдивих документів наказом ректора Національного університету « Львівська політехніка » за № 1206-3-К/03 від 6 жовтня 2010 року ОСОБА_1 з 03.09.2010 був прийнятий на посаду професора кафедри інформаційних систем та мереж університету на 0,5 ставки за штатним сумісництвом у вільний від основної роботи час.

У вересні 2010 року ОСОБА_1, видаючи себе за видатного лікаря-нейрохірурга, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно заволодів чужим майном, а саме - грошовими коштами потерпілої ОСОБА_34.

Так, наприкінці весни - початку літа 2010 року ОСОБА_34, сприймаючи ОСОБА_1 як видатного лікаря-нейрохірурга, звернулася до нього з проханням допомогти у лікуванні її сина ОСОБА_35, який хворів на ювенальний ревматоїдний артрит. ОСОБА_1, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, для підвищення своєї значимості як спеціаліста, вводячи в оману потерпілу, повідомив їй, що не має вільного часу, оскільки займається лікуванням високопосадовців. Через деякий час ОСОБА_34, помиляючись у фаховості ОСОБА_1 та намагаючись знову запросити його для лікування свого сина у якості висококваліфікованого спеціаліста в медичній галузі, в черговий раз зателефонувала до ОСОБА_1 в якого запитала, чи зможе він вилікувати її сина, на що той відповів, що все лікується за гроші і зазначив, що для призначення лікування сину необхідно здати нові аналізи в лабораторії « Біокурс », оскільки результатам наданих потерпілою попередніх аналізів він не довіряє.

01.09.2010 здавши необхідні аналізи, біля приміщення НУ « Львівська політехніка » потерпіла ОСОБА_34 зустрілася з ОСОБА_1, який, реалізуючи свій умисел, для введення її в оману, підкреслюючи свою значимість видатного лікаря заявив, що в нього немає часу і по результатам аналізів, не проводячи огляд хворого ОСОБА_35, написав їй перелік лікарських засобів, якими необхідно лікувати сина.

Цього ж дня ОСОБА_1, реалізуючи свій умисел спрямований на заволодіння грошима ОСОБА_34, застосував обман, який полягав у повідомленні ним потерпілій неправдивої інформації про те, що він є лікарем, приховавши при цьому дійсні факти щодо своєї особи, освіти й фаху, які жодним чином не пов'язані із медичною діяльністю, а також у повідомленні ОСОБА_34 неправдивої інформації про те, що необхідною умовою успішного лікування й одужання сина є застосування лікарських препаратів « Мабтера » 800 мг і « Актемра » 650 мг, вартістю 25 800 гривень, та запропонував їй допомоги у їх придбанні за кордоном, наголошуючи при цьому, що крапельниця з цими препаратами фактично за один сеанс поставить її сина на ноги. Потерпіла ОСОБА_34, будучи введеною в оману, помиляючись в особі ОСОБА_1 та предметах, які представляли собою нібито придбані ним за кордоном препарати невідомого походження, а також їх вартості, на ґрунті особистих довірчих стосунків, які виникли між нею і ОСОБА_1, як між мамою пацієнта та лікуючим лікарем, довіряючи останньому, будучи переконаною у тому, що для одужання сина необхідно через ОСОБА_1 придбати вищевказані препарати, 3 вересня 2010 року в кімнаті АДРЕСА_2, передала йому гроші в сумі 25 800 гривень, як оплату за нібито придбані ним за власні кошти препарати «Мабтера» і « Актемра ».

Отримавши від потерпілої гроші, ОСОБА_1 в приміщенні вказаної кімнати гуртожитку поставив її сину крапельницю, яка містила розчин препаратів невідомого походження, та, з метою подальшого заволодіння коштами потерпілої шляхом обману і зловживання довірою, повідомив їй, що для одужання сина йому необхідно пройти курс лікування, в ході якого треба ставити такі крапельниці щомісяця протягом року. Однак, на третій день після застосування крапельниці стан здоров'я ОСОБА_35 погіршився, у зв'язку з чим потерпіла відмовилася від подальшого лікування її сина ОСОБА_1. Таким чином, отримавши від потерпілої ОСОБА_34 вказані кошти ОСОБА_1 повторно, шляхом обману та зловживання довірою, заволодів чужим майном, завдавши потерпілій матеріальної шкоди на суму 25 800 гривень.

В період з 09 березня по 20 травня 2011 року ОСОБА_1, видаючи себе за професора та лікаря-нейрохірурга, маючи умисел на заволодіння чужим майном, шляхом обману та зловживання довірою повторно заволодів чужим майном, а саме - грошима потерпілої ОСОБА_10, що завдало їй значної шкоди.

Так, 09.03.2011 потерпіла ОСОБА_10, син якої - малолітній ОСОБА_36 страждав на епілепсію, дізнавшись від знайомих, що в Україні є видатний лікар-нейрохірург та професор ОСОБА_1, знаходячись в м. Києві звернулася до останнього з проханням допомогти у лікуванні сина. ОСОБА_1, з метою заволодіння грошима ОСОБА_10, а також для підтримання іміджу видатного лікаря-нейрохірурга, погодився зайнятися лікуванням сина ОСОБА_10, не маючи в дійсності можливості його вилікувати.

При цьому ОСОБА_1 застосував обман, який полягав у повідомленні ним ОСОБА_10 неправдивої інформації про те, що він є лікарем, приховавши при цьому дійсні факти щодо своєї особи, освіти й фаху, які жодним чином не пов'язані із медичною діяльністю. Того ж дня ОСОБА_1, реалізуючи свій умисел, прибув до місця проживання родини ОСОБА_10 та, поглянувши на хворого ОСОБА_36, встановив діагноз : « Епілепсія». Крім цього, для лікування дитини надав подружжю ОСОБА_10 лікарські препарати : « Депакин », « Конвулєкс », « Вітамін В », « Магнезій », « Сибазон », « Реланіум », « Дексаметазон », « Кортексин » та « Сенактен ». Щоб посилити довіру з боку подружжя ОСОБА_10 ОСОБА_1 заявив, що вилікує сина за короткий проміжок часу.

В подальшому ОСОБА_1, реалізуючи свій умисел, не маючи медичної освіти, усвідомлюючи, що не має достатніх навичок та знань для правильного й повноцінного лікування малолітнього ОСОБА_36, проводив лікування останнього шляхом надання консультацій, призначення для вживання ліків та власноручного введення в організм дитини медичних препаратів. Потерпіла ОСОБА_10, будучи введеною в оману та перебуваючи в залежності від ОСОБА_1, довіряючи йому, помиляючись в його можливостях і дійсних намірах, бажаючи вилікувати свого малолітнього сина від епілепсії, в період з 09 березня по 20 травня 2011 року на прохання ОСОБА_1 передала йому, як видатній особі, що безкоштовно та кваліфіковано лікує її сина, через невстановлену особу на яку вказав ОСОБА_1, гроші в сумі 8 000 євро, що по курсу НБУ на той час складало 91 809 грн. 60 коп., нібито потрібні ОСОБА_1 для участі в шаховому турнірі, а також, в рахунок оплати за надання медичних послуг, віддала йому мобільний телефон « Айфон » вартістю 1 000 доларів США, шо в перерахунку по курсу НБУ становить 7 974 грн. 60 коп., та стетоскоп вартістю 150 доларів США, що в перерахунку по курсу НБУ становить 1 196 грн. 19 коп.

Таким чином ОСОБА_1, шляхом обману та зловживання довірою повторно заволодів чужим майном, що належало потерпілій ОСОБА_10, на загальну суму 100 980 грн. 39 коп., завдавши потерпілій значної шкоди.

У період травня - листопада 2011 року ОСОБА_1, видаючи себе за видатного лікаря-нейрохірурга, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, повторно заволодів чужим майном, а саме - грошима потерпілої ОСОБА_9, завдавши їй значної шкоди.

Так, приблизно в жовтні 2010 року ОСОБА_9 разом зі своїм чоловіком, сприймаючи ОСОБА_1 як видатного лікаря-нейрохірурга і професора, звернулися до нього з проханням допомогти вилікувати їх сина ОСОБА_37, якому лікарі Інституту нейрохірургії ім. Академіка А.П. Ромоданова встановили діагноз : « Симптоматична епілепсія з парціальним вогнищевим ураженням ». ОСОБА_1, з метою підвищення своєї значимості, як висококваліфікованого спеціаліста в галузі нейрохірургії, спочатку відмовив сім'ї ОСОБА_37 у наданні допомоги, а після їх повторного звернення навесні 2011 року, з метою реалізації свого умислу, спрямованого на заволодіння майном ОСОБА_9, погодився на прохання потерпілої та зазначив, що для встановлення більш точного діагнозу і призначення лікування її сину необхідно пройти додаткове обстеження у Львівському медичному центрі « Біокурс ».

Після проведення обстеження ОСОБА_1, приблизно в квітні 2011 року, за місцем свого проживання, продовжуючи реалізацію свого умислу і підкреслюючи свою значимість висококваліфікованого лікаря, провів огляд ОСОБА_37 та встановив йому завідомо неправдивий діагноз : « Розсіяний склероз ». Продовжуючи видавати себе за висококваліфікованого спеціаліста, вводячи в оману потерпілу ОСОБА_9, ОСОБА_1 призначив ОСОБА_37 додаткове обстеження у Київській клініці « Оберіг » та Київській міській клінічній офтальмологічній лікарні « Центр мікрохірургії ока », заявивши, що результатів обстеження у Львівському медичному центрі « Біокурс » для лікування сина недостатньо. Отримавши результати досліджень ОСОБА_1, реалізуючи свій намір спрямований на заволодіння грошима ОСОБА_9, продовжуючи видавати себе за висококваліфікованого лікаря-нейрохірурга, зловживаючи довірою потерпілої ввів її в оману, повідомивши неправдиву інформацію про те, що раніше поставлений ним діагноз сину - « Розсіяний склероз » підтвердився, та призначив курс лікування, зазначивши, що призначені ним ліки зупинять розвиток хвороби.

Реалізуючи свій умисел спрямований на заволодіння грошима ОСОБА_9, ОСОБА_1 застосував обман, який полягав у повідомленні ним потерпілій неправдивої інформації про те, що він є лікарем, приховавши при цьому дійсні факти щодо своєї особи, освіти та фаху, які жодним чином не пов'язані із медичною діяльністю, а також у повідомленні ним ОСОБА_9 неправдивої інформації про те, що необхідною умовою успішного виліковування і одужання її сина є застосування ним медичного препарату виробництва ФРН « Пентаглобін », який в Україні не реалізується через відсутність сертифікації, у кількості 16 флаконів по 200 мл кожен, який він може допомогти придбати за кордоном по ціні 850 доларів США за один флакон і 200 доларів США за його доставку.

Після першого місяця лікування стан здоров'я сина ОСОБА_9 погіршився, але ОСОБА_1 запевнив, що саме таким є перебіг хвороби і він готує новий курс лікування, та наказав щоб потерпіла готувала гроші для придбання рекомендованих ним ліків, у тому числі « Пентаглобіну ». Приблизно в липні 2011 року ОСОБА_9, будучи введеною в оману, помиляючись в особі ОСОБА_1 і предметі, який представляв собою препарат « Пентаглобін », на ґрунті довірливих відносин, які виникли між нею та ОСОБА_1, як між матір'ю пацієнта та лікуючим лікарем, довіряючи ОСОБА_1 та будучи переконаною ним в тому, що для успішного лікування сина їй необхідно за допомогою ОСОБА_1 придбати препарат « Пентаглобін », у приміщенні кабінету Директора департаменту управління справами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України ОСОБА_38 передала ОСОБА_1 для придбання « Пентаглобіну » гроші в сумі 13 800 доларів США, що згідно курсу НБУ на той час складало 110 002 грн. 56 коп..

Крім цього потерпіла ОСОБА_9, сприймаючи ОСОБА_1 як висококваліфікованого лікаря-нейрохірурга та професора, будучи введеною в оману щодо лікування її сина, у період травня - жовтня 2011 року передала ОСОБА_1 за місцем його проживання, як плату за проведення лікування, гроші сумами по 500 та 1000 гривень, у загальній сумі 4 000 гривень.

З метою запобігти викриттю його шахрайських дій, приблизно через тиждень після заволодіння грошима потерпілої, ОСОБА_1 біля Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України передав ОСОБА_9 16 флаконів із вмістом невідомого походження і пояснив, що це є медичний препарат « Пентаглобін », не надавши їй будь-яких документів, які б засвідчували дійсність цього препарату та здійснення за нього оплати у розмірі і за рахунок коштів отриманих від потерпілої.

Восени 2011 року, не отримавши покращення стану здоров'я сина після призначеного ОСОБА_1 лікування, потерпіла разом із своїм чоловіком вирішили відмовитися від його послуг, про що повідомили останнього, а також попросили, щоб він забрав надані ним 16 флаконів медичного препарату « Пентаглобін » та повернув їм гроші. ОСОБА_1, з метою запобігти викриттю своїх шахрайських дій, пообіцяв ОСОБА_9 повернути гроші за препарат, але в подальшому зустрічей уникав і гроші не повернув.

Таким чином ОСОБА_1, шляхом обману та зловживання довірою повторно заволодів чужим майном, а саме - коштами потерпілої ОСОБА_9 в сумі 114 002 грн. 56 коп., завдавши потерпілій значної шкоди.

14 червня 2011 року ОСОБА_1, в приміщенні Інституту інноваційних технологій та змісту освіти по вул. Урицького, 36 в м. Києві, видаючи себе за людину із надзвичайними здібностями, яка здатна запам'ятовувати і відтворювати надвеликі обсяги інформації, видатного лікаря-нейрохірурга, доктора медичних наук і професора, не маючи при цьому вищої освіти, наукового ступеня доктора наук та вченого звання професора, з метою працевлаштування на посаду старшого наукового співробітника сектору економічної освіти та бізнесу відділу соціально-гуманітарної, мистецької освіти та освіти з бізнесу і права відділення змісту вищої освіти вказаного закладу, після погодження заяви про прийняття на роботу директором інституту, повторно використав завідомо підроблені документи, які надав начальнику відділу кадрів інституту ОСОБА_39, а саме :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку Російської Федерації серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення ним у 1991 році навчання в 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І.Пирогова, з неправдивими відомостями про здобуття ним вищої освіти та присвоєння йому кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2, виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15, з неправдивими відомостями про проходження ним в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті по спеціальності « Практична психологія в системі охорони здоров'я » та присвоєння йому кваліфікації практичного психолога ;

- атестат професора серії НОМЕР_10 виданий Міністерством освіти і науки України на підставі рішення Атестаційної колегії від 17.06.2010 ( протокол № 2/02-П ), з неправдивими відомостями про наявність у нього вченого звання професор кафедри нейрохірургії ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_9 виданий Вищою атестаційною комісією України на підставі прилюдного захисту дисертації відповідно до рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 14.04.2010 ( протокол № 12-08/3-з ), з неправдивими відомостями про наявність у нього наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності нейрохірургія.

На підставі наданих ним завідомо підроблених документів наказом директора Інституту інноваційних технологій та змісту освіти за № 281-к від 15 червня 2011 року ОСОБА_1 з 15.06.2011 був прийнятий на посаду старшого наукового співробітника сектору економічної освіти та бізнесу відділу соціально-гуманітарної, мистецької освіти та освіти з бізнесу і права відділення змісту вищої освіти даного навчального закладу.

В апеляційних скаргах :

- захисник ОСОБА_3, покликаючись на незаконність вироку через неповноту судового розгляду, неправильну оцінку судом доказів у справі, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження та істотні порушення матеріального і процесуального закону, просить суд апеляційної інстанції вирок скасувати і ухвалити новий вирок, яким повністю виправдати ОСОБА_1 по обвинуваченню у вчиненні даних злочинів.

В обґрунтування покликається на те, що своїм рішенням від 14.04.2010 Вища атестаційна комісія України підтвердила професійний рівень ОСОБА_1 та присвоїла йому науковий ступінь доктора медичних наук і рішення Міністерства освіти, науки, молоді і спорту України від 17.06.2010 про присвоєння йому вченого звання професора кафедри нейрохірургії не скасовано. Наведені у вироку покази свідків ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60 ОСОБА_61 є невірними і не відповідають тим, які вони давали в суді, а покази свідка ОСОБА_62 взагалі не мають будь-якого доказового значення. Вважає, що районний суд дав невірну оцінку здобутим доказам у справі, деяким з них не надав оцінки взагалі, деякі проігнорував, і в основу вироку поклав припущення. Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів не ґрунтується на належних і допустимих доказах, що є у справі та були надані стороною захисту, і ці докази судом не перевірені та не спростовані. Зокрема, судом не спростовано того факту, що ОСОБА_1 є лікарем нейрохірургом та має вищу медичну освіту, а тому він не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 138 КК України. Відтак, на його думку, вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ст. 138, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України судом не доведена.

- захисник ОСОБА_4, покликаючись на незаконність вироку через однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального та кримінального процесуального закону, просить суд апеляційної інстанції вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_1 у повному об'ємі пред'явленого обвинувачення.

В обґрунтування покликається на те, що вирок районного суду ґрунтується на припущеннях і його текст майже повністю збігається з текстом обвинувального висновку, що, на його думку, свідчить про упередженість суду. Вважає, що в судовому засіданні 16.05.2013 суд безпідставно відхилив клопотання обвинуваченого про допит свідків ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69 і ОСОБА_70, які могли підтвердити його невинуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, а також 12.12.2013 безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про зміну ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання. Крім того, судом не розглянуто клопотання захисту про фальсифікацію акту службового розслідування по факту видачі ОСОБА_1 дублікату диплому про здобуття вищої медичної освіти, про фальсифікацію висновку судово-медичної експертизи № 38 від 13.02.2012 по факту смерті ОСОБА_20, та про виключення із судового розгляду низки процесуальних документів органу досудового розслідування, які одержані з порушенням вимог закону, у тому числі постанов слідчого про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи, постанови про створення слідчої групи, постанови про прийняття кримінальної справи до провадження іншим слідчим, протоколи допиту свідків ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, та інші. Стверджує, що матеріалами справи доведено, що ОСОБА_1 в період 1985-1992 років навчався у Російському державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова і заперечення цього факту судом у вироку не ґрунтується на зібраних у справі доказах. Також вважає, що обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 358, ст. 138, ч. 1 ст. 119, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України було пред'явлено ОСОБА_1 органом досудового розслідування з порушенням вимог кримінального процесуального закону і є необґрунтованим.

- захисник ОСОБА_5, вважаючи вирок незаконним та несправедливим унаслідок неповноти судового розгляду, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, просить апеляційний суд вирок скасувати та постановити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину.

В обґрунтування покликається на те, що по епізодах обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК України його вина не доведена, оскільки зібрана по справі доказова база не підтверджує вчинення ним цих дій. Акт службового розслідування Державного освітнього закладу вищої професійної освіти « Російський державний медичний університет Федерального агентства охорони здоров'я і соціального розвитку » Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку Російської Федерації від 31.10.2011 за фактом видачі дублікату диплома ОСОБА_1 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки у справі відсутні будь-які відомості стосовно правомірності його отримання. Крім того, даний Акт не встановлює факту підроблення документів, що може бути підтверджене лише вироком суду, якого в матеріалах справи немає. Особи, винні у видачі підроблених документів, на території Російської Федерації не встановлені і до кримінальної відповідальності не притягнуті. До Акту долучено копію лише однієї сторінки з Журналу реєстрації видачі дипломів випускникам Лікувального факультету денного відділення за 1992 рік, що викликає сумнів у достовірності Акту. Вважає, що сторона обвинувачення не довела у належний спосіб те, що офіційні документи, які подавались ОСОБА_1 при працевлаштуванні на роботу до вищих навчальних закладів України, закладів Міністерства охорони здоров'я України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти та науки України, є підробленими.

По епізоду заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілого ОСОБА_17 судом не взято до уваги те, що ОСОБА_1 є лікарем-нейрохірургом вищої категорії і доктором медичних наук, на момент проведення операції легально займався лікарською практикою та був оперуючим лікарем-нейрохірургом, грамотним клініцистом і діагностиком. При оцінці доказів свідків по даному епізоду суд взяв до уваги покази свідка ОСОБА_76, який безпосередньої участі в проведенні операції не брав, та не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_77 в тій частині, де він стверджував, що дії обвинуваченого, як хірурга, були впевнені, дещо повільні, але в межах норми. Крім того, в порушення вимог ст. 23 КПК України та принципу безпосередності дослідження доказів, суд у вироку послався на покази свідка дані ним на стадії досудового розслідування справи.

По епізоду заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілої ОСОБА_19, суд не взяв до уваги того, що згідно показів лікарів Чортківської ЦРЛ - свідків ОСОБА_29, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80 та інших, ОСОБА_1 прибув до лікарні тоді, коли стан потерпілої був практично безнадійним. Рішення про проведення операції приймалось консиліумом лікарів і сама операція мала відчайдушний характер, оскільки стан пацієнтки був вкрай важкий. Невірним є висновок суду у вироку про те, що ОСОБА_1 видалив частину мозкової тканини потерпілої, оскільки у даному випадку йде мова про мозковий дентрит, а допитані судом експерти показали, що дентрит, хоч і є мозковою тканиною, але по суті ця тканина у потерпілої вже фізіологічно не функціонувала, і при проведенні такого роду операцій дентрит підлягає видаленню.

При оцінці показів по епізоду заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілого ОСОБА_20, суд підійшов однобоко і не поклав в основу вироку покази свідків, які вказували на невинуватість ОСОБА_1. Жоден із свідків - лікарів, що були допитані по даному епізоду, не поставили під сумнів ні фаховість дій ОСОБА_1, ні правильність поставленого ним діагнозу хворому. Усі рішення з приводу оперативного втручання ОСОБА_20 приймалися консиліумом лікарів, за фактом смерті потерпілого було проведено комісійне розслідування, яке показало, що жодної лікарської помилки ОСОБА_1 допущено не було. Висновок медичної експертизи по даному епізоду вважає упередженим і науково необґрунтованим. Зокрема, вважає, що висновок експерта, професора ОСОБА_81 про неправильність дій ОСОБА_1 під час проведення операції суперечить науковим дослідженням у даній галузі медицини. Вказує, що у наявній в матеріалах справи медичній документації відсутні дані про повне патологоанатомічне дослідження тіла ОСОБА_20, а відтак не можна виключати можливість виникнення післяопераційних ускладнень пов'язаних із звичайним перебігом хвороби потерпілого чи з інших причин. Звертає увагу на те, що суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про призначення по справі додаткової комплексної комісійної експертизи по даному епізоду для з'ясування питань, які не були вивчені експертами, зокрема, які конкретні лікарські помилки були допущені ОСОБА_1 при проведенні операції та які вони мали наслідки для життя і здоров'я хворого, чи можливе було виникнення післяопераційних ускладнень, які не були безпосередньо пов'язані із діями ОСОБА_1, та чи могли вони спричинити смерть потерпілого, чи методично можливо розмежувати наслідки, які могли виникнути унаслідок дій ОСОБА_1 та післяопераційних ускладнень, які не були безпосередньо пов'язані із його діями, враховуючи те, що повного патологоанатомічного дослідження трупа не проводилось, та з цих підстав чи науково обґрунтованим є висновок експертів про наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_1 і смертю ОСОБА_20.

По епізоду заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для потерпілого ОСОБА_21, судом не взято до уваги того, що на момент проведення оперативних втручань потерпілому ОСОБА_1 легально займався лікарською практикою і був оперуючим лікарем-нейрохірургом, грамотним клініцистом та діагностом.

По епізоду заняття незаконною лікувальною діяльністю, що спричинило тяжкі наслідки для хворого ОСОБА_28 не можна погодитись із правильністю висновків суду про прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями ОСОБА_1 і смертю потерпілого. Так, свідок ОСОБА_29 в суді пояснив, що рішення про проведення ревізії післяопераційної рани потерпілому було прийнято консиліумом лікарів. У медичній документації в матеріалах справи немає ознак кореляції між повторними операціями і погіршенням стану хворого. На думку захисника, відсутність кореляції свідчить про те, що жодного зв'язку між проведенням повторних операцій і погіршенням стану здоров'я хворого ОСОБА_28 немає. Крім того, по даному епізоду в матеріалах справи є наявність висновків двох судово-медичних експертиз, які суперечать один одному. Так, згідно експертного висновку № 242/12 від 08.10.2012 проведення трьох оперативних втручань потерпілому з боку ОСОБА_1 негативно вплинуло на перебіг травми та сприяло настанню його смерті, і таким чином між цими втручаннями в комплексі і настанням смерті потерпілого вбачається прямий причинно-наслідковий зв'язок, а згідно іншого висновку експертів за № 83 від 09.04.2012 причинно-наслідкового зв'язку між смертю ОСОБА_28 та діями ОСОБА_1 не встановлено. Паталогоанатомічне дослідження тіла малолітнього ОСОБА_28 не проводилось через відмову батьків з релігійних переконань. Експерт ОСОБА_82 в суді свій висновок № 83 від 09.04.2012 підтримав і вказав, що методик, які б дозволили встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями лікаря і смертю пацієнта без патологоанатомічного дослідження тіла останнього в науці не існує. Його думку підтримав в суді і професор, доктор медичних наук ОСОБА_81, який фактично відповідав за нейрохірургічну складову роботи комісії експертів. Свій висновок № 242/12 від 08.10.2012 експерти в суді підтримали, однак не могли чітко вказати, які методики дозволили їм відмежувати фактори, що сприяли смерті ОСОБА_28, а також не могли вказати, які саме лікарські помилки були допущені ОСОБА_1 при проведенні оперативних втручань і які вони мали наслідки, та чи могли інші, не пов'язані з оперативним втручанням загрозливі для життя стани, вплинути на негативний результат. Допитаний в суді експерт ОСОБА_83 фактично відмовився від свого висновку в частині наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_1 та смертю потерпілого. Виходячи з цього можна зробити висновок про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки не доведено причинно-наслідковий зв'язок між смертю ОСОБА_28 та діями ОСОБА_1. Клопотання сторони захисту про призначення додаткової комплексної комісійної експертизи по даному епізоду з метою усунення розбіжностей у висновках експертів судом було відхилено. Крім того вважає, що в порушення ст. 19 КПК України суд двічі притягнув ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за один й той самий злочин, кваліфікувавши його дії по даному епізоду за ст. 138 і ч. 1 ст. 119 КК України, помилково прийшовши до висновку про те, що дані діяння можуть складати ідеальну сукупність злочинів.

По епізодам заволодіння майном ОСОБА_20, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_34, ОСОБА_9 шляхом обману та зловживання довірою вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні цих злочинів судом не доведена.

Так, потерпілий ОСОБА_20 не мав значних коштів, рахунків у банку і грошових переказів з-за кордону не отримував. Сторона обвинувачення не змогла доказати передачу потерпілим коштів ОСОБА_1 та реальну можливість наявності у нього такої суми. Обвинувачення по даному епізоду базується лише на неперевірених показах родичів ОСОБА_20, які безпосередньо нічого не бачили і ці обставини їм стали відомі лише з слів самого потерпілого.

Що стосується заволодіння коштами ОСОБА_8, то по даному епізоду обвинувачення жодним чином не довело факт передачі грошових коштів ОСОБА_1. Докази по справі ґрунтуються лише на показах самого потерпілого, який вказує, що безпосередньо ОСОБА_1 грошей не передавав, а передав їх чоловіку на ім'я « ОСОБА_135 », особу якого досудовим слідством не встановлено.

По епізоду заволодіння коштами ОСОБА_34 суд не надав оцінки суперечностям в показах потерпілої і свідків ОСОБА_84, ОСОБА_35 щодо обставин лікування останнього, а також не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_85, який пояснив, що вказані в чеках суми відповідали коштам отриманим ОСОБА_1 від потерпілої, і що призначені ним ліки були повністю введені в організм хворого ОСОБА_35. При дослідженні даного епізоду суд першої інстанції в порушення принципу презумпції невинуватості переклав обов'язок доказування відповідності вмісту препаратів « Актемра » та « Мабтера » на захист. Поза увагою суду залишилося й те, що потерпіла ОСОБА_34 звернулась із відповідною заявою до правоохоронних органів після спілкування з журналістами газети « Експрес », які і розгорнули компанію дискредитації ОСОБА_1.

По епізоду заволодіння коштами ОСОБА_10 суд прийняв до уваги лише покази потерпілої та не взяв до уваги те, що кошти на проведення шахового турніру були передані нею не безпосередньо ОСОБА_1, а іншій особі. Мобільний телефон і стетоскоп були подаровані потерпілою ОСОБА_1, що виключає обман, а відтак і наявність у його діях складу шахрайства.

По епізоду заволодіння коштами потерпілої ОСОБА_9 суд в порушення принципу презумпції невинуватості переклав обов'язок доказування на сторону захисту. При огляді в суді наданого потерпілою флакону з речовиною « Пентаглобін » у жодної з сторін не викликали сумніву ні упаковка, ні строк придатності, ні достовірність відомостей, вказаних на упаковці та відповідність вмісту флакону наявній на ньому етикетці. З врахуванням цього вважає, що у сторони обвинувачення були всі юридичні і фізичні можливості вилучити вказані флакони у потерпілої, провести експертизу та довести правильність своїх тверджень про те, що їх вміст є ліками невідомого походження. Також, обвинуваченням не надано документів на підтвердження неіснуючого для препаратів такого виду об'єму, та не доведено невідповідність їх ціни тій, що була названа ОСОБА_1, хоча в матеріалах справи є дані, які вказують на те, що вартість « Пентаглобіну » є набагато більшою ніж був ним придбаний. В судовому засіданні потерпіла чітко вказала, що при особистій зустрічі з ОСОБА_1 останній погодився забрати ліки та повернути надані нею кошти, однак не зміг цього зробити, так як невдовзі був затриманий правоохоронними органами. Відтак, на думку захисника, в діях ОСОБА_1 відсутній склад шахрайства, оскільки у даному випадку відсутнє як заволодіння майном, так і обман, тому що кошти отримав не обвинувачений, а фармацевтична компанія і у флаконах знаходиться саме « Пентаглобін », тобто ті ліки, за які заплатила потерпіла ОСОБА_9.

- захисник ОСОБА_6 вказує, що викладені у вироку висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено чому суд взяв до уваги одні докази й відкинув інші. Вважає, що під час судового розгляду справи судом допущена неповнота, оскільки залишилися недослідженими ті обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення обґрунтованого і справедливого рішення. Просить апеляційний суд вирок скасувати і закрити кримінальне провадження у справі через відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопору-шення.

В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що з врахуванням суперечливих даних в матеріалах справи та показів самого обвинуваченого особа ОСОБА_1 належним чином судом не встановлена. Крім того, вважає, що зібраними у справі доказами документально підтверджено отримання ОСОБА_1 у 2005 році дублікату диплому Російського державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку Російської Федерації про закінчення у 1991 році 2-го Московського ордена Леніна державного медичного інституту ім. М.І. Пирогова. Ці дані підтверджуються показами завідуючої архівом медичного університету свідка ОСОБА_86. В журналі реєстрації видачі дипломів медичного інституту є запис про видачу ОСОБА_1 диплому в 1991 році. Наявний в матеріалах справи « Акт службового розслідування », на який покликається сторона обвинувачення, є неналежним доказом, оскільки у ньому не зазначено за чиєю ініціативою проводилось службове розслідування, якою є мета перевірки, чи виявлені особи винні у незаконній видачі дублікату та на якій підставі комісія прийшла до висновку, що прізвище, ім'я та по-батькові ОСОБА_1 додруковано в наказі № 444 від 28.08.1985, якщо судово-технічна експертиза з даного приводу не проводилась. Крім того, жоден із членів комісії не був допитаний слідством та судом у якості свідка з приводу обставин проведення службового розслідування. Вважає, що суд однобічно підійшов до оцінки доказів і відхилив покази свідка ОСОБА_87, який пояснив, що у 2005 році разом із ОСОБА_1 був в Московському медичному університеті коли той отримував дублікат диплому. Аналогічно суд не взяв до уваги й покази свідка ОСОБА_63. На думку захисника, висновок суду про підробку диплому про перепідготовку ОСОБА_1 у Санкт-Петербурзькому державному університеті в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 є невірним, оскільки згідно повідомлення даного навчального закладу в матеріалах справи останній дійсно у вказаний період проходив там перепідготовку за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » і наказом № 786/3 від 25.06.1993 був відрахований зі складу слухачів університету у зв'язку із закінченням навчання. Крім того, в матеріалах справи є копія особової справи ОСОБА_1, яка була виявлена правоохоронними органами Російської Федерації у С.Петербурзькому державному університеті при виконанні доручення органу досудового розслідування України про надання правової допомоги. На прохання органу досудового слідства України з особової справи ОСОБА_1 російськими правоохоронними органами була проведена виїмка його фотографії, яка пізніше була використана для проведення портретної експертизи. Факт навчання ОСОБА_1 у даному навчальному закладі підтверджується і показами керівника служби діловодства університету свідка ОСОБА_89, які були оголошені в суді. Отже, висновок суду про те, що ОСОБА_1 при працевлаштуванні на роботу в якості завідомо підробленого документу використовував диплом про перепідготовку С.Петербурзького державного університету не підтверджується зібраними у справі доказами.

Крім того, суд не надав належної оцінки тій обставині, що наказ Міністерства освіти і науки України про присвоєння ОСОБА_1 вченого звання « професор » за № 592 від 17.06.2010 був винесений на підставі рішення атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 17.06.2010. Також суд не надав оцінки довідці Вищої атестаційної комісії України від 02.09.2010 № 21/08-нт, згідно якої 05.03.2010 до Вищої атестаційної комісії надійшла атестаційна справа з дисертаційною роботою ОСОБА_1 якій було надано гриф « таємно ». Не зауважив суд і на покази свідка ОСОБА_38 про те, що Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України від управління кадрового забезпечення Секретаріату Кабінету міністрів України була отримана відповідь від 24.11.2009 про отримання ОСОБА_1 вищої освіти, а документи в яких підтверджувався факт отримання ним освіти разом з атестаційною справою були з невідомих причин знищені задовго до встановленого законом строку їх зберігання. Судом не надано оцінки тому, що на момент нострифікації диплому ОСОБА_1 про здобуття вищої освіти Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України мало відомості, отримані з Російської Федерації, які підтверджували факт його навчання у Московському державному медичному інституті ім. М.І. Пирогова. Звертає увагу апеляційного суду на те, що у лютому 2008 року атестаційною комісією Міністерства охорони здоров'я України ОСОБА_1 було видано посвідчення лікаря-нейрохірурга вищої категорії, що надавало йому право здійснювати лікарську діяльність на законних засадах. Крім того, ОСОБА_1 має отримані у визначеному законодавством України порядку диплом доктора медичних наук, виданий на підставі рішення Президії Вищої атестаційної комісії України № 12-08/3-з від 14.04.2010, та атестат професора, виданий Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України на підставі рішення Атестаційної колегії від 17.06.2010 ( звання « професор кафедри нейрохірургії » ). З 10.06.2008 ОСОБА_1 працював на посаді професора кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, а з 02.04.2009 працював лікарем-нейрохірургом хірургічного відділення стаціонару державного закладу « Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоровя України ». Враховуючи, що ОСОБА_1 має відповідну медичну освіту і на законних підставах займався лікувальною діяльністю, вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано і помилково прийшов до висновку про наявність в його діях складу злочинів, передбачених ст. 138, ч. 1 ст. 119, ч. 4 ст. 358 КК України.

Також звертає увагу на те, що для визначення причин смерті, наявності, характеру і механізму виникнення тілесних ушкоджень, часу настання смерті та вирішення інших питань судово-медична експертиза ( дослідження ) трупів ОСОБА_20 та ОСОБА_28 не призначалася і не проводилась. При прийнятті рішення районний суд не надав оцінки висновкам судово-медичної експертизи № 83 від 09.04.2012, яка суперечить висновкам судово-медичної експертизи № 242/12 від 08.10.2012 щодо причин настання смерті малолітнього ОСОБА_28. Оцінюючи висновки судово-медичних експертиз по епізоду незаконної лікувальної діяльності щодо малолітнього ОСОБА_28, а також щодо ОСОБА_21, по кожному з яких наявні два висновки експертів, суд прийшов до невірного висновку, що такі доповнюють один одного, а причини часткових розбіжностей у висновках роз'яснені експертами в судовому засіданні, що підтвердило правильність висновків останніх експертиз. З врахуванням суперечливих висновків експертів стороною захисту заявлялось клопотання про призначення у справі комплексної комісійної судово-медичної експертизи, яке судом першої інстанції було необґрунтовано відхилене, а отже суд допустив неповноту судового розгляду, внаслідок чого залишилися недослідженими обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи. Відповідно до п. 2.1.2. « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень », запобігання смерті, що обумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Судом не було взято до уваги й те, що рішення про проведення операції потерпілим приймалось консиліумом лікарів за участю ОСОБА_1. Як в ході досудового слідства, так і в суді не було встановлено хто з інших лікарів, які також приймали участь в операціях, виконував ті чи інші маніпуляції, і які саме маніпуляції виконував ОСОБА_1, та чи перебували маніпуляції виконані ОСОБА_1 у причинному зв'язку із тяжкими наслідками. З врахуванням цього вважає, що висновок суду про те, що ОСОБА_1 займався незаконною лікувальною діяльністю, яка призвела до тяжких наслідків, а саме - заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_21, ОСОБА_90 і ОСОБА_91 не ґрунтується на матеріалах справи.

На думку захисника, при оцінці доказів по епізодам обвинувачення ОСОБА_1 у заволодінні майном ОСОБА_20, ОСОБА_34, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 190 КК України, та майном ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 190 КК України суд невірно прийшов до висновку про наявність в діях обвинуваченого складу цих злочинів. Зокрема, суд не взяв до уваги, що у лютому 2008 року атестаційною комісією МОЗ України ОСОБА_1 підтверджено категорію лікаря-нейрохірурга вищої категорії і в період з 24.06.2008 по 01.02.2010 він працював на посаді професора кафедри Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Крім того, рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 14.04.2010 ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь доктора медичних наук по спеціальності « нейрохірургія », а рішенням атестаційної колегії Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 17.06.2010 року йому присвоєно вчене звання професора кафедри нейрохірургії. Ці обставини вказують на те, що ОСОБА_1 не вводив в оману потерпілих щодо його фаху лікаря-нейрохірурга і в його діях відсутня об'єктивна сторона шахрайства.

Крім того, по епізоду заволодіння майном потерпілого ОСОБА_20 покази свідків про те, що їм стало відомо про дані обставини від самого потерпілого не підтверджені будь-якими іншими доказами у справі.

По епізоду заволодіння коштами ОСОБА_34 покази потерпілої і свідка ОСОБА_84 про те, що крапельниця містила розчин препаратів невідомого походження, не підтверджуються жодним іншим доказом у справі та спростовуються показами свідка ОСОБА_85.

По епізоду заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 судом встановлено, що остання передала кошти в сумі 8 000 євро особі жіночої статі, яка представилась помічницею ОСОБА_1, яка досудовим слідством не встановлена. Про те, що мобільний телефон « Айфон » був подарований обвинуваченому ОСОБА_10 підтвердили в суді і свідки ОСОБА_92 та ОСОБА_93. Крім того, передача потерпілою коштів в сумі 8 000 євро у якості благодійної допомоги для проведення шахового турніру вказує на відсутність події злочину.

По епізоду заволодіння коштами потерпілої ОСОБА_9 обвинувачений ОСОБА_1 не заперечив факту отримання коштів від потерпілої і був готовий їх повернути взамін переданих їй ліків, однак не встиг цього зробити у зв'язку із його затриманням і наступним арештом по справі. В судовому засіданні потерпіла ОСОБА_9 показала, що ці ліки перебувають у неї, вони були оглянуті судом, і стороною обвинувачення не спростовано, що дані ліки не є « Пентаглобіном ».

По епізоду заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_8 обвинувачений ОСОБА_1 категорично заперечив отримання від потерпілого 14 000 доларів США. Сам ОСОБА_8 вказує, що ці кошти передав невідомій особі на ім'я « ОСОБА_135 », особу якого досудове слідство не встановило. Свідок ОСОБА_24 в суді пояснив, що отримані від ОСОБА_8 ліки він передав ОСОБА_1 через третю особу, однак не зміг конкретно вказати кому саме і при яких обставинах він повернув ці ліки, та зазначив, що особисто сам він ОСОБА_1 ліки не передавав. Зазначає, що всупереч висновків суду жоден з потерпілих не був поставлений ОСОБА_1 в залежність від нього, і дана обставина не підтверджена будь-яким доказом у справі.

- обвинувачений ОСОБА_1, покликаючись на незаконність вироку унаслідок допущеної неповноти судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, просить суд апеляційної інстанції вирок скасувати та відмовити у задоволенні цивільних позовів потерпілих про стягнення моральної і матеріальної шкоди, а також у стягненні витрат на залучення експертів.

На підтвердження своїх вимог вказує, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Туг Гадрутського району Нагорно-Карабаської області Республіки Азербайджан і був зареєстрований як ОСОБА_1. Коли йому було 6-7 років його батько ОСОБА_95 та мати ОСОБА_96 загинули в автокатастрофі. 30.05.1982 він закінчив середню школу в с. Туг Гадрутського району Нагорно-Карабаської області Республіки Азербайджан і отримав атестат про повну загальну середню освіту. У 1984 році за заявою родичів його прізвище та по батькові було змінено на ОСОБА_1.

У 1985 році він вступив до Московського медичного інституту ім. М.І. Пирогова, який закінчив в 1991 році та отримав диплом за фахом « Лікувальна справа ». В 2003 році ним була укладена угода про нерозголошення відомостей про наукову роботу, про що він дав письмове зобов'язання і протягом 1993 - 2008 років уся його науково-практична діяльність була закритою та не підлягала розголошенню. Свою наукову діяльність він здійснював на території Російської Федерації де входив в закриту наукову групу для проведення закритих наукових досліджень в галузі нейронауки. Дану кримінальну справу відносно себе вважає сфабрикованою спецслужбами України, Російської Федерації та Генеральною прокуратурою України через те, що має конфлікт з діючою владою, та не довіряє органам досудового слідства і суду.

Стверджує, що в 2004 році його диплом про закінчення Московського медичного інституту ім. М.І. Пирогова був ним випадково пошкоджений ( випраний ), в зв'язку з чим у 2005 році він звернувся до вказаного навчального закладу із заявою та йому видали дублікат диплому. Про його звернення із заявою про видачу дублікату диплому ствердила на досудовому слідстві і завідуюча архівом медінституту ОСОБА_86, покази якої були оголошені в судовому засіданні. Крім того, в Журналі реєстрації про видачу дипломів медичного інституту є запис про видачу йому диплому в 1991 році. Твердження обвинувачення, що цей запис був вчинений поверх іншого запису вважає припущенням, оскільки експертиза для встановлення факту підробки відомостей в журналі по справі не проводилась. Суд не надав оцінки тому факту, що на момент нострифікації його диплому про вищу освіту Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України мало відомості отримані з Російської Федерації, які підтверджували факт його навчання у Московському медичному інституті ім. М.І. Пирогова, а також тому, що наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 592 від 17.06.2010 про присвоєння йому вченого звання « професор » був винесений на підставі рішення атестаційної колегії міністерства від 17.06.2010. Зазначає, що протягом 1992 - 1993 років він здобув другу вищу освіту у Санкт-Петербурзькому державному університеті за фахом « Практична психологія в системі охорони здоров'я ». Також, протягом 1992 - 1994 років він проходив підготовку в клінічній ординатурі на кафедрі післядипломної освіти неврології - нейрохірургії, після чого отримав посвідчення до диплому про базову вищу медичну освіту. Протягом 1995 - 1996 років пройшов професійну перепідготовку в Російському державному університеті на кафедрі післядипломної освіти та отримав диплом за спеціальністю « лікар психіатр-нарколог ». 27.09.1997 в спеціалізованій вченій раді Московської медичної академії ім. І.М. Сеченова захистив кандидатську дисертацію на спеціальну тему за спеціальностями « нервові хвороби » та « нейрохірургія ». 27.03.2003 в спеціалізованій вченій раді Російського державного медичного університету захистив докторську дисертацію на спеціальну тему та отримав диплом доктора медичних наук. Кандидатську дисертацію в Санкт-Петербурзькому науково-дослідному інституті ім. В.М. Бехтєрєва ніколи не захищав.

Слідчим ОСОБА_136 в порядку виконання доручення щодо надання міжнародної правової допомоги була отримана його особова справа, яка підтверджує факт його навчання у С.Петербурзькому державному університеті. При розгляді справи в суді першої інстанції ним заявлялось клопотання про допит свідка М. Сперанської, яка могла підтвердити факт його навчання у С.Петербурзькому державному університеті, однак воно було судом відхилене. Під час проведення досудового розслідування оригінали документів надав слідчому, який їх назад не повернув.

У серпні 2008 року в Славутській ЦРЛ здійснював лікувальну діяльність щодо ОСОБА_20 та за власні кошти в сумі 6700 доларів США у Франції придбав для нього препарат для внутрішнього введення. Має чек, але у зв'язку із перебуванням під вартою надати його суду не має можливості. Вказаний препарат під час операції ввів хворому в ложе пухлини. Відшкодувати понесені витрати не наполягав, оскільки існувала домовленість, що ОСОБА_20 поверне гроші після операції. Свідку ОСОБА_137 про будь-яку мазь не говорив.

По епізодах його обвинувачення у незаконній лікувальній діяльності пов'язаній із проведенням оперативних втручань хворим ОСОБА_20, ОСОБА_17, ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_28 ні у показах свідків, ні в роз'ясненнях експертів, ні у висновках судово-медичних експертів не міститься жодного підтвердження про те, які саме порушення він вчинив відповідно до клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю « нейрохірургія » затверджених Наказом МОЗ України № 31 від 13.06.2008, що спростовує висновок суду про доведеність його вини за обвинуваченням по ст. 138 КК України.

Звертає увагу на те, що вироком Бродівського районного суду Львівської області від 20.10.2006 по обвинуваченню ОСОБА_99 за ч. 2 ст. 121 КК України було встановлено причинний зв'язок між діями останнього і смертю потерпілого ОСОБА_17. Даний вирок набрав законної сили та не скасований, а тому має силу доказу і спростовує висновок суду у вироку про причинний зв'язок між його діями та смертю потерпілого ОСОБА_17. Вважає, що потерпіла ОСОБА_100 залучена у справі в якості потерпілої з порушенням вимог КПК України, оскільки в матеріалах справи відсутня її заява про її залучення в якості такої. Крім того, свідок ОСОБА_63 в суді підтвердив, що він надавав медичну допомогу потерпілим на належному професійному рівні, а тому в його діях немає складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.

У листопаді 2008 року неповнолітнього хворого ОСОБА_25 оглядав, однак його не лікував. Вказаний в обвинуваченні діагноз йому не встановлював, коштів в сумі 14 000 доларів США від його батька ОСОБА_8 не отримував, ліки не купував і не передавав.

У вересні 2010 року отримав від ОСОБА_34 кошти в сумі 25 800 грн. за які придбав ліки та передав потерпілій належні документи на їх придбання. Придбані ліки ввів через крапельницю її сину, про що підтвердив в суді свідок ОСОБА_85. Вважає, що по цьому епізоду потерпіла дає неправдиві свідчення, оскільки хоче безпідставно отримати від нього кошти.

У травні 2011 року він ні особисто, ні через інших осіб не отримував від ОСОБА_10 11 800 євро, стетоскоп отриманій від неї повернув, а телефон « Айфон » не повернув, хоча вона вимагала, оскільки це був подарунок на День народження від її чоловіка ОСОБА_36.

У липні 2011 року гроші в сумі 13 800 доларів США від ОСОБА_9 отримував не в кабінеті ОСОБА_138, а в іншому місці. 4000 гривень він від потерпілої не отримував. Передав їй ліки, в тому числі « Пентаглобін », і має підтверджуючі документи на ці ліки.

Перезахист його докторської дисертації в Україні відбувся відповідно до встановленого нормативними документами порядку, були затребувані відповідні документи про його освіту, здійснено відповідну перевірку документів про освіту і вчений ступінь доктора медичних наук, та видання диплому доктора медичних наук серії НОМЕР_9, про що була видана Постанова Вищої атестаційної комісії України № 12-08/3 від 14.04.2010, а тому свідчення свідка ОСОБА_101 про обставини перезахисту ним докторської дисертації з порушенням встановленого законом порядку не відповідають дійсності і не повинні братися судом до уваги.

Вважає, що по обвинуваченню його у використанні завідомо підробленого документу стороною обвинувачення не доведено факту підроблення наданих ним документів про освіту. Зокрема, надані на запит української сторони правоохоронними органами Російської Федерації документи по справі здобуті з порушенням визначеного порядку про надання правової допомоги, а тому не можуть вважатися допустимими доказами у справі. Акт службового розслідування Російського державного медичного університету федерального агентства охорони здоров'я і соціального розвитку Міністерства охорони здоров'я і соціального розвитку Російської Федерації від 31.10.2011 по факту видачі йому дублікату диплома не засвідчений органом, яким він був виданий, а тому не може братися судом до уваги, оскільки є недопустимий. Всі докази надані Управлінням економічної безпеки та протидії корупції ГУ МВС Росії по м. Москва на запит України про надання правової допомоги отримані з порушенням вимог КПК України і є недопустимими, а відтак, висновок суду про відсутність у нього належної медичної освіти є безпідставним. Отже, він не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 138 КПК України і має всі підстави для заняття лікувальною діяльністю, в зв'язку з чим не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.

Також вважає, що не може нести відповідальність за ч. 4 ст. 358 КК України, оскільки судом не встановлено хто саме здійснив виготовлення сфальсифікованого документа і вніс у нього неправдиві відомості. Суд також не встановив яким чином відбулося підроблення документів. На його думку, в справі немає законних підстав стверджувати, що він використовував завідомо підроблені документи ще й через те, що надані ним документи він отримав у встановлений законом спосіб, документи щодо його освіти ніким не спростовані, судових рішень з даного приводу немає і, крім того, сплили строки давності притягнення його до кримінальної відповідальності за даний злочин, передбачені ст. 49 КК України.

В доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_1 вказує, що суд не надав оцінку архівній довідці Федерального агентства та соціального розвитку Російської Федерації наданої на запит Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, в якій підтверджувалась інформація про його вступ і закінчення навчання у Московському державному медичному інституті. Зауважує, що а ні в показах свідків, а ні в роз'ясненнях експертів, а ні у висновках судово-медичних експертиз не міститься жодних підтверджень того, які саме порушення відповідно до клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю « нейрохірургія », які затверджені Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 31 від 13.06.2008, були ним порушені. Ні досудове слідство, ні суд не допитали в якості свідка ректора Московського медичного університету ОСОБА_102, чий підпис стоїть в дублікаті його диплому про вищу медичну освіту, щодо обставин його видачі, та не провели експертизу на предмет визначення автентичності цього підпису, про що він заявляв в суді клопотання, проте суд йому безпідставно відмовив.

На його думку, він надавав хворим належну медичну допомогу і відповідно до закону, свою діяльність здійснював на рівні професійно підготовленого медичного працівника, який відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам. Вважає, що оскільки наказом ректора Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика - ОСОБА_103 він був зарахований на посаду професора кафедри нейрохірургії і рішенням атестаційної комісії Міністерства охорони здоров'я України від 22.01.2008 йому було присвоєно вищу кваліфікаційну категорію зі спеціальності « нейрохірургія », то він не потребував спеціального дозволу ( ліцензії ) на заняття лікувальною діяльністю.

Зазначає, що при проведенні оперативного втручання хворому ОСОБА_20 участь в операції приймала група кваліфікованих медиків, а тому розділити відповідальність за настання наслідків неможливо. Професор ОСОБА_104 у своєму висновку експерта не вказав, на якому саме етапі мала місце помилка в діях хірурга та всіх учасників оперативного втручання.

По епізоду необережного вбивства потерпілого ОСОБА_28 судом не взято до уваги те, що при його поступленні в лікарню мала місце ціла низка патологічних станів, які виникли і створювали загрозу для життя пацієнта, і, з великою ймовірністю, могли бути причиною для загрози його життя та настання смерті. Відсутність висновків експертиз за результатами патологоанатомічного дослідження тіл ОСОБА_20 і ОСОБА_28 не дає можливість категорично встановити причинно-наслідковий зв'язок між його діями та настанням їх смерті. Свідок ОСОБА_105 в суді підтвердила застосування ним препарату ( мазі ) при проведенні операції ОСОБА_20, останній кошти йому не передавав, мазь придбав за власні кошти, а тому вважає, що склад шахрайства у його діях відсутній. На лікування сина за кошти потерпілої ОСОБА_9 придбав лікарський препарат « Пентаглобін » у флаконах ємністю 250 мл, який фасується заводом-виробником для лікарень, а тому висновок суду у вироку про те, що придбаний ним препарат не є « Пентаглобіном » є помилковим. Його клопотання про призначення експертизи на предмет визначення відповідності медичного препарату наданого потерпілій « Пентаглобіну » суд безпідставно відхилив.

По епізоду заволодіння коштами потерпілого ОСОБА_8 суд у вироку не навів доказів на підтвердження того, що він заволодів цими коштами. Суд не з'ясував, яким чином кошти опинилися у нього. Свідок ОСОБА_24 в суді категорично заперечив покази потерпілого, що вони разом із ним зустрічали ліки, які він передав поїздом. Суд навмисно перекрутив і спотворив у вироку докази, які свідок надав в суді. Вважає, що висновок суду про залежність від нього потерпілих, як обтяжуюча вину обставина, є недоведений.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що у Вінницькому медичному інституті він ніколи не навчався, кандидатську дисертацію в С.Петербурзькому Науково-дослідному медичному інституті ім. В.М. Бехтєрєва ніколи не захищав. Вказує, що районний суд безпідставно задовольнив позови потерпілих про відшкодування моральної і матеріальної шкоди.

В своїй заяві на адресу апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу, а також апеляційні скарги захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, від послуг яких він відмовився, підтримав та просив розглянути справу в суді апеляційної інстанції без його участі.

Захисник ОСОБА_2 вказані апеляційні скарги в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 підтримав і просив їх задовольнити.

Прокурор Прокопов О.Е. з апеляційними скаргами не погодився і, вважаючи вирок законним та обґрунтованим, просив рішення районного суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого про обставини справи, зміст вироку та доводи апеляційних скарг, виступи сторін щодо поданих апеляцій, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в апеляціях доводи, встановила наступне.

Суд першої інстанції в достатньому об'ємі дослідив зібрані у справі докази, правильно встановив фактичні обставини справи та дав вірну юридичну оцінку діям ОСОБА_1.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні вказаних злочинів за наведених у вироку обставин є обґрунтованим і сумнівів в своїй правильності не викликає.

Зокрема, як вбачається з Акту службового розслідування комісії Російського державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я і соціального розвитку від 31.10.2011 за фактом видачі дублікату диплому ОСОБА_1, під час проведення службового розслідування комісією було встановлено, що обвинувачений у даному ВУЗі не навчався, а дублікат диплому про закінчення ним Московського медичного інституту ім. М.І. Пирогова був виданий у 2005 році з порушеннями ( т. 18 а.с. 147-156 ).

Так, в Журналі видачі дублікатів дипломів медичного університету невірно зазначено номер бланку диплома, а у формі дублікату диплому відсутнє слово « диплом з відзнакою », хоча ОСОБА_1 стверджував, що він отримав червоний диплом. Крім того, в наданому ОСОБА_1 додатку до диплому не вказана дата його народження, що є обов'язковим, невірно вказана дата його видачі та назва навчального закладу. Прізвище ОСОБА_1 в наказі № 444 від 28.08.1985 « Про зарахування абітурієнтів на лікувальний факультет » додруковано у самому низу сторінки, яка вирвана з прошитого і опечатаного архівного журналу. У наказах по університету про переведення студентів з курсу на курс, наказі по університету № 295 від 24.06.1991 про присвоєння кваліфікації лікар по спеціальності « Лікувальна справа » випускникам Лікувального факультету денного відділення та Журналі реєстрації видачі дипломів випускникам Лікувального факультету денного відділення медичного університету за 1991 рік, прізвище ОСОБА_1 відсутнє. В наказах по університету серед лікарів, що були зараховані і закінчили клінічну ординатуру у період з 01.09.1992 по 01.09.1994 по спеціальності « нервові хвороби », прізвище ОСОБА_1 не значиться. Надана ОСОБА_1 копія « Посвідчення до Диплому про базову вищу медичну освіту » не відповідає сертифікату державного взірця 1994 року. Зроблений у графі « найменування спеціальності » в посвідченні запис « лікар-нейрохірург » не відповідає номенклатурі спеціальностей. У відповідь на запит проректора з приводу навчання ОСОБА_1 в клінічній ординатурі за 1990 - 1998 роки завідувач кафедри неврології і нейрохірургії лікувального факультету, професор ОСОБА_139 повідомив, що ОСОБА_1 на кафедрі не навчався ( відсутня особова справа та відомості про здачу ним атестації, заліків і іспитів ). З врахуванням наведеного комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 у медичному університеті не навчався і післявузівську підготовку не проходив. За результатами службового розслідування комісією медичного університету прийнято рішення визнати виданий ОСОБА_1 15.08.2005 дублікат диплому НОМЕР_1 про закінчення ним в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна державному медичному інституті ім. М.І. Пирогова недійсним.

З архівної копії особової справи слухача психологічного спеціального факультету Ленінградського державного університету в матеріалах кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 17.09.1992 звертався у даний вищий навчальний заклад із заявою про допуск до співбесіди для вступу на спеціальний факультет з перепідготовки кадрів. В своїй заяві та особовому листку по обліку кадрів вказав, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі і у 1990 році закінчив лікувальний факультет Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова. До заяви долучив копію диплому НОМЕР_12 про закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова та витяг з трудової книжки де зазначено, що в період з 01.09.1984 по 01.07.1990 він навчався у вказаному закладі вищої медичної освіти. Згідно даних особової справи за результатами співбесіди ОСОБА_1 з 01.10.1992 був зарахований на психологічний спеціальний факультет слухачів Ленінградського державного університету, який закінчив 01.07.1993 ( т. 18 а.с. 65-84 ).

Відповідно до листа начальника Учбового управління Санкт-Петербурзького державного університету ОСОБА_140 за № 01-123-149 від 04.07.2012, ОСОБА_1 був слухачем психологічного спеціального факультету Ленінградського державного університету з 01.10.1992 по 30.06.1993 по спеціальності перепідготовки « Практична психологія в системі охорони здоров'я ». Наказом по університету № 786/3 від 25.06.1993 ОСОБА_1 з 01.07.1993 відрахований з складу слухачів Психологічного спеціального факультету Ленінградського державного університету у зв'язку із закінченням навчання. В книгах реєстрації видачі дипломів по психологічному спеціальному факультету університету ОСОБА_1 не значиться, в особовій справі копія його диплому про перепідготовку в університеті відсутня ( т. 18 а.с. 96 ).

Згідно листа заступника директора Департаменту наукових і науково-педагогічних кадрів Міністерства освіти і науки Російської Федерації ОСОБА_141 за № 09-1214 від 06.06.2012 в матеріалах справи ( т. 17 а.с. 107 ), в реєстраційно-обліковій базі даних Департаменту відомостей про видачу ОСОБА_1 диплому доктора медичних наук і атестата професора немає. Інформацією про скерування довідок, які підтверджують видачу ОСОБА_1 диплома доктора наук і атестата професора, на адресу МОЗ та ВАК України Департамент не володіє.

Як вбачається із змісту спеціального випуску Бюлетеня Вищої атестаційної комісії Міністерства освіти РФ за 2001 рік ( Додаток до № 5 ), внаслідок вчинення розбійного нападу на Департамент державної атестації наукових і науково-педагогічних працівників Міністерства освіти Російської Федерації були викрадені бланки дипломів докторів і кандидатів наук, а також атестати професора по спеціальності та старшого наукового співробітника. В зв'язку з цим Департамент оголосив недійсними дипломи доктора і кандидата наук, а також атестати професора по спеціальності та старшого наукового співробітника, які оформлені на бланках Вищої атестаційної комісії Міністерства освіти Російської Федерації відповідних серій та номерів, у тому числі дипломи доктора наук серії НОМЕР_13 по НОМЕР_14 та атестати професора по спеціальності серії НОМЕР_15 по НОМЕР_16 ( т. 17 а.с. 115-118).

Згідно листа проректора по науковій і інноваційній діяльності Першого Московського державного медичного університету ім. І.М. Сеченова від 26.05.2012 за № 877/03-02-22/04, ОСОБА_1 в дисертаційних радах при медичному університеті кандидатську дисертацію не захищав і диплом кандидата медичних наук йому не видавався. В період з 1997 по 2002 роки ОСОБА_1 у трудових відносинах з університетом не знаходився ( т. 18 а.с. 18 ).

З відповіді директора Санкт-Петербурзького науково-дослідного психоневрологічного інституту ім. В.М. Бехтєрєва на запит слідчого вбачається, що ОСОБА_1 до Наукової ради при Санкт-Петербурзькому науково-дослідному психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтєрєва кандидатську дисертацію до захисту не представляв. В 1995 році випадків захисту кандидатських дисертацій особами у віці 24 років, як вказує про себе ОСОБА_1, в галузі психіатрії у Російській Федерації не було (т. 18 а.с. 94).

Відповідно до листа Державного освітнього закладу Російський державний медичний університет Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку за № 01/1460 від 08.07.2011, надане ОСОБА_1 « Посвідчення про післявузівську медичну освіту » не відповідає сертифікату державного взірця 1994 року, яке має іншу форму. Зроблений у посвідченні в графі « найменування спеціальності » запис з назвою « лікар-нейрохірург » не відповідає номенклатурі спеціальностей. В наказах по університету серед лікарів, які були зараховані та закінчили клінічну ординатуру у період з 01.09.1992 по 01.09.1994 за спеціальністю « нервові хвороби » прізвище ОСОБА_1 не значиться ( т. 18 а.с. 141 ).

Вказані відомості отримані у встановленому законом порядку компетентним правоохоронним органом Російської Федерації на запит правоохоронного органу України про надання міжнародної правової допомоги відповідно до « Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах » від 22 січня 1993 року та ст.ст. 551-553 КПК України, а тому, всупереч доводів апеляційних скарг обвинуваченого та захисників ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 є належними і допустимими доказами у справі.

На незаконність походження дублікату диплому НОМЕР_1 про здобуття вищої медичної освіти у 2-му Московському ордена Леніна державному медичному інституті ім. М.І. Пирогова, який ОСОБА_1 використовував при працевлаштуванні на роботу у різні державні заклади та установи, вказує і закреслений та переправлений на місці іншого прізвища запис за № 592 в Журналі реєстрації видачі дипломів випускникам Лікувального факультету денного відділення медичного університету, про отримання ним в 1992 році диплому 036915, без зазначення у ньому часу навчання, паспортних даних, дати видачі та особистого підпису випускника, хоча зі слів обвинуваченого даний навчальний заклад він закінчив в 1991 році.

Про це, всупереч доводів апеляції захисника ОСОБА_6, свідчить і різниця у свідченнях ОСОБА_1 та завідуючої архівом Російського національного дослідного медичного університету ім. Н.І. Пирогова ОСОБА_86 щодо обставин пошкодження оригіналу диплому. Зокрема, в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що оригінал диплому про отримання вищої освіти у Московському медичному інституті був ним випадково випраний в 2004 році, а завідуюча архівом ОСОБА_86 у своїх показах вказує на те, що при видачі дублікату диплому ОСОБА_1 він надав їй оригінал диплому, який був покусаний ( т. 18 а.с. 1-4 ).

Використання ним завідомо підроблених документів визнає і сам ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Зокрема, у своїх доповненнях до апеляційної скарги обвинувачений вказує, що у Вінницькому медичному інституті ім. М.І. Пирогова ніколи не навчався та кандидатську дисертацію в С.Петербурзькому науково-дослідному інституті ім. В.М. Бехтєрєва ніколи не захищав (т. 38 а.с. 22, 27 ).

Між тим, як вбачається з матеріалів справи та вірно зазначено у вироку, при працевлаштуванні на посаду професора кафедри інформаційних систем та мереж Національного університету « Львівська політехніка » у вересні 2010 року ОСОБА_1 серед інших документів подав до відділу кадрів університету і завірену копію диплому кандидата наук НОМЕР_11 від 14.03.1996, згідно якого рішенням Ради в Санкт-Петербурзькому психоневрологічному науково-дослідному інституті ім. В.М. Бехтєрєва від 06.12.1995 йому присуджено науковий ступінь кандидата медичних наук ( т. 2 а.с. 66, т. 36 а.с. 66 ).

Згідно відповіді проректора з навчальної роботи Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова за № 21/1-1519 від 12.10.2011 на запит органу досудового розслідування, за архівними даними ОСОБА_1 в період 1984-1990 років у даному навчальному закладі не навчався і диплом про закінчення Вінницького медичного інституту ім. М.І. Пирогова серії НОМЕР_12 не отримував ( т. 1 а.с. 128 ).

Згідно відповіді начальника Управління атестації наукових і науково-педагогічних працівників Федеральної служби по нагляду у сфері освіти та науки Міністерства освіти і науки Російської Федерації за № 700/08-01-14 від 30.11.2009 на запит першого проректора Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика щодо отримання ОСОБА_1 на території Російської Федерації наукового ступеня доктора медичних наук та вченого звання професора, під час перевірки даних запиту було встановлено, що Вищою атестаційною комісією Міністерства освіти Російської Федерації рішення № 15 від 27.03.2003 про присвоєння ОСОБА_1 наукового ступеня доктора медичних наук та рішення № 20пс/5 від 17.11.2005 про присвоєння йому наукового звання професора за спеціальністю « Нейрохірургія » не приймалося. Диплом доктора медичних наук НОМЕР_4 та атестат професора НОМЕР_5 ОСОБА_1 не видавалися ( т. 3 а.с. 125 ).

Як вбачається з показів в суді начальника відділу підготовки та атестації наукових та науково-педагогічних кадрів департаменту роботи з персоналом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України свідка ОСОБА_31, при розгляді у червні 2010 року заяви ОСОБА_1 про проведення нострифікації атестату професора виданого йому у РФ, документи, у тому числі диплом про наявність вищої освіти у нього не вимагалися, запити до РФ для перевірки справжності наданих ним документів не направлялися, листи від уповноважених органів РФ щодо секретності документів виданих ОСОБА_1 подавалися ним самим.

З пояснень свідка ОСОБА_101 в суді вбачається, що перезахист ОСОБА_1 докторської дисертації в Україні відбувся з порушенням встановленої процедури, так як перезахист дисертації із закритою темою не передбачений чинним законодапавством України, оскільки в Україні не можуть розкриватися таємниці Російської Федерації. Він та його колеги, які були присутніми при перезахисті дисертації, не мали можливості ознайомитись ні з авторефератом, ні з науковою роботою, оскільки такої ніде не було, бо вона була засекречена. Слухали лише доповідь ОСОБА_1 обсягом 12-ть аркушів, ознайомитись з якою до перезахисту нікому не дали, опонентів не було. Перезахист пройшов успішно через певний тиск, обстановка була такою, що необхідно було проголосувати позитивно. Перезахист однозначно був незаконним, так як жоден із присутніх не знав про що ведеться мова, оскільки робота була закритою. Захист закритих тем в Україні проводиться за участю осіб, що мають відповідний допуск для можливості ознайомлення з роботою, проте із закритим перезахистом зустрівся вперше і допуску до закритих захистів докторських дисертацій не має.

Всупереч доводам апеляційної скарги обвинуваченого ці покази свідка отримані судом в порядку, визначеному ст.ст. 84, 95 КПК України і є належним та допустимим доказом у справі, а тому суд обґрунтовано взяв їх до уваги при прийнятті рішення у справі.

Долучена ОСОБА_1 до апеляційної скарги відповідь головного лікаря Житомирської обласної клінічної лікарні від 26.02.2014 про те, що він в період 04.04.1986 по 28.04.1986 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні нефрології лікарні не спростовує, а навпаки, підтверджує правильність висновків суду у вироку про неможливість його навчання протягом 1985 - 1991 років у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова ( т. 38 а.с. 201 ).

Таким чином, районний суд правильно встановив, що документи :

- дублікат диплому Російського Державного медичного університету Федерального агентства з охорони здоров'я та соціального розвитку РФ серії НОМЕР_1 виданий 15.08.2005 за реєстраційним № 184, про закінчення ОСОБА_1 в 1991 році навчання у 2-му Московському ордена Леніна Державному медичному інституті імені М.І. Пирогова і присвоєння кваліфікації « лікар » за спеціальністю « Лікарська справа » ;

- диплом кандидата медичних наук Московської медичної академії імені І.М. Сеченова серії НОМЕР_3 виданий 15.06.1998 на підставі рішення дисертаційної ради від 17.03.1998 за № 9 про присудження ОСОБА_1 наукового ступеню кандидата медичних наук ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_4 виданий Вищою атестаційною комісією РФ на підставі рішення № 15 від 27.03.2003 про присудження ОСОБА_1 наукового ступеню доктора медичних наук ;

- атестат професора серії НОМЕР_5 виданий Вищою атестаційною комісією Російської Федерації ОСОБА_1 на підставі рішення від 17.11.2005 за № 20 пс/5 ;

- диплом про професійну перепідготовку серії НОМЕР_6 виданий в 1996 році за реєстраційним № 267 про проходження ОСОБА_1 в період з 10.10.1995 по 20.03.1996 перепідготовки в Російському державному медичному університеті на кафедрі психіатрії та наркології ФЛК і ППВ по спеціальності « клінічна психіатрія-наркологія », і рішення Державної атестаційної комісії від 26.03.1996 про надання йому права на ведення професійної діяльності в сфері « лікар психіатр-нарколог » ;

- сертифікат Російського Державного медичного університету виданий 01.07.1994 на підставі рішення екзаменаційної комісії при Російському Державному медичному університеті від 01.07.1994 про здачу ОСОБА_1 кваліфікаційного іспиту зі спеціальності « клінічна нейрохірургія » та рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії про присвоєння йому спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- посвідчення Російського Державного медичного університету серії НОМЕР_7 видане 02.09.1994 за реєстраційним № 347 про проходження ОСОБА_1 в період з 01.09.1992 по 01.09.1994 підготовки в клінічній ординатурі на кафедрі нейрохірургії - неврології Російського Державного медичного університету і закінчення повного курсу по спеціальності « лікар-нейрохірург » ;

- сертифікат серії НОМЕР_8 від 06.10.2000 про присвоєння ОСОБА_1 рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Московській медичній академії ім. І.М. Сеченова 20.09.2000 кваліфікації « лікар-нейрохірург першої категорії », на зворотній стороні якого зазначено про присвоєння йому рішенням екзаменаційної кваліфікаційної комісії при Російському Державному медичному університеті ім. М.І. Пирогова від 01.04.2004 кваліфікації « лікар-нейрохірург вищої категорії » та про присвоєння йому рішенням цієї ж екзаменаційної комісії від 03.04.2004 кваліфікації « лікар-невролог вищої категорії » ;

- диплом кандидата медичних наук серії НОМЕР_11 виданий 14 березня 1996 року на підставі рішення Ради Санкт-Петербурзького психоневрологічного НДІ ім. В.М. Бехтерева від 06.12.1995 ( протокол № 27 ) про присудження ОСОБА_1 наукового ступеню кандидата медичних наук,

державними органами та установами Російської Федерації ОСОБА_1 не видавалися, містять в собі неправдиві відомості і є підробленими.

Надані ОСОБА_1 при працевлаштуванні наступні документи :

- диплом про перепідготовку Санкт-Петербурзького державного університету серії НОМЕР_2 виданий 30.06.1993 за реєстраційним № 15 про проходження ОСОБА_1 в період з 01.10.1992 по 30.06.1993 перепідготовки в Санкт-Петербурзькому державному університеті за спеціальністю « Практична психологія в системі охорони здоров'я » і присвоєння кваліфікації практичного психолога ;

- диплом доктора медичних наук серії НОМЕР_9 виданий Вищою атестаційною комісією України на підставі рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 14 квітня 2010 року ( протокол № 12-08/3-з ) про наявність у нього наукового ступеня доктора медичних наук зі спеціальності « нейрохірургія » ;

- атестат професора серії НОМЕР_10 виданий Міністерством освіти і науки України на підставі рішення Атестаційної колегії від 17.06.2010 ( протокол № 2/02-П ) про присвоєння ОСОБА_1 вченого звання професора кафедри нейрохірургії,

хоча і були видані у встановленому порядку державними органами та установами Російської Федерації і України, й на даний час недійсними не визнані, проте такі були видані ОСОБА_1 на підставі наданих ним підроблених документів із неправдивими відомостями, а тому згідно змісту ч. 4 ст. 358 КК України теж вважаються підробленими.

Про правильність цих висновків суду свідчить й те, що оригінали вказаних документів ОСОБА_1 під час досудового розслідування і в суді не надав, і їх місцезнаходження ретельно приховує.

Таким чином, доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисників ОСОБА_5, ОСОБА_4 ОСОБА_3, ОСОБА_6 про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України є безпідставними і спростовуються зібраними по справі та перевіреними судом доказами, достовірність яких у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликає.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що судом не встановлено спосіб в який були виготовлені підроблені документи та особи, які їх виготовили і внесли в них неправдиві відомості, а отже він не може нести відповідальність за ч. 4 ст. 358 КК України, є надуманими, так як судом достовірно встановлено, що ці документи ним були використані, і ці дії мають окрему правову кваліфікацію не пов'язану із підробленням документів.

Суд правильно відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про проведення по справі почеркознавчої експертизи на предмет приналежності підпису в дублікаті диплому НОМЕР_1 про закінчення ним в 1991 році 2-го Московського ордена Леніна державного медичного інституту ім. М.І. Пирогова ректору Російського Державного медичного університету Федерального агентства охорони здоровя і соціального розвитку ОСОБА_142, та його допиту в суді в якості свідка, оскільки ця обставина підтверджується листом в.о. ректора Російського національного дослідного медичного університету ім. М.І. Пирогова від 28.05.2012 за № 01-09-01/740 ОСОБА_143 і сумнівів у відповідності даного факту дійсності ні в кого не викликає ( т. 17 а.с. 146 ).

Безпідставними є покликання обвинуваченого на архівну довідку Федерального агентства охорони здоров'я та соціального розвитку Росії на запит Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України при проведенні нострифікації його диплому доктора медичних наук, яка підтвердила інформацію про його навчання та закінчення навчання у Московському державному медичному інституті ім. М.І. Пирогова, оскільки ця обставина спростовується сукупністю зібраних по справі та перевірених судом доказів.

Всупереч доводів апеляційних скарг обвинуваченого та захисника ОСОБА_6 суд першої інстанції правильно встановив особу ОСОБА_1, його прізвище, ім'я та по батькові, дату і місце народження, що підтверджується зібраними у справі та ретельно перевіреними судом доказами.

Зокрема, з вилучених органом досудового розслідування та долучених до матеріалів кримінального провадження особових справ вбачається, що при працевлаштуванні на роботу до державних закладів і установ в документах, що оформлюються при прийомі особи на роботу, у тому числі особових картках і автобіографіях ОСОБА_1 вказував, що він народився 10-9 травня 1971 року в м. Житомирі ( т. 2 а.с. 2, 46, 48 ; т. 3 а.с. 96, 98 ; т. 4 а.с. 12, 24, 85, 90 ; т. 5 а.с. 60, 64 ; т. 6 а.с. 16, 18 ).

Про своє народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі ОСОБА_1 вказував і в своїх поясненнях та протоколах допитів в матеріалах справи ( т. 1 а.с. 118, 161 ; т. 23 а.с. 153, 170, 209 ).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_1 21 травня 1998 року Жидачівським РВ УМВС України у Львівській області йому видано паспорт серії НОМЕР_17 в якому зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі ( т. 3 а.с. 25 ).

Після втрати цього паспорту на підставі заяви обвинуваченого 24 квітня 2008 року Жидачівським РВ УМВС України у Львівській області ОСОБА_1 був виданий новий паспорт серії НОМЕР_18, що знаходиться у матеріалах справи, в якому також зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі ( т. 6 а.с. 27 ).

Першим паспортом ОСОБА_1 користувався до його втрати у 2008 році та робив з нього ксерокопії, які долучав до інших документів при працевлаштуванні.

Другим паспортом ОСОБА_1 користувався до його затримання правоохоронними органами 14 листопада 2011 року.

Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина будь-якої країни.

З врахуванням того, що ОСОБА_1, як громадянин України, користувався вказаними паспортами з травня 1998 року по 14 листопада 2011 року і з заявами у відповідні органи влади та управління про неправильність внесених в них записів не звертався, слід прийти до висновку, що занесені у паспорти дані про народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Житомирі відповідають дійсності.

Отже, всупереч доводів апеляційної скарги обвинуваченого, його покликання на те, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Туг Гадрутського району Нагорно-Карабаської області Азербайджанської РСР і при народженні мав прізвище ім'я та по батькові ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і при її розгляді в суді апеляційної інстанції.

Долучену обвинуваченим до апеляційної скарги ксерокопію свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_19 колегія суддів визнає недопустимим доказом і до уваги не приймає, оскільки оригінал такого ОСОБА_1 апеляційному суду не представив ( т. 38 а.с. 200 ).

Суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень, передбачених ст. 138 та ч. 1 ст. 119 КК України.

Так, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 179 від 19.09.2012 ніякого діагнозу перед проведенням повторної операції хворому ОСОБА_17 ОСОБА_1 не виставляв. З метою діагностичного процесу ним було рекомендовано провести хворому трепанацію зліва. Після операції в медичній картці хворого ОСОБА_1 був записаний післяопераційний діагноз : « Гостра гідрома субарахноїдального простору зліва. Набряк та набухання мозку ». Проведена ним трепанація черепу хворому не має прямого причинного зв'язку із настанням смерті, до яких-небудь наслідків не призвела, хоча могла сприяти більш швидкому настанню смерті від тяжкої черепно-мозкової травми. Встановлений ОСОБА_1 діагноз : « Гостра гідрома субарахноїдального простору зліва » не має відношення до висновку нейрохірурга і лікарів Бродівської ЦРЛ, які виставили діагноз : « ЗЧМТ. Забій-здавлення головного мозку субдоральною гематомою в правій лобно-тімяно-скроневій ділянці ». Ніякого комплексного обстеження хворого до операції ОСОБА_1 проведено не було.

Перед проведенням операції ОСОБА_1 свого діагнозу не виставляв, а орієнтувався на діагноз виставлений клініцистами. Порекомендував з метою діагностичного лікувального процесу провести хворому трепанацію зліва. Яких-небудь об'єктивних даних про необхідність проведення повторної операції в історії хвороби немає.

У зв'язку із незворотним тяжким станом хворого ОСОБА_17 на момент проведення операції вирішити категорично питання чи спричинила операція, проведена ОСОБА_1, тяжкі наслідки для хворого, неможливо. Згідно п. 2.1.3. « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень » і Наказу № 6 « Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України » від 17.01.1995 року проникаюче пошкодження черепу, у тому числі і без ушкодження головного мозку, відноситься до тяжких тілесних ушкоджень ( т. 7 а.с. 62 - 68 ).

Експерт ОСОБА_104 в суді пояснив, що при проведенні операції ОСОБА_17 ОСОБА_1 не виставив показів до повторного оперативного втручання і не оцінив стан хворого, без чого проведення операції є неможливим. Є сумніви, що у хворого була гідрома, могло бути лише скупчення ліквору, що не вимагає оперативного втручання. Дії ОСОБА_1 могли сприяти смерті ОСОБА_17, оскільки будь-яке пошкодження мозкової частини черепа є тяжким тілесним ушкодженням, яке є загрозою для життя хворого. Як видно з історії хвороби ОСОБА_17, на час проведення першої операції лікарем ОСОБА_110 були дані, що у хворого є внутрішньочерепна гематома. Із протоколу огляду хворого ОСОБА_1 можна вважати, що стан хворого покращився, оскільки пульс став 58, а перед тим був 40. Цього показника достатньо. Показники відповідно до протоколу огляду хворого ОСОБА_1 не є показом для проведення повторної операції, по цих даних говорити про наявність у хворого гідроми не можна. Пульс та інші дані, за відсутності томографа, вважається об'єктивним дослідженням. Деколи гідроми розсмоктуються самостійно. Встановлювати об'єм гідроми є недоцільно та неможливо, оскільки рідина виходить під тиском. Зміна ширини зіниці не обов'язково повинна бути зі сторони внутрішньочерепної гематоми, це ні на що не вказує. Висловив сумнів щодо наявності в ОСОБА_1 необхідних медичних навичок і кваліфікації. Додав, що рішення про проведення операції фактично приймає хірург, який оперує, а консиліум лікарів на практиці є лише формальністю.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 85 від 06.04.2012 неповнолітня ОСОБА_19 поступила в дитяче відділення Чортківської ЦРЛ о 20.20. год. 08.06.2008 з діагнозом : « Закрита черепно-мозкова травма. Струс головного мозку, забій правої кисті, лівого ліктя ». Після проведення огляду хворої 14.06.2008 ОСОБА_1 рекомендовано проведення лікувально-діагностичної трепанації зліва. Дана операція була показана, бо це давало шанси для рятування життя, незважаючи на вкрай важкий, безнадійний стан хворої. Оперативне втручання хворій було показано 08-09 червня 2008 року. Запис в медичній карті про хід операції не відповідає даним розтину трупа. При проведенні операції не було необхідності у видаленні головного мозку з коагуляцією судин мозку. В недостатньому об'ємі виконана декомпресивна трепанація черепа, про що свідчить розмір трепанаційного отвору - по протоколу операції 5 х 6 см, а по даних розтину їх два : розмірами 3,5 см х 3,5 см і 1,8 см х 1,3 см. Операція проведена з грубими помилками. Проведена ОСОБА_1 операція спричинила тілесні ушкодження ( видалення тканини мозку ), які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. У зв'язку з незворотнім тяжким станом хворої на момент операції вирішити питання, чи спричинила операція тяжкі наслідки для хворої неможливо. Призначення препаратів : медіхронал, мадопар, ламіктал, нівалін, дімексит не були оправдані в післяопераційному періоді. Враховуючи тяжкий стан хворої, вирішити питання про зв'язок смерті ОСОБА_19 з діями ОСОБА_1 неможливо ( т. 8 а.с. 226-234 ).

Експерт ОСОБА_82 в суді пояснив, що оперативне втручання хворій ОСОБА_19 було показане 08.06.2008, а не 14.06.2008. Проникнення в черепну порожнину і видалення шматочка мозку особою, яка не має відповідної медичної освіти, є тяжким тілесним ушкодженням.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 38 від 02.04.2012 хворий ОСОБА_20 поступив в реанімаційне відділення Славутської ЦРЛ Хмельницької області о 20.40. год. 07.08.2008 з діагнозом : « Стан після нападу епілепсії. Новоутворення головного мозку ». 08.08.2008 був оглянутий ОСОБА_1, який рекомендував оперативне лікування в об'ємі видалення новоутворення. Під час оперативного втручання в рані при огляді виявлено новоутворення в капсулі блідо-рожевого кольору, яка вскрита, під тиском вилилась неоднорідна маса, пухлина вилучена в межах здорого дендриту ( продукт розпаду тканини ). 09.08.2008 ОСОБА_1 проведено реоперацію. Після зняття швів з твердої мозкової оболонки вилилось біля 200 мл темної крові зі звертками. За станом здоров'я ОСОБА_20 станом на 08.08.2008 потребував оперативного втручання з приводу пухлини у правій лобно-скроневій ділянці. Перше оперативне втручання ускладнилось інтрамозковою гематомою та значним пошкодженням правої півкулі головного мозку, що стало безпосередньою причиною смерті хворого. Наявне захворювання в ОСОБА_20 було важким і потенційно загрожувало смертю, але дії ОСОБА_1 були безпосередньою причиною смерті хворого ( т. 9 а.с. 210-222 ).

Експерт ОСОБА_104 в суді пояснив, що своїми некваліфікованими діями ОСОБА_1 фактично вбив хворого ще до початку операції, оскільки згідно протоколу операції спочатку був поставлений люмбальний дренаж, а потім проводилося все інше. Гематома у хворого виникла після операції через розрив ОСОБА_1 оболонкової артерії. Завдяки реанімаційний заходам хворий міг прийти до свідомості, але потім, через допущені помилки під час операції, помер. Згідно записів історії хвороби, хворий після операції постійно був у медикаментозному сні, а тому не міг говорити з ОСОБА_1, як про це стверджує останній. Ускладнення, які виникли у хворого ОСОБА_20 після операції зустрічаються дуже рідко і при правильно виконаній операції є недопустимими.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи за № 240/12 від 08.10.2012 хворий ОСОБА_21 поступив до Чортківської ЦРЛ 11.08.2008 з діагнозом : « Асфіксія каналізаційними речовинами. Аспіраційний синдром. Забій грудної клітки зліва. Забійна рана лобної ділянки голови зліва. Перелом головки малогомілкової кістки з незначним зміщенням ». Згідно записів в історії хвороби при проведенні консультації хворого 13.08.2008 нейрохірург прийшов до висновку про відсутність даних про важку черепно-мозкову травму. Виходячи з цього, а також приймаючи до уваги те, що ОСОБА_21 протягом всього часу перебування в лікарні, в тому числі і після його огляду нейрохірургом, знаходився практично в однаковому важкому стані, слід вважати, що хворий не потребував хірургічного втручання, а його проведення 16.08.2008 могло негативно вплинути на стан хворого. В той же час слід зазначити, що з огляду на вкрай важкий стан хворого, смерть його могла настати і без цього втручання. Між оперативним втручанням 16.08.2008 та настанням смерті хворого прямого причинного зв'язку не вбачається. Спричинення ОСОБА_1 16.08.2008 ОСОБА_21 відкритого проникаючого в порожнину черепа дірчастого ушкодження лобної кістки з порушенням цілісності твердої мозкової оболонки має ознаки тяжкого тілесного ушкодження ( т. 7 а.с. 222-238 ).

Допитана судом експерт ОСОБА_111 пояснила, що сам факт порушення цілісності кісток черепа та проникаюче ушкодження кісток черепа є тяжким тілесним ушкодженням. Показів для проведення операції ОСОБА_21 не було.

Експерт ОСОБА_112 в суді пояснив, що при проведенні експертизи комісія експертів прийшла до висновку, що у хворого ОСОБА_21 не було показань до проведення хірургічного втручання, яке завдало йому важкої механічної травми, однак смерть хворого могла настати й без такого втручання. Спричинення відкритого проникаючого у порожнину черепа ушкодження кістки має ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 242/12 від 08.10.2012 неповнолітній ОСОБА_28 надійшов до Кременецької ЦРКЛ 06.01.2010 з діагнозом : « Закрита ЧМТ. Забій головного мозку. Підозра на субдуральну гематому. Церебральна кома ІІІ ст. ». Помер ІНФОРМАЦІЯ_3 за наявності ознак набряку головного мозку та поліорганної недостатності. Смерть ОСОБА_28 пов'язана з перенесеною черепно-мозковою травмою. Враховуючи клінічні прояви черепно-мозкової травми у ОСОБА_28 та результати ехоенцефалографії проведення 06.01.2010 трепанації черепа в правій скроневій ділянці з видаленням субдуральної гематоми хворому було обґрунтованим. Щоденникові записи в історії хвороби від 06.01., 07.01., 08.01., та 09.01.2010, до проведення втручання ОСОБА_1, свідчать про те, що в післяопераційний період загальний стан дитини був важкий, але стабільний, хворий знаходився під дією седативних ( заспокійливих ) препаратів, за даними ехоенцефалопатії серединні структури не були зміщені. Отже « наростання ознак очагових справа », як про це йдеться у записі історії хвороби від 09.01.2010, в 13.20. не було і об'єктивні покази до проведення ОСОБА_28 « реоперації » 09.01.2010 були відсутні. Проведення втручання 09.01.2010, про яке йдеться в історії хвороби ОСОБА_28 та в « Журналі запису травматологічних оперативних втручань » лікарні могло негативно впливати на перебіг травми. Стан дитини до проведення ОСОБА_1 оперативного втручання 09.01.2010 не виключав можливості сприятливого виходу з травми. Виходячи із записів в історії хвороби, які відображали стан хворого протягом 10.01., 11.01., 12.01., та 13.01.2010 ( до 15.30. год. ), відсутність ознак внутрішньочерепної гематоми за результатами нейросонографії, виконаної 11.01.2010, показань для виконання ОСОБА_28 нейрохірургічних оперативних втручань не було. Якщо ж при огляді ОСОБА_28 13.01.2010 о 15.30. год. дійсно мали місце « ознаки набухання головного мозку », як це записано в історії хвороби, то у такому випадку доцільним було проведення широкої декомпресійної трепанації з широким розрізом твердої мозкової оболонки, а втручання описане 13.01.2010 в історії хвороби № 363 та в « Журналі запису травматологічних оперативних втручань » було недостатнім за обсягом, могло негативно впливати на перебіг травми та сприяти настанню смерті. Будь-які дані, які б об'єктивно підтверджували доцільність втручання в ділянку післяопераційної рани хворому 20.01.2010 були відсутні, а дії, які описані в « Журналі запису травматологічних втручань » від 20.01.2010 та в історії хвороби неповнолітнього ОСОБА_28 були невиправдані, могли негативно впливати на перебіг травми і сприяти настанню смерті. Отже, проведення трьох повторних втручань 09.01., 13.01. та 20.01.2010 негативно вплинуло на перебіг травми і сприяло настанню смерті. Таким чином, між цими втручаннями в комплексі й настанням смерті ОСОБА_28 вбачається прямий причинний зв'язок ( т. 11 а.с. 141-164 ).

Експерт ОСОБА_111 в суді пояснила, що незважаючи на те, що розтин трупа ОСОБА_28 не проводився, було достатньо даних для надання висновку комісією експертів. Комісія повністю дослідила записи в історії його хвороби. При наданні висновку враховувався стан хворого протягом всього часу перебування у лікарні. Стан хворого ОСОБА_28 не давав підстав для повторної операції 09.01.2010. Будь-яке необґрунтоване втручання сприяє погіршенню стану хворого, зростає набряк. Хворого виснажили повторні оперативні втручання. Після першої операції шанси видужати в дитини були. Згідно історії хвороби станом на ранок 20.10.2010 у ОСОБА_28 було порушене згортання крові та були відсутні будь-які ознаки для проведення оперативного втручання, та попри це ОСОБА_1 провів оперативне втручання дитині, яке їй зашкодило. Даних про те, що рана у той час кровила, в історії хвороби немає. Стан дитини, який встановився після першої операції, не виключав можливості сприятливого виходу з травми, тому підстав здійснювати оперативне втручання після першої операції не було.

Експерт ОСОБА_113 суду пояснив, що повторних хірургічних втручань хворий ОСОБА_28 не потребував. Проведені ОСОБА_1 маніпуляції сприяли негативному результату лікування, зриву компенсації. Зміщень серединних структур у дитини виявлено не було, тому повторні операції не були показані. Дитина справилася з першими трьома добами після травми, а подальші операції зірвали компенсацію та позитивний результат лікування. З гострим періодом дитина впоралася. Стан дитини потребував спостереження та проведення консервативної терапії. Показів для відкриття рани і проведення повторного хірургічного втручання ОСОБА_28 не було.

З наданих в суді пояснень свідка ОСОБА_29 вбачається, що будучи лікарем-нейрохірургом Тернопільській обласній дитячій лікарні він 06.01.2010 в приміщенні Кременецькій ЦРЛ провів операцію - трепанацію черепа дитині ОСОБА_28, який впав зі стільця і отримав травму голови. У дитини була закрита ЧМТ, забій головного мозку та епідуральна гематома, атонічна кома, з приводу чого і проводилася операція. Під час операції хворому була видалена гематома, операція пройшла вдало, стан дитини був важкий. Вважає, що був шанс на одужання дитини. 08 та 09 січня 2010 року він знову був викликаний до хворого ОСОБА_28. 08.01.2010 ним було рекомендоване проведення консервативного лікування хворому. 09.01.2010 до лікарні прибув ОСОБА_1, який представився професором і після огляду дитини вирішив проводити реоперацію - ревізію рани. Однак він вважав, що необхідності повторно оперувати ОСОБА_28 немає. Під час консиліуму рішення про проведення повторної операції не ухвалювалося. Під час наступного консиліуму ОСОБА_1 запропонував проводити повторну операцію - ревізію рани, на що всі погодились, в тому числі й він, оскільки підкорився авторитету особи, яку всі сприймали як професора, хоча сам був проти операції. Перед операцією рекомендував хворому консервативне лікування, однак проти проведення повторної операції не заперечував, оскільки огляд хворого провів професор. Проведення повторної операції хворому ОСОБА_28 ОСОБА_1 мотивував необхідністю перевірити чи немає у нього гематоми. В ході операції рецидиву гематоми у хворого виявлено не було.

Згідно показів в суді свідка ОСОБА_114, після проведення лікарем ОСОБА_29 06.01.2010 операції - трепанації черепа та видалення гематоми, стан хворого ОСОБА_28 стабілізувався, було призначене косервативне лікування. 08 або 09 січня 2010 року вона із ОСОБА_29 повторно виїжджали в лікарню до дитини, стан якої був важкий, але показів до операції не було, дитина потребувала консервативного лікування, а саме - протинабрякову та антибактеріальну терапію, штучну вентиляцію легень. Були протипокази до повторної операції, ознак крововиливу не було, а тому не можна було повторно брати дитину на операційний стіл. Відкривати черепну коробку, щоб з'ясувати питання наявності чи відсутності крововиливу, не можна.

З врахуванням висновків судово-медичних експертиз, пояснень експертів та показів свідків районний суд обґрунтовано і правильно прийшов до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ст. 138 КК України, оскільки він, не маючи спеціального дозволу, належної медичної освіти та фахових навичок, провів оперативні втручання хворим ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_28, що спричинило тяжкі наслідки для хворих, а саме - заподіяння їм тілесних ушкоджень у виді проникаючого пошкодження черепу, у тому числі і з видаленням тканин мозку, що, відповідно до п. 2.1.3. « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень », затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Суд правильно додатково кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119 КК України, як вбивство, вчинене через необережність, по епізодах проведення ним оперативного втручання хворим ОСОБА_20 і ОСОБА_115, оскільки дослідженими в судовому засіданні доказами, у тому числі і висновками комісійних судово-медичних експертиз, судом було встановлено, що настання смерті ОСОБА_20 і ОСОБА_115 знаходиться в прямому причинному зв'язку з діями обвинуваченого.

Доводи апеляційних скарг захисників ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про суперечність висновків експертизи № 83 від 09.04.2012 та експертизи № 242/12 від 08.10.2012 року щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку між проведенням ОСОБА_1 оперативних втручань хворому ОСОБА_115 і настанням його смерті є безпідставними.

Так, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 83 від 09.04.2012 по записах в історії хвороби та по операційних протоколах від 09.01., 13.01. та 20.01.2010 судити про необхідність проведення ОСОБА_1 повторних операцій неможливо, що обумовлено вкрай неграмотними, з медичної точки зору, записами. Так само, як і судити, чи призвели проведені ним хірургічні втручання до тяжких наслідків, зокрема смерті ОСОБА_28. У зв'язку з відсутністю послідовності дій при оперативних втручаннях, описаних в протоколах операцій, слід вважати, що вони не відповідають методикам проведення подібних операцій ( т. 11 а.с. 128-135 ).

Отже, всупереч доводів апеляційних скарг, дане заключення експертів не містить категоричного висновку про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між проведеними ОСОБА_1 оперативними втручаннями та смертю ОСОБА_28, і, так само, не виключає наявність такого зв'язку.

В той же час, як вбачається з висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи № 242/12 від 08.10.2012, при її проведенні комісія експертів більш ретельно вивчила надану медичну документацію та більш виважено підійшла до дослідження питань поставлених на вирішення експертів постановою слідчого, що в порівнянні з експертизою № 83 від 09.04.2012 зайняло значно більше часу. Проведені експертами дослідження базуються на вичерпній медичній документації що стосується проведення оперативних втручань та історії хвороби ОСОБА_28, детально описані у висновку і сумнівів у своїй повноті та об'єктивності у суду не викликають.

Даний висновок експертів не суперечить, а навпаки, доповнює висновок експертів № 83 від 09.04.2012, про що суд першої інстанції правильно вказав у вироку.

В зв'язку з цим необхідності в проведенні ще однієї, комплексної комісійної судово-медичної експертизи, про що стверджують в апеляціях захисники ОСОБА_5 і ОСОБА_6, у справі немає, а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про проведення такої.

Не знайшло свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції покликання захисника ОСОБА_4 в апеляції про фіктивність висновку комісійної судово-медичної експертизи № 38 від 02.04.2012 щодо обставин лікування й смерті потерпілого ОСОБА_20 ( т. 9 а.с. 210-222 ).

Як встановлено апеляційним судом, така була призначена слідчим і проведена експертами у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Посилання захисника в обґрунтування своїх доводів на те, що надані експертами відповіді відповідно до « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень » затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, не входять до компетенції судово-медичних експертів є помилковим. Відповідно до ст. 76 КПК України 1960 року для встановлення причин смерті призначення експертизи є обов'язковим. Одним з питань, яке слідчий поставив на вирішення експертів, було питання про наявність причинного зв'язку між діями ОСОБА_1 та настанням смерті ОСОБА_20. Згідно п.п. 4.8. п. 4 цих Правил, у випадках смерті за наявності тілесних ушкоджень судово-медичний експерт поряд із вирішенням інших питань зобов'язаний встановити наявність чи відсутність причинного зв'язку між ушкодженням і смертю особи. Крім того, згідно п. 2.1. « Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень », затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, у своєму висновку експерт має право вказати на факти, виявлені під час проведення експертизи, які мають значення для справи, але стосовно яких йому не були поставлені питання, та на обставини, що сприяли чи могли сприяти вчиненню правопорушення.

Експертне дослідження № 38 від 02.04.2012 року за фактом смерті ОСОБА_20 проведено у справі комісією в складі досвідчених фахівців, експертів і лікарів, які мають великий досвід роботи в галузі медицини, з врахуванням обставин справи та ретельним вивченням наданих медичних документів, у тому числі історії хвороби, медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_20 і протоколів операцій. Це дослідження було проведено експертами повно і об'єктивно, на всі питання, що виникли у учасників процесу експерти ОСОБА_82 і ОСОБА_104 в судовому засіданні надали вичерпні відповіді, а тому необхідності в проведенні по справі додаткової комплексної комісійної експертизи по даному епізоду, на що звертає увагу захисник ОСОБА_5 в апеляції, не було, та судом першої інстанції таке клопотання було правильно відхилено.

Як пояснили в судовому засіданні експерти, незважаючи на те, що паталогоанатомічне дослідження тіл ОСОБА_20 і ОСОБА_28 не проводилось, представлених експертам даних - медичної документації та матеріалів справи, було достатньо для надання комісією єкспертів кваліфікованого медичного висновку по справі.

Що стосується покликання захисника ОСОБА_4 на розбіжності між питаннями, які були поставлені на вирішення експертам в постанові слідчого від 23.12.2011 з питаннями слідчого вказаними у висновку експертів, то дане питання судом першої інстанції було з'ясовано і встановлено, що відбулася технічна помилка, і слідчим до матеріалів справи був долучений інший проект постанови про призначення експертизи, а в судовому засіданні обвинуваченням представлено постанову слідчого, яка була скерована для проведення експертизи. Дійсність цих обставин у суду апеляційної інстанції сумнівів не викликає, оскільки відповідно до п. 4.14. « Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень », затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998, у вступній частині висновку експерта обов'язково зазначається перелік питань, які поставлені на вирішення експертизи. У вказаному випадку, без визначення цих питань в постанові слідчого вони не могли б бути зазначені у висновку експертів, що виключає можливість підміни постанови слідчого.

Помилковим є покликання захисника ОСОБА_6 в апеляції на п. 2.1.2. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995, оскільки це правило поширюється тільки на випадки надання потерпілому кваліфікованої медичної допомоги лікарем, який має відповідну медичну освіту та володіє професійними знаннями і навичками, а ОСОБА_1, як встановлено судом, таких не мав і тому його дії під даний пунк Правил не підпадають.

Не відповідають дійсності доводи захисника про те, що орган досудового розслідування і суд не встановив хто з інших лікарів, які також приймали участь в операціях, виконував ті чи інші маніпуляції. Ці особи органом досудового розслідування встановлені та допитані в судовому засіданні. Разом з тим, при дослідженні доказів в суді встановлено, що оперативні втручання потерпілим проводив безпосередньо ОСОБА_1, і між його діями та тяжкими наслідками, які були спричинені хворим, є прямий причинний зв'язок.

Безпідставними є доводи апеляційних скарг обвинуваченого і захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_1 має відповідну медичну освіту, фах лікаря-нейрохірурга, науковий ступінь доктора медичних наук і на момент проведення оперативних втручань потерпілим ОСОБА_17, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_28 легально займався лікарською практикою, був оперуючим лікарем-нейрохірургом, грамотним клініцистом і діагностиком, а тому мав право проводити операції, оскільки доводи обвинуваченого про наявність у нього вищої медичної освіти, лікарської практики, необхідних навичок і знань необхідних для проведення такого роду операцій, а також наукових робіт, досягнень, ступенів і звань є голослівними, нічим не підтверджені та спростовуються зібраними у справі й перевіреними в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку.

Як вбачається з вироку, та всупереч доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_5, при оцінці доказів і прийнятті рішення щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 138 КК України, районний суд взяв до уваги не тільки покази свідків ОСОБА_110 і ОСОБА_77, а й інші докази по справі, на підставі аналізу яких і прийняв рішення. При цьому, всупереч доводів апеляції, покази свідка ОСОБА_77 про те, що дії ОСОБА_1 під час проведення операції були правильними, але повільними, знайшли своє відображення у вироку.

Що стосується доводів захисника про порушення районним судом принципу безпосередності дослідження доказів в суді і покликання у вироку на покази свідка дані на досудовому слідстві, то такі є надуманими. Як вбачається з вироку, при викладенні у ньому показів свідків суд лише зазначив про те, що надані ними в ході досудового розслідування покази свідки в суді підтримали, при цьому на самі покази свідків наданих під час досудового розслідування у вироку не покликається, що не суперечить вимогам ст. 95 КПК України.

Всупереч доводів апеляції захисника ОСОБА_5, по епізоду проведення оперативного втручання ОСОБА_19 суд прийняв до уваги свідчення лікарів Чортківської ЦРЛ і висновок судово-медичної експертизи № 85 від 06.04.2012 про незворотній тяжкий стан хворої на момент операції, а також висновок експертів про неможливість вирішити питання про причинний зв'язок між смертю ОСОБА_19 та діями ОСОБА_1 у зв'язку із тяжким станом хворої, і, зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 належної медичної освіти, фахових навичок і знань, що він не є лікарем, кваліфікував його дії за ст. 138 КК України.

Помилковим є покликання захисника в апеляції про те, що суд невірно вказав у вироку, що під час проведення операції ОСОБА_1 видалив хворій ОСОБА_19 частину мозкової тканини, яка фактично є мозковим дентритом, і при проведенні такого роду операцій підлягає видаленню, оскільки це спростовується висновком судово-медичної експертизи, згідно якої необхідності у видаленні головного мозку хворій при проведенні операції не було.

Безпідставними є і покликання сторони захисту та обвинуваченого в апеляціях не те, що рішення про необхідність проведення операцій приймалось консиліумом лікарів. Як показали в суді свідки - лікарі ОСОБА_80, ОСОБА_78, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120 та інші, ці консиліуми носили формальний характер. В ході проведення консиліумів ініціативу у необхідності проведення операції проявляв ОСОБА_1. Сприймаючи його, як доктора медичних наук, професора, видатного лікаря-нейрохірурга, інші лікарі, яки приймали участь у консиліумах, зважаючи на штучно створений ним авторитет, не насмілювались заперечувати йому і погоджувались з його рішенням.

Доводи обвинуваченого в апеляції про те, що надані професором ОСОБА_104 роз'яснення з приводу висновків комісійних судово-медичних експертиз у справі не повинні братися судом до уваги, оскільки такий не є експертом, є надуманими. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_104 являється доктором медичних наук, професором кафедри неврології і нейрохірургії Львівського державного медичного університету, має вищу категорію та стаж роботи понад сорок років. З врахуванням обставин справи та специфіки питань слідчого поставлених на вирішення експертів, до складу комісії експертів ОСОБА_104 було залучено в якості особи, що має необхідні знання в галузі нейрохірургії, для давання висновку з досліджених питань. Відповідно до ст. 10 Закону України « Про судову експертизу » від 25.02.1994 судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для давання висновку з досліджуваних питань. Такі особи наділені правами експерта передбаченими даним Законом, у тому числі і правом давати роз'яснення з приводу наданого висновку.

Надуманими є і доводи обвинуваченого в апеляції про незаконну участь у справі в якості потерпілої ОСОБА_121 через відсутність в матеріалах справи її заяви про залучення в якості потерпілої. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_121 було залучено до участі в справі в якості потерпілої постановою слідчого від 16.10.2012 на підставі ст. 49 КПК України 1960 року, і на час винесення даної постанови заяви потерпілого про залучення до участі в справі закон не вимагав ( т. 7 а.с. 15 ).

Доводи обвинуваченого в апеляції про наявність в матеріалах справи вироку Бродівського районного суду Львівської області від 20.10.2006 відносно ОСОБА_122, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між діями останнього і смертю потерпілого ОСОБА_17 не спростовує правильність висновків суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 138 КК України.

Так, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 179 від 19.09.2012 проведене ОСОБА_1 оперативне втручання потерпілому ОСОБА_17 не було прямою причиною його смерті. Разом з тим, проведення ним, як особою яка не має медичної освіти, фахових навичок і знань, оперативного втручання потерпілому у виді трепанації черепу зліва було пов'язано із проникаючим пошкодженням черепу, що відповідно до п. 2.1.3. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» відноситься до тяжких тілесних ушкоджень і охоплюється поняттям « тяжкі наслідки » вказаних в диспозиції ст. 138 КК України.

Обґрунтовано суд першої інстанції прийшов і до висновку про заволодіння ОСОБА_1 шляхом шахрайства у червні - серпні 2008 року коштами ОСОБА_20 в сумі 7 000 доларів США, що завдало значної шкоди потерпілому, у лютому 2009 року повторно, коштами ОСОБА_8 у великих розмірах, в сумі 14 000 доларів США, у вересні 2010 року повторно, коштами ОСОБА_34 в сумі 25 800 гривень, у березні-травні 2011 року повторно, майном ОСОБА_10 на суму 100 980 грн. 39 коп., що завдало значної шкоди потерпілій, у травні-листопаді 2011 року повторно, коштами ОСОБА_9 в сумі 114 002 грн. 56 коп., що завдало значної шкоди потерпілій, та вірно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України.

Всупереч доводів захисників і обвинуваченого в апеляціях судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1, не маючи відповідної медичної освіти, наукових ступенів і звань, повідомляв потерпілим неправдиві дані про свою особу, представлявся їм видатним лікарем-нейрохірургом, доктором медичних наук та професором, підвищуючи таким чином перед ними свій авторитет і значимість, обіцяв провести ефективне і результативне лікування самих потерпілих та їхніх рідних, чим входив до них в довіру, створюючи позитивну думку про себе, після чого, під приводом необхідності придбання ліків та надання медичних послуг, добровільно отримував від них кошти, які не повернув.

Доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_1 та захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 про недоведеність вини ОСОБА_1 у заволодінні шляхом обману та зловживання довірою коштами ОСОБА_20 в сумі 7 000 доларів США спростовуються матеріалами справи та наведеними у вироку висновками суду.

Зокрема, як пояснив в суді потерпілий ОСОБА_7, до проведення операції батько повідомив його, що передав ОСОБА_1 7 000 доларів США за медичний препарат у вигляді мазі, який він повинен був застосовувати під час операції від метастаз.

Свідок ОСОБА_123 - батько ОСОБА_20 в суді пояснив, що перед проведенням операції син розповідав, що ОСОБА_1 обіцяв йому за 7 000 доларів США привезти мазь з Німеччини, яку під час операції нанесе на мозок та вилікує хворобу. Впевнено ствердив про те, що вказані кошти ОСОБА_20 влітку 2008 року завіз особисто ОСОБА_1 в м. Київ, про що після повернення розповів йому. Ці кошти ОСОБА_20 заробив, працюючи на будівництві в м. Києві і відкладав собі на квартиру. Вказані кошти у сина бачив особисто.

Про передачу цих коштів потерпілим ОСОБА_1 підтвердила в суді і свідок ОСОБА_124 - мати ОСОБА_20. Ці гроші вона особисто бачила у сина, який збирав їх на квартиру та зберігав у будинку по місцю проживання в м. Славута.

Свідок ОСОБА_125 в суді пояснила, що мати ОСОБА_20 - ОСОБА_126, показувала їй 7 000 доларів США, які призначалися для придбання ОСОБА_1 мазі для застосування під час операції. Про це пізніше підтвердив в розмові з нею й сам ОСОБА_20, який повідомив, що гроші відвіз і віддав ОСОБА_1 в м. Києві.

Свідок ОСОБА_98 пояснила, що перебуваючи у будинку батьків ОСОБА_20 бачила 7 000 доларів США, які той відкладав на квартиру і мав намір використати їх на придбання мазі. Зі слів матері ОСОБА_20 - ОСОБА_126, ці кошти він у червні-липні 2008 року передав ОСОБА_1 в м. Києві, який повинен був купити мазь у Німеччині.

Ці покази свідків є чіткими, послідовними і детально узгоджуються між собою, а тому не довіряти правдивості цих свідчень у суду підстав немає.

Всупереч доводів апеляцій районний суд ретельно перевірив і дані щодо походження цих коштів та реальної можливості їх наявності в потерпілого, і встановив, що ці кошти у нього були, свідки їх бачили, дані кошти протягом кількох років ОСОБА_20 збирав на квартиру працюючи на будівництві в м. Києві.

Отримання цих коштів від ОСОБА_20 фактично підтвердив й сам ОСОБА_1, який, щоб приховати даний факт від слідства й суду, в суді пояснив, що для лікування потерпілого за власні кошти в сумі 6700 доларів США придбав у Франції препарат, який застосував під час проведення операції. Проте будь-які докази на підтвердження цього суду не надав і назвати назву препарату не зміг.

Свідки - лікарі ОСОБА_116, ОСОБА_118, ОСОБА_127 в суді показали, що будь-якої мазі чи інших препаратів при проведенні операції ОСОБА_20 ОСОБА_1 не використовував, не має про це даних і в протоколах проведення операцій, що спростовує покази обвинуваченого в цій частині.

Отже, доводи апеляційних скарг обвинуваченого і захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 про недоведеність вини ОСОБА_1 у заволодінні шляхом шахрайства майном ОСОБА_20 є безпідставними.

Не відповідають дійсності ствердження обвинуваченого та захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 в апеляціях про відсутність доказів на підтвердження заволодіння ОСОБА_1 шляхом шахрайства коштами потерпілого ОСОБА_8 в сумі 14 000 доларів США, крім показів самого потерпілого.

Так, потерпілий ОСОБА_8 в суді чітко, послідовно і детально розповів як і коли, та за яких обставин він передав ОСОБА_1 кошти в сумі 14 000 доларів США для придбання ліків. Про передачу цих коштів ОСОБА_1 підтвердила в судовому засіданні і свідок ОСОБА_128 - дружина потерпілого. Крім того, свідок ОСОБА_24 в суді пояснив, що через деякий час після повернення ОСОБА_1 ліків переданих ОСОБА_8, той у телефонній розмові погодився повернути потерпілому отримані від нього кошти, чим фактично підтвердив їх одержання від ОСОБА_8.

Покликання сторони захисту при розгляді апеляційних скарг на те, що ОСОБА_1 не міг заволодіти коштами ОСОБА_8, оскільки з 15.01.2009 по 15.03.2009 він перебував у Криму є надуманими ( т. 41 а.с. 132-143 ). В своїх поясненнях в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі сам ОСОБА_1 на ці обставини не покликався, а свідок ОСОБА_24 в суді пояснив, що після отримання повернутих ОСОБА_8 препаратів у телефонній розмові ОСОБА_1 погодився повернути потерпілому отримані від нього кошти.

Надуманими є і доводи апеляцій обвинуваченого та захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 про недоведеність вини ОСОБА_1 у заволодінні коштами ОСОБА_34 шляхом шахрайства та розбіжність у показах потерпілої ОСОБА_34 і свідків ОСОБА_35, ОСОБА_84. Як вбачається з матеріалів справи, вказані свідки та потерпіла в судовому засіданні показали, що кошти за медичні препарати « Мабтера » і « Актемра » в сумі 25 800 грн. потерпіла передала ОСОБА_1 у кімнаті гуртожитку, де останній ставив крапельницю ОСОБА_35. Як потерпіла, так і свідки показали, що препарати, які приніс з собою для крапельниці ОСОБА_1, були у вигляді порошку світлого кольору в скляних банках. Після введення ОСОБА_1 цих препаратів стан здоров'я ОСОБА_35 не покращився, а навпаки погіршився. Ці покази потерпілої та свідків є чіткими, послідовними та повністю узгоджуються між собою у деталях, а тому підстав не довіряти їм у суду немає.

Про отримання від потерпілої ОСОБА_34 коштів в сумі 25 800 грн. та введення препарату через крапельницю іі сину ОСОБА_35 при наведених у вироку обставинах підтвердив в суді і сам ОСОБА_1.

В той же час, свідок ОСОБА_129 суду пояснив, що препарат « Актемра » використовується в медицині для лікування ювенального ревматоїдного артриту, але з іншим, ніж в ОСОБА_35 варіантом перебігу. Препарату « Мабтера » для лікування ювенального ревматоїдного артриту у світових та українських протоколах немає. Препарат « Актемра » являє собою флакон із розчином трьох типів по 80, 200 та 400 мг, у порошку такого препарату не існує.

Покази ОСОБА_1 про те, що придбані ним препарати для введення ОСОБА_35 були у флаконах, « Мабтера » - 2 флакони по 500 мг кожний, « Актемра » - три упаковки по 400, 200 і 80 мг, спростовуються показами потерпілої і свідків ОСОБА_84, ОСОБА_35, та не підтверджуються зібраними у справі доказами. Ці покази обвинуваченого, а також покази свідків ОСОБА_85 і ОСОБА_130 по даному епізоду суд першої інстанції правильно визнав такими, що не відповідають дійсності, надавши їм відповідну оцінку у вироку.

Безпідставними є також доводи апеляційних скарг обвинуваченого та захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6 щодо відсутності в діях ОСОБА_1 заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 шляхом шахрайства.

Як показала в суді потерпіла, кошти в сумі 8 000 євро були передані ОСОБА_1 через довірену ним особу. Передачу коштів саме цій особі погоджувала особисто із ОСОБА_1 по телефону, коли дана особа прийшла за коштами. Інші речі, телефон « Айфон » та стетоскоп були не подаровані, а передані нею ОСОБА_1, як розрахунок за лікування дитини.

Також безпідставними є і доводи апеляційних скарг обвинуваченого і захисників по епізоду заволодіння ОСОБА_1 шляхом шахрайства майном потерпілої ОСОБА_9.

Так, потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що на вимогу ОСОБА_1 у червні 2011 року в одному із службових кабінетів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України в м. Києві вона передала йому 13 800 доларів США на придбання препарату « Пентаглобін » для лікування сина. Свідок ОСОБА_131 в суді підтвердив, що влітку 2011 року його дружина ОСОБА_9 в одному з кабінетів МОН України особисто передала ОСОБА_1 кошти в сумі 13 800 доларів США для придбання препарату « Пентаглобін » на лікування сина, а також пояснив, що крім цих коштів вони передали ОСОБА_1 в якості оплати за лікарські прийоми ще 4 000 гривень, сумами по 500 та 1000 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, клопотання про проведення експертизи речовини у флаконах, переданих ОСОБА_1 потерпілій, на предмет її належності до препарату « Пентаглобін » відповідно до ст. 332 КПК України стороною захисту в судовому засіданні не заявлялось. Потерпіла ОСОБА_9 пояснила, що в рахунок переданих нею 13 800 доларів США ОСОБА_1 передав їй 16 флаконів, як він сказав, препарату « Пентаглобін » для лікування сина. Застосування цього препарату ОСОБА_1 спочатку затягував, а потім вона відмовилась від цього сама, дізнавшись про ОСОБА_1 з засобів масової інформації. Пізніше їй стало відомо, що наданий їй ОСОБА_1 препарат « Пентаглобін » у флаконах ємністю 250 мл підприємством-виробником не виготовляється. На її вимоги забрати ці флакони та повернути їй кошти ОСОБА_1 погодився, однак не повернув.

Ці покази потерпілої підтверджуються інформацією заводу-виробника у справі ( т. 30 а.с. 11 ), згідно якої препарат « Пентаглобін » виготовляється у виді розчину в ампулах ємністю по 10 чи 20 мл, або у флаконах ємністю 50 і 100 мл..

Будь-яких доказів на спростування цих доводів обвинувачення сторона захисту та обвинувачений ОСОБА_1 суду не надали і такі в матеріалах кримінального провадження відсутні.

Необгрунтованими є доводи захисника ОСОБА_5 в апеляції про порушення районним судом презумпції невинуватості та перекладування судом обов'язку доказування на сторону захисту, оскільки відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження у справі здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими кримінальним процесуальним законом.

Безпідставним є покликання захисника ОСОБА_4 в апеляції про відмову районного суду у задоволенні клопотання про зміну обраного запобіжного заходу ОСОБА_1, оскільки воно було розглянуто судом з дотриманням вимог ст.ст. 177, 183, 201, 331, 372 КПК України, з врахуванням обставин справи, тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1, та даних про його особу, і є належним чином мотивованим.

Також безпідставним є і покликання захисника ОСОБА_4 на невідповідність обвинувального акта у кримінальному провадженні вимогам закону через порушення положень ст. 212 КПК України 1960 року, так як після набрання чинності КПК України 2012 року згідно п. 7 Перехідних положень КПК слідчі та процесуальні дії здійснюються згідно з положеннями цього Кодексу. Як вбачається з матеріалів справи, ознайомлення обвинуваченого з матеріалами слідства було завершено 04.01.2013 року, тобто у той час, коли в дію вступив новий КПК. Відповідно до положень ст.ст. 290, 291 КПК України, після відкриття сторонами кримінального провадження ( ознайомлення з матеріалами справи ), слідчий складає обвинувальний акт, який затверджується прокурором. Відповідно до ст. 283 КПК України обвинувальний акт є процесуальною дією і однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Як вбачається з матеріалів справи, обвинувальний акт у кримінальному провадженні був складений слідчим та затверджений прокурором 08.01.2013 року, тобто після того, як набрав чинності і вступив в дію КПК України 2012 року. Отже, всупереч доводів апеляції, обвинувальний акт у кримінальному провадженні був складений з дотриманням вимог п. 7 Перехідних положень та ст. 291 КПК України і є законним. З дотриманням вимог закону ( ст. 338 КПК України ) було проведено і зміну обвинувачення в суді.

Не відповідають дійсності доводи захисника ОСОБА_4 про відмову суду в судовому засіданні 16.05.2013 у допиті свідків ОСОБА_63, ОСОБА_67, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_68, ОСОБА_69 і ОСОБА_70. Як встановлено апеляційним судом, дане клопотання судом першої інстанції було розглянуто і свідки ОСОБА_63, ОСОБА_67 були допитані в суді 26.09.2013, свідок ОСОБА_69 допитаний в суді 18.10.2013. В ході розгляду справи необхідність у допиті інших свідків відпала, а тому за згодою сторони захисту суд їх не допитував. Не відповідають дійсності і доводи захисника ОСОБА_4 в апеляції про порушення строків тримання під вартою ОСОБА_1 на стадії досудового слідства. Як вбачається з матеріалів справи, строк тримання під вартою ОСОБА_1 на строк до тринадцяти місяців 27 діб був продовжений постановою судді Апеляційного суду м. Києва від 08.11.2012 відповідно до ч. 8 ст. 156 КПК України, для ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінального провадження, тобто, на підставах передбачених законом.

Суд правильно під час судового розгляду за клопотанням сторони захисту не вирішив питання про визнання незаконними процесуальних документів слідчого і зібраних доказів у справі, оскільки відповідно до ст. 89 КПК України питання допустимості доказів суд вирішує під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Районний суд обґрунтовано поставив під сумнів та не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_63, що перебуває із ОСОБА_1 у дуже близьких дружніх відносинах, оскільки вони спростовуються показами свідків, висновками експертиз і іншими, зібраними у справі доказами, про що суд мотивовано вказав у вироку.

Кримінальну справу було порушено на законних підставах, зібрані під час досудового розслідування докази знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді, а тому покликання ОСОБА_1 в апеляції про політичну мотивованість і замовний характер кримінальної справи, її фабрикування спецслужбами Російської Федерації і України, а також Генеральною прокуратурою України є безпідставними.

Доводи ОСОБА_1 про закритий характер своїх наукових праць у зв'язку з їх відношенням до державної таємниці колегія суддів вважає надуманими та розцінює, як спробу обвинуваченого під цим приводом приховати від правосуддя й громадськості відсутність у нього належної медичної освіти і незаконне заняття лікувальною діяльністю.

Крім того, для заняття науковими розробками, що носять закриий характер з грифом « таємно » на території Російської Федерації, як про це вказує в апеляційній скарзі обвинувачений, обов'язковою є навність вищої медичної освіти, громадянства РФ та доступ до державної таємниці, чого, як встановлено судом, ОСОБА_1 не має і доказів на підтвердження цього ним суду не надано.

На відсутність у ОСОБА_1 відповідної медичної освіти, наукових ступенів та звань і приховування ним вказаного факту від оточуючих вказує й те, що ні під час досудового слідства, ні в суді він не зміг надати оригінали цих документів.

Використовуючи підроблені документи про вищу освіту, наукові ступені і звання, видаючи себе за відомого вченого, лікаря-нейрохірурга вищої категорії, ОСОБА_1 створив навколо своєї особи авторитет видатного лікаря, внаслідок чого потерпілі, сприймаючи його за такого, звернувшись до нього з надією на вилікування та своє одужання й одужання рідних, таким чином потрапляли у залежність від нього, цілком довіряючи йому як видатному лікарю, були змушені виконувати його вказівки та поради, що він використовував для незаконного заняття лікувальною діяльністю і заволодіння майном потерпілих шляхом шахрайства, а тому при винесенні вироку районний суд обґрунтовано і правильно визнав в якості обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в іншій залежності від винного.

Дії ОСОБА_1 пов'язані із використанням завідомо підроблених документів в період з 31.08.2005 по 02.09.2010 на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність за ч. 3 ст. 358 КК України в редакції Закону № 2341-ІІІ від 05.04.2001.

Законом № 3207-VI від 07.04.2011 редакцію ст. 358 КК України було змінено і за дії пов'язані із використанням завідомо підроблених документів передбачено кримінальну відповідальність за ч. 4 ст. 358 КК України.

Оскільки нова редакція даної норми закону не погішує становище обвинуваченого, то районний суд, з врахуванням положень ст. 5 КК України, вірно кваліфікував ці дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК України в редакції Закону № 3207-VI від 07.04.2011.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо спливу строків давності, передбачених ст. 49 КК України, то такі є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину невеликої тяжкості за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі, і до дня набрання вироком законної сили, минуло три роки.

Злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, є злочином невеликої тяжкості, оскільки за його вчинення закон передбачає максимальне покарання у виді обмеження волі на строк до двох років.

Згідно ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення встановленого строку особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому випадку обчислення строків давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

З дня вчинення ОСОБА_1 останнього злочину ( жовтень 2011 року ), який відноситься до злочинів середньої тяжкості, минуло три роки і п'ять місяців.

На момент постановлення рішення апеляційним судом вирок районного суду законної сили не набрав.

Таким чином, передбачений ст. 49 КК України строк давності притягнення ОСОБА_1 за злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України на даний час сплив.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, у випадку звільнення особи від кримінальної відповідальності кримінальне провадження судом закривається.

Згідно ст. 417 КПК України, суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

У зв'язку із спливом на момент постановлення рішення у справі судом апеляційної інстанції строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України, вирок районного суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 358 КК України підлягає скасуванню, а справа закриттю.

Разом з тим, дана обставина не впливає на вид і розмір покарання призначеного районними судом ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, яке призначене обвинуваченому з дотриманням вимог ст. 65, ч. 2 ст. 70 КК України, з врахуванням тяжкості скоєних злочинів та його особи, і є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, по даній справі ОСОБА_1 був затриманий працівниками міліції 14 листопада 2011 року і 17 листопада 2011 року судом йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою ( т. 23 а.с. 36, 46 ). З врахуванням цих даних у справі районний суд правильно визначив у вироку обчислювати початок строку відбування покарання ОСОБА_1 з 14 листопада 2011 року.

Цивільні позови потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення з обвинуваченого матеріальної і моральної шкоди судом вирішено відповідно до вимог ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, з дотриманням ст.ст. 128, 129 КПК України.

Рішення про стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат на залучення експерта прийнято судом у відповідності до вимог ст.ст. 124, 126 КПК України.

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України « Про амністію в 2014 році » від 08.04.2014 задоволенню не підлягає, так як відповідно до п. « д » ст. 8 Закону амністія не застосовується до осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб.

З врахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є безпідставними і задоволенню не підлягають, а апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 в частині закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за злочини, передбачені ч. 4 ст. 358 КК України є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 408 КПК України, суд апеляційної інстанції змінює вирок у випадку, якщо ця зміна не погіршує становище обвинуваченого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 408, 417, 419 КПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 14 лютого 2014 року стосовно ОСОБА_1 змінити.

Цей вирок в частині засудження ОСОБА_1 за ч 4 ст. 358 КК України скасувати і у зв'язку із закінченням строків давності кримінальне провадження закрити.

Вважати засудженим ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 119, ст. 138, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України, з застосуванням ст. 70 КК України, до восьми років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про застосування до нього Закону України « Про амністію в 2014 році » від 08.04.2014 відмовити.

Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення і з цього дня протягом трьох місяців може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а засудженим - в той самий строк з дня вручення її копії.

Судді :

Голубицький С.С. Гаврилов В.М. Галапац І.І.