Ухвала суду № 43538420, 07.04.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/3878/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Янголь Є. В.Номер провадження 22-ц/788/649/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 48

УХВАЛА

07 квітня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А. , Собини О. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Сумської міської ради, третя особа: Перша Сумська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину квартири, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року позивачка ОСОБА_4 звернулась з даним позовом до ОСОБА_5, як фактичної спадкоємиці ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, мотивуючи свої вимоги тим, що з 24 серпня 1979 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який у 1983 році був прийнятий в члени «Житлово-будівельного кооперативу-8 «Хімік» і в цьому ж році за спільні сімейні кошти вони сплатили повну вартість кооперативної однокімнатної квартири АДРЕСА_1 у розмірі 2884 руб., обоє проживаючи в ній. Після того, як 22 квітня 1986 року шлюб між ними було розірвано, ОСОБА_7 залишився бути зареєстрованим у спірній квартирі, однак жити перейшов в інше місце, а вона з того часу і на даний момент є зареєстрованою і продовжує проживати у тій же квартирі.

Посилаючись на те, що викуплена кооперативна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, так як пайові внески були сплачені повністю в період шлюбу та за спільні сумісні кошти, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частину кооперативної квартири АДРЕСА_1, як її частку у спільному майні подружжя.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2014 року задоволено позов ОСОБА_4.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Вказане рішення суду ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у даній справі, але вважає, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі вона, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

В доводах апеляційної скарги зазначається, що спірну однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 померлий брат ОСОБА_7 отримав на підставі ордеру за НОМЕР_1 від 22 вересня 1983 року в порядку обміну трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2, яка була надана їх матері - ОСОБА_8, до складу сім'ї якої входили також ОСОБА_7 і вона, тобто заявниця ОСОБА_3 та інші, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3, в якій мешкав ОСОБА_9, а також на спірну квартиру, яка раніше належала ОСОБА_10 Після проведення вказаного обміну ОСОБА_7, як одинокий, проживав у спірній квартирі.

До того ж, вартість цієї кооперативної квартири в сумі 2977,70 руб., а не 2884 руб., як про це вказав суд першої інстанції, була вже сплачена ОСОБА_10, яка попередньо отримала те жиле приміщення, а потім обмінялась з їх сім'єю. Таким чином, враховуючи, що померлий ОСОБА_7 не повернув ОСОБА_10 суму сплачених нею паєнакопичень за спірну кооперативну квартиру, тому заявниця вважає, що вказана квартира була особистою власністю її померлого брата, так як це був своєрідний одноособовий дарунок для нього взамін житлової площі, яку він займав до обміну.

За таких обставин, заявниця стверджує, що позивачка ОСОБА_4 має право лише проживати в спірній квартирі, так як вказане жиле приміщення не є спільним майном її та померлого ОСОБА_7, як колишнього подружжя.

Отже, на думку заявниці ОСОБА_3, оскаржуваним рішенням суду порушено її права та інтереси, як спадкоємиці після смерті брата ОСОБА_7 в порядку спадкової трансмісії після смерті їх батьків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявниці ОСОБА_3, її представника ОСОБА_11 і відповідача ОСОБА_5 про задоволення апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_4 та її представника адвоката Біцан О.М. про залишення рішення суду без змін, пояснення представника відповідача Сумської міської ради Чувакової О.О. про вирішення справи відповідно до закону, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 з 24 серпня 1979 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який розірвано 22 квітня 1986 року (а.с.4, 5). Від шлюбу дітей не мають.

Згідно довідки обслуговуючого кооперативу «ЖБК-8 «Хімік» від 06 травня 2014 року за № 26 ОСОБА_7 являвся членом вказаного кооперативу і йому належить однокімнатна кооперативна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 30,02 кв.м, вартістю 2884 руб. Вступний внесок в сумі 1110 руб. сплачений в 1979 році, а повна вартість квартири сплачена в 1983 році (а.с.7).

09 грудня 1988 року ОСОБА_7 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_5, що вбачається з копії відповідного свідоцтва (а.с.47).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер (а.с.46).

З довідки ТОВ «СКС Консалд» від 13 травня 2014 року за № 428 вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 був зареєстрований ОСОБА_7 з 28 жовтня 1983 року по 06 червня 1986 року, а потім з 10 травня 1988 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1. В період з 30 липня 1986 року по 07 липня 1989 року він брав броню на квартиру. Позивачка ОСОБА_4 постійно зареєстрована в цій квартирі з 22 березня 1985 року по теперішній час (а.с.6), що також підтверджується і даними її паспорта (а.с.15).

Як зазначено в довідці ТОВ «СКС Консалд» від 22 березня 2012 року за № 692, ОСОБА_7 став проживати в квартирі АДРЕСА_1, а також зареєструвався в ній на підставі ордеру НОМЕР_1 від 22 вересня 1983 року (а.с.101).

Виходячи з даних інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, відомості про право власності щодо квартири АДРЕСА_1 відсутні (а.с.48-49).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира АДРЕСА_1 була нажита за час шлюбу колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_7, враховуючи, що останній був членом житлово-будівельного кооперативу та, сплативши в повному обсязі пайові внески за вказану квартиру, набув право власності на неї, яка до того ж, є спільною сумісною власністю колишнього подружжя. Відтак, встановивши належність спірного нерухомого майна до спільної сумісної власності колишнього подружжя, суд визнав за позивачкою право власності на 1/2 частину спірної квартири.

Оскаржуючи вказане рішення суду, ОСОБА_3, як особа, яка не брала участі у даній справі, вважала, що суд вирішив питання про її права та обов'язки, так як спірна кооперативна квартира належала на праві власності лише її померлому брату ОСОБА_7, тому після його смерті вона є спадкоємицею спірного майна в порядку спадкової трансмісії після смерті спільних з братом ОСОБА_7 батьків, які, будучи спадкоємцями після смерті сина ОСОБА_7, не встигли прийняти спадщину і самі померли.

Вирішуючи питання стосовно порушення оскаржуваним рішенням суду прав та обов'язків ОСОБА_3, яка не брала участі у даній справі, але подала апеляційну скаргу на вказане рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірна кооперативна квартира належала на праві особистої приватної власності лише її брату ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами і спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що спочатку кооперативна квартира АДРЕСА_1 була надана члену ЖБК ОСОБА_10, яка станом на червень 1982 року повністю внесла за неї пайові внески, загальна сума яких становила 2977 руб. 70 коп., що підтверджується особовим рахунком НОМЕР_2, виписками на її ім'я (а.с.103), та довідкою ЖБК «Хімік» від 16 січня 1993 року (а.с.104).

В подальшому, мати ОСОБА_7 ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і ОСОБА_10 провели обмін своїми жилими приміщеннями, про що свідчить рішення виконавчого комітету Сумської міської ради № 475 від 20 вересня 1983 року та відповідні ордери (а.с.100, 102), після чого ОСОБА_7 на підставі ордеру НОМЕР_1 від 22 вересня 1983 року став мешкати у спірній кооперативній квартирі (а.с.101), перебуваючи у шлюбі з позивачкою.

Виходячи з вимог ч.ч.1, 3 ст.143 Житлового кодексу УРСР член житлово-будівельного кооперативу вправі за письмовою згодою проживаючих разом з ним членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, провести обмін займаного жилого приміщення з наймачем жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи з іншим членом житлово-будівельного кооперативу, в тому числі з проживаючими в іншому населеному пункті, за умови прийому до членів кооперативу особи, що вселяється у зв'язку з обміном у будинок житлово-будівельного кооперативу.

При проведенні обміну застосовуються правила, встановлені статтею 83 цього Кодексу, тобто угода про обмін жилими приміщеннями набирає чинності з моменту одержання ордерів, що видаються виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів (частина перша статті 58). Відмову у видачі ордера може бути оскаржено в судовому порядку в шестимісячний строк.

Пунктами 23, 31, 32, 34, п.п.є) п.37, п.п.41, 42 Постанови Ради Міністрів Української РСР «Про затвердження Типового статуту житлово-будівельного кооперативу» від 27 червня 1972 року № 297 (чинної на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що жилі будинки і споруди, збудовані житлово-будівельним кооперативом, належать йому на праві кооперативної власності і не можуть бути продані або передані як в цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за винятком передачі, що здійснюється в установленому порядку при ліквідації кооперативу.

Після закінчення будівництва кооперативного будинку (будинків) кожному члену житлово-будівельного кооперативу з членами сім'ї надається окрема квартира у відповідності з розміром його паю і рішенням загальних зборів членів кооперативу про розподіл квартир.

Заселення будинків житлово-будівельних кооперативів як вперше, так і квартир, що звільняються, провадиться тільки членами кооперативу та їх сім'ями по ордерах, які видаються виконкомами місцевих Рад депутатів трудящих відповідно до списків, що їх подають кооперативи.

Розмір паю кожного члена кооперативу повинен відповідати будівельній вартості окремої квартири, крім випадків розділу паю (пункти 43 та 44 цього статуту) та застосування поправочних коефіцієнтів до вартості квартир.

Кожний член кооперативу в строки, встановлені загальними зборами, зобов'язаний внести не менше 40 процентів вартості закріпленої за ним квартири (або відповідно не менше 30 процентів вартості закріпленого за ним будинку або квартири, якщо кооператив організовується в сільській місцевості).

Член кооперативу має право: за згодою загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) обміняти приміщення, яке він займає, на інше жиле приміщення з додержанням Інструкції про умови і порядок обміну жилими приміщеннями, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР.

Особі, яка вибула з кооперативу, повертаються пайові внески. Пайові внески повертаються після одержання пайового внеску від новоприйнятого члена кооперативу.

Вступний внесок та внески на капітальний ремонт будинку поверненню не підлягають.

Розмір паю новоприйнятого члена кооперативу повинен дорівнювати розміру паю члена кооперативу, що вибуває з кооперативу.

Отже, аналіз наведених норм права та з урахуванням встановлених у справі обставин дає підстави стверджувати, що вселившись до спірної кооперативної квартири на підставі обмінного ордеру ОСОБА_7 став членом цього ж житлово-будівельного кооперативу і, виконуючи свої зобов'язання, як новоприйнятий член кооперативу, у 1983 році він вніс до кооперативу пайовий внесок, загальна сума якого, як про це все вищевказане зазначено у довідці ЖБК від 06 травня 2014 року № 26, становила 2884 руб. (а.с.7), оскільки протилежного ОСОБА_3 не довела, а ті докази, на які вона посилається, про це не свідчать.

У зв'язку із прийняттям Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року № 697-XII ст.15 вказаного Закону вказує, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Таким чином, сплативши повністю пайовий внесок за спірну квартиру у 1983 році в розмірі 2884 руб., ОСОБА_7 набув право власності на це майно у зв'язку з прийняттям Закону України «Про власність» від 07 лютого 1991 року.

Однак, відповідно до ч.1 ст.22 КпШС УРСР (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Тому, на думку колегії суддів, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що спірна кооперативна квартира, паєві внески за яку були сплачені колишнім подружжям ОСОБА_4 та ОСОБА_7 під час перебування їх у шлюбі, як майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі про вирішення судом в оскаржуваному рішенні питання про права та обов'язки заявниці ОСОБА_3, то колегія суддів ставиться до нього критично, враховуючи, що остання із заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк до нотаріуса не зверталась, як і її батьки за життя також, про що свідчать повідомлення Першої Сумської державної нотаріальної контори (а.с.39, 41, 65), тому вона не довела, що її права та обов'язки як спадкоємця порушені оскаржуваним рішенням суду.

Відповідно до ч.1 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному оскарженню, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги. Якщо зазначені обставини будуть встановлені після прийняття апеляційної скарги до розгляду, апеляційний суд постановляє ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі за такою скаргою.

Отже, враховуючи, що обставини того, що оскаржуваним рішенням від 31 липня 2014 року суд першої інстанції не вирішував питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка не брала участі у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Сумської міської ради, третя особа: Перша Сумська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину квартири, але подала апеляційну скаргу, були встановлені після відкриття апеляційного провадження у даній справі, тому необхідно закрити апеляційне провадження у справі за такою скаргою.

Керуючись ст.ст. 292, 297, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 липня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Сумської міської ради, третя особа: Перша Сумська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на 1/2 частину квартири, - закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -