Рішення № 43538107, 01.04.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/11684/14-ц 01.04.2015 01.04.2015 01.04.2015

Провадження №22-ц/784/864/15 Головуюча першої інстанції: Cухаревич З.М.

Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції: Кутова Т.З.

Рішення

Іменем України

1 квітня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої судді: Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Буренкової К.О.,

із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.,

за участю: представника відповідача Лопушанського О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ОСОБА_3,

та Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк»

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року у справі за позовом

ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк» ( далі - ПАТ «Дельта Банк» або Банк) про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

В грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 3 червня 2014 року він уклав з Банком договір банківського вкладу (депозиту) «8 років разом on-line» на суму 8000 доларів США та 7 вересня 2014 року - договір банківського вкладу «Лояльний on-line» на суму 7292, 67 доларів США. Після закінчення строку залучення вкладів cума вкладів перерахована на відповідний рахунок, відкритий на ім'я позивача.

За користування внесеними на поточні рахунки коштами Банк зобов'язався сплачувати проценти відповідно до діючих на час укладення умов договорів.

Оскільки, усі наявні кошти не були видані позивачу за його заявою готівкою, він подав заяви про перерахування депозитних коштів відповідно до платіжного доручення.

Посилаючись на порушення умов договору позивач просив про стягнення на його користь 7062 долари США які не були виплачені йому за платіжним дорученнями; три проценти річних від простроченої суми виконання зобов'язання, пеню у розмірі 0,1 відсотка за кожен день порушення виконання переказу та в рахунок відшкодування моральної шкоди - 6000 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року постановлено про задоволення позову частково та стягнення з Банку на користь позивача кошти, що знаходяться на поточному рахунку у розмірі 7062 долари США, що еквівалентно 186145,23 грн; 3% річних у розмірі 123, 43 долари США, що еквівалентно 3253,46 грн.; пеню-974,92 долари США, що еквівалентно 25697,64 грн. та 2000 грн. моральної шкоди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає про невідповідність висновку суду щодо стягнення на його користь коштів у гривневому еквіваленті.

Відповідач в апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду вимогам норм матеріального права.

Апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 1066, 1068, 1070-1071, 1074 ЦК України за договором банківського рахунку Банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий вкладнику грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Проценти, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Таке ж застереження щодо обмеження прав клієнта або вкладника встановлено і ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Зокрема частиною другою зазначеної статті передбачено, що зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму" ( 249-15 ). Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків,

коли арешт накладено без встановлення такої суми.

З матеріалів справи вбачається, що 5 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір № 005-14521-051213 на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 26206703183437, операції з якими можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с.6).

3 червня 2014 року між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 10006007514150 за умовами якого сума вкладу складає 8000,00 доларів США строком до 01 вересня 2014 року (а.с. 4).

7 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 00000008597402, за умовами якого сума вкладу складає 7292,67 доларів США строком до 07 жовтня 2014 року (а.с.22).

За умовами вказаних договорів вклад виплачується по закінченню строку шляхом зарахування на поточний рахунок № 26206703183437, відкритий на ім'я позивача.

Відповідно до наведених умов договору 5 вересня 2015 року грошова сума у розмірі 7280,21 доларів США та 5 грудня 2014 р грошова сума у розмірі 7292,67 доларів США перераховані на поточний рахунок № 26206703183437.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Так, після закінчення строку дії кожного договору ОСОБА_3 звертався до Банку з письмовими вимогами про повернення вкладів, однак такі вимоги Банком не були виконані (а.с. 7,8, 9, 13,24, 27).

В зв'язку з неповерненням грошових вкладів відповідачем після закінчення дії кожного договору, позивач звернувся до банку з заявами про перерахування коштів на інший поточний рахунок, за реквізитами зазначеними в платіжних дорученнях (а.с. 10, 25). Такі заяви та платіжні доручення до них позивачем були подані Банку 13 листопада 2014 року на суму 5000 грн., від 9 грудня 2014 року на суму 12680 грн. та від 16 лютого 2015 року на суму 6850 грн. (а.с. 10, 25, 60).

Вказані платіжні доручення, в порушення положень ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» також не були виконані банком.

Враховуючи наведені обставини, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про невиконання відповідачем ПАТ «Дельта Банк» наведених норм права та порушення взятих на себе договірних зобов'язань щодо повернення банківських вкладів зі спливом строку дії договорів, в тому числі і шляхом виконання платіжного доручення позивача.

Проте, районний суд не звернув уваги, що із змісту позовних вимог вбачається, що крім того ОСОБА_3 зазначав, що вклад йому не повернуто і шляхом виконання платіжного доручення. Так, уточняючи позовні вимоги та змінюючи предмет позову, остаточно позивач посилався на невиконання його останньої заяви та платіжного доручення на суму 6850 доларів США. Тому саме ця сума і підлягає стягненню на користь позивача, а не 7062 долари США, оскільки, як слідує із платіжного доручення до вказаної суми додатково включено 212, 74 долари США. Проте ця сума відповідно до платіжного доручення підлягала сплаті не позивачу, а за його згодою банку, як комісійна винагорода за здійснення банківської операції.

Статтею ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно надано в іноземній валюті та кредитодавець просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України.

Таким чином, витребувана позивачем частина депозитних коштів підлягає стягненню на користь позивача саме в доларах США, а не в гривневому еквіваленті, як зазначив суд. Таке відповідає і положенням депозитних договорів і п. 1.6 Порядку здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, відповідно до якого банк сплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані за ним проценти у валюті вкладу (депозиту).

Відповідно до положень п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні, передбачено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0, 1 відсоток суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений між ними.

Таким чином, якщо договором не передбачена штрафна відповідальність банку за прострочення виконання розпорядження клієнта, то підлягають застосуванню положення наведеної матеріальної норми.

Встановивши, що банком в триденний строк і до теперішнього часу платіжні доручення позивача не виконано, районний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення пені. Проте, суд безпідставно зазначив розмір пені, який підлягає стягненню в доларах США з визначенням гривневого еквіваленту. Так, ні правовими нормами, які регулюють наслідки порушення зобов'язання, ні умовами договорів не передбачено стягнення пені в іноземній валюті. Тому пеня підлягає стягненню в розмірі 25697 грн. 64 коп.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Установивши, що мала місце затримка виплати коштів по вкладам поза строками встановленими відповідними договорами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що також підлягають стягненню три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 України. Проте, вказана сума також підлягає стягненню в національній грошовій одиниці, без визначення вказаної суми в іноземній валюті, як зазначено в рішенні суду.

Враховуючи наведене, рішення районного суду в частині стягнення частини депозитних коштів, трьох процентів річних та пені, підлягає зміні з викладенням його в новій редакції відповідно до наведених висновків на підставі положень п. 4 ч.1.ст. 309 ЦПК України.

Крім того, судом невірно стягнуто моральну шкоду, адже договір не містить умов щодо підстав відшкодування моральної шкоди, а положення ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються на спір, що виник з цього договору.

Враховуючи встановлене, рішення районного суду в частині стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до наведених змін оскаржуваного рішення, зміні підлягає рішення і в частині розподілу судових витрат. Так, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню 2094 грн. 48 коп., в дохід держави.

Доводи апеляційної скарги відповідача, щодо обмежень у видачі готівки, які встановлені постановою Національного Банку № 540 від 29 серпня 2014 року ( з наступними змінами) стосуються Банківських установ та не можуть служити законними підставами для обмеження прав фізичних осіб - вкладників та власників банківських рахунків щодо повернення належних їм коштів за першою вимогою.

Інші доводи, наведені в апеляційних скаргах не спростовують зазначені вище висновки суду, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» - задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року в частинні стягнення депозитних коштів з Публічного акціонерного товариства «ДельтаБанк», трьох відсотків річних та пені на користь ОСОБА_3 змінити виклавши в такій редакції:

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти, що знаходяться на поточному рахунку № 26206703183437 відкритому на ім'я ОСОБА_3 відповідно до договору № 005-14521-051213 від 5 грудня 2013 року в сумі 6850 доларів США - депозитних коштів, 3253 грн. 46 коп. - три проценти річних та 25697 грн. 64 коп. - пені.

Вказане рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року в частині стягнення моральної шкоди скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Дельта Банк» про стягнення моральної шкоди відмовити.

В частині стягнення судового збору рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року змінити, стягнути з ПАТ «ДельтаБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 2094 грн. 48 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді: