Рішення № 43535960, 09.04.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/356/15 Справа № 199/11366/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В.В. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - Кочкової Н.О., Григорченка Е.І.

за участю секретаря - Левцунова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмолено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулося з апеляційною скаргою, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового, про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Вказані вимоги ЦПК України суд першої інстанції не врахував.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають із підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст.1055 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2009 р. між сторонами укладено договір №6048/к про відкриття працівнику ВАТ "Ощадбанк" карткового рахунку для платіжної кратки та здійснення розрахунково - касового обслуговування за дебетово-кредитною схемою.

Відповідно до розділу даного договору "Визначення основних термінів" дебетово-кредитна схема - платіжна схема, що передбачає здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів клієнта, які обліковуються на його рахунку, а в разі їх недостатності (відсутності) - за рахунок наданого банком кредиту.

Укладаючи договір, сторони погодили його предмет (розділ 1 договору), а саме, що банк відкриває клієнту картковий рахунок НОМЕР_2 в гривнях для обліку коштів до запитання та здійснення операцій по ньому на умовах цього договору, зазначених в Додатку № 1 та відповідно до нормативно-правових актів НБУ і Правил МПС.

Відповідно до п. 7.1 даного договору, банк відриває клієнту кредитну лінію з лімітом кредиту в сумі 11 750,00 грн. Зобов'язання банку надати клієнту кредит виникає з моменту надання клієнтом банку заяви щодо здійснення всіх належних йому виплат на підставі трудового договору з банком шляхом їх перерахування на картрахунок, зазначений в п. 1.1 договору. Для проведення операцій банк відкриває клієнту рахунок НОМЕР_3 та рахунок для обліку процентів НОМЕР_4. Сукупна вартість кредиту, вид і предмет кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені в додатку № 1, 4 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Згідно п. 7.2 договору від 01.09.2009 р. за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених в цьому договору додатком № 1 до нього.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що на банківську картку, видану за цим договором, він отримував заробітну плату, зберігав власні кошти, поповнюючи картку через каси банківських установ та користувався власними коштами на свій розсуд. Щодо розмірів кредитних лімітів, порядку та умов їх використання, то з цього питання він повідомлений не був, про надання кредитних коштів до банку не звертався, а докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідач дійсно 13.02.2006 р. був прийнятий на посаду заступника керуючого філією - відділенням Правобережне відділення № 6719 ВАТ "Ощадбанк"; 02.04.2010 р. - звільнений за ст. 38 КЗпП, що підтверджується записом у трудовій книжки (а.с. 110).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що сторонами по справі не надано додатків № 1, 4 до договору від 01.09.2009 р., що позбавляє можливості надати їм оцінку, яка впливає на обгрунтованість позовних вимог та застосував положення ст.ст. 10, 60, 159 ЦПК.

Проте, з таким висновком погодитись неможна, оскільки, відповідно до ч.4 ст. 10 ЦПК суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції вказані вимоги закону не виконав та не застосував жодних заходів для повного та всебічного розгляду справи.

До апеляційної скарги апелянтом доданий додаток 1 - повідомлення про умови кредитування, які підписані відповідачем.

Також суд першої інстанції не прийняв до уваги заяву відповідача (а.с.119) про встановлення ліміту кредиту, яка також підписана особисто ним.

Таким чином, доводи відповідача щодо його необізнаності про наявність кредитного ліміту і укладання з ним угоди про надання кредиту спростовуються вказаними документами.

В зв'язку із зазначеним, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог, відповідно до зазначених вище норм матеріального права та вважає доведеним факт отримання ОСОБА_4 кредиту в межах ліміту в розмірі 11750 грн., який не був погашений.

Згідно до розрахунку заборгованості з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 11744,02 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 9989,54 грн. - прострочені відсотки за кредитом, 13,0 грн. - доходи за використання операцій за розрахунки з платіжними картками протягом року.

Доводи апелянта щодо незгоди із зазначеними сумами є необґрунтованими, так як жодних доказів, відповідно до вимог ст..ст.10, 60 ЦПК, що підтверджують заборгованість в інших розмірах або її відсутність взагалі, надано не було.

Доводи апелянта, щодо невизначеності строку виникнення заборгованості, також є необґрунтованими, так як вони спростовуються банківською випискою за рахунком НОМЕР_5 за період з 01.04.2009 р. по 30.04.2010 р., з якої вбачається, що 15.01.2010 р. вхідний залишок по картковому рахунку становить 4036,16 грн. Проте, відповідачем було здійснено трансакцію по зняттю коштів на загальну суму 15283,38 грн., тобто використано ліміт кредиту в сумі 11247,22 грн. У виписці вказана сума зазначена, як "Ссуда под обеспечение".

Доводи апелянта, що укладений договір про відкриття розрахунково-косового обслуговування за дебетово-кредитною схемою від 01.09.2009 р. не є кредитним, а був відкритий для отримання заробітної плати не можуть бути прийняти до уваги, так як вказаний картковий рахунок відкритий з кредитною лінією. Відповідно до п.21 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суд України від 30.03.2012 р. "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" - договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами).

В зв'язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 336,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 вересня 2014 року скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" 11744,02 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 9989,54 грн. - прострочені відсотки за кредитом, 13,0 грн. - доходи за використання операцій за розрахунки з платіжними картками протягом року., судові витрати - 336,40 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді