Ухвала суду № 43533411, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/800/53718/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Талапі Я.В.,відповідача:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного

управління Міндоходів у Закарпатській області

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.08.2010

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013

у справі № 2a-216/10/0770 (9104/33303/10)

за позовом Приватного підприємства «Маріна»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської

області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.08.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013, позов приватного підприємства «Маріна» задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ужгороді від 16.06.2009 № 0000102650/0, від 07.08.2009 № 0000102650/1, від 15.10.2009 № 0000102650/2, від 08.12.2009 № 0000102650/3 в частині визначення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2197806.27 грн., з яких за основним платежем в сумі 1124206.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1073600.27 грн. та від 16.06.2009 № 0000122650/0, від 07.08.2009 № 0000122650/1, від 15.10.2009 № 0000122650/2, від 08.12.2009 № 0000122650/3 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1345953.00 грн., з яких за основним платежем в сумі 897302.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 448651.00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.08.2010 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ПАТ «Засільське хлібоприймальне підприємство» у задоволенні позовних вимог.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її касаційному розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у м. Ужгороді проведено планову виїзну перевірку ПП «Маріна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09.2008 та іншого законодавства за період з 01.10.2007 по 30.09. 2008.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 1.31, 1.32 статті 1, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 1124206,00 грн.; пункту 4.9 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 905217.00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 04.06.2009 № 1215/23-1/31477620 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.06.2009: № 0000102650/0, яким позивачу визначено суду податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2197806,27 грн., у тому числі 1124206,00 грн. за основним платежем та 1073600,27 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000122650/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1357825,50 грн., з яких 905217,00 грн. за основним платежем та 452608,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.08.2009 № 0000102650/1 та № 0000122650/1, від 15.10.2009 № 0000102650/2 та № 0000122650/2, від 08.12.2009 року № 0000102650/3 та № 0000122650/3.

Судами попередніх інстанцій встановлено між позивачем та ТОВ «Кафи» укладено договір поставки продукції від 02.10.2007 № 1002/02.

На підтвердження виконання умов вищезгаданого договору позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, банківські виписки.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган зазначає на відсутності реального виконання передбачених договором господарських зобов'язань відповідач і посилається на ухвалу Господарського суду Харківської області від 21.01.2009 у справі №Б-39/175-08, якою відкрито процедуру банкротства ТОВ «Кафі». Проте, колегія суддів не погоджується із такими доводами податкового органу, оскільки господарські відносини позивача з ТОВ «Кафі» відбувались з 2007 року, тобто до винесення зазначеної ухвали. Більш того, рішення, що набрало законної сили, щодо визнання ТОВ «Кафі» банкрутом та ліквідацію його відповідачем не надано.

Посилання податкового органу на нікчемність укладеного правочину колегією суддів до уваги не беруться виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте на підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі ДПІ у м. Ужгороді не надано жодних належних та допустимих доказів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що фактичне виконання господарських зобов'язань позивача підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладений між позивачем і контрагентом правочин не мав реального характеру, а використовувався виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10.08.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 у справі № 2a-216/10/0770 (9104/33303/10) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна