Ухвала суду № 43533399, 25.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року м. Київ К/800/16907/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Московича А.Я.,відповідача:Чубак Н.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі № 813/7041/13-а (14935/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

Головного управління Міндоходів у Львівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-

рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка для бізнесу» (надалі - ТОВ «Техніка для бізнесу») задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м. Львова) від 29.08.2013: № 0001682210 та № 0001672210.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарських операцій, здійснених позивачем з його контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити ТОВ «Техніка для бізнесу» у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, зокрема, що ним належним чином підтверджено реальність здійснених господарських операцій, доводи податкового органу є безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій - законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фахівцями ДПІ у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Техніка для бізнесу» з питань дотримання податкового законодавства України по взаєморозрахунках із ТОВ «Бентфайс», ТОВ «Діджітел електронік» та ТОВ «Інтер-Тех» за липень-серпень 2010 року, а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів отриманих від контрагентів.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (надалі - Закон "Про оподаткування прибутку підприємств"), внаслідок чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 3 квартал 2010 року на 947070,00 грн.; пп. 7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України від "Про податок на додану вартість" 03.04.1997 №168/97-ВР (надалі - Закон "Про податок на додану вартість"), що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 757656,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки № 94/22-10/22396671 від 14.08.2013 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 29.08.2013: №0001672210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 947070,00 грн., в тому числі за основним платежем - 757656,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 189414,00 грн.; № 0001682210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1183837,50 грн., в тому числі за основним платежем - 947070,00 грн. та 236767,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено договори поставки з: ТОВ «Бентфайс» № 0107-4/2010 від 01.07.2010; ТОВ «Діджітел електронік» № 0107-6/2009 від 01.07.2009; ТОВ «Інтер-Тех» № 0107-5/2010 від 01.07.2010.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, довіреності на приймання товару, журнал реєстрації довіреностей, товарно-транспортні накладні, докази оплати. В подальшому, придбаний у контрагентів товар, реалізований позивачем іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується наявними в матеріалах первинними документами, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин до набрання 01.01.2011 чинності Податковим кодексом України, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, визначає, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як на доказ відсутності реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган в касаційній скарзі посилається на відсутність в товарно-транспортних накладних зазначення місця завантаження придбаного товару.

Проте, зазначене не може бути належними та допустимим доказом відсутності реального здійснення господарських операцій, оскільки формальні помилки та неточності в первинних документах не можуть свідчити про безтоварність укладених правочинів, натомість аналіз їх змісту та економічної мети повинен здійснюватись на підставі комплексного всебічного з'ясування всіх обставин справи, що і було належним чином зроблено судами попередніх інстанцій.

Жодних інших належних та допустимих доказів на підтвердження доводів касаційної скарги відповідачем не надано, висновки про безтоварність укладених позивачем з контрагентами правочинів базуються виключно на припущеннях та домислами.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що укладені між позивачем і контрагентами правочини не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.11.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі № 813/7041/13-а (14935/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна