Ухвала суду № 43533298, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.03.2015р. м. Київ К/800/58816/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Федорова М.О.

секретар Антипенко В.В.

за участю представника Коростенського учбово-виробничого підприємства «Українського товариства сліпих» - Похилька О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - ДПІ) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Коростенського учбово-виробничого підприємства «Українського товариства сліпих» (далі - Підприємство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0004111502 від 4.07.2013 року.

Зазначило, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення спростовується наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами, які підтверджують здійснення господарських операцій

Крім того, норми Податкового кодексу України не ставлять в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

9 вересня 2013 року постановою Житомирського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2011 року, позов задоволено.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0004111502 від 4.07.2013 року визнане нечинним та скасоване.

Мотивуючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що при врахуванні всіх сум занижених валових витрат та завищеного валового доходу в діяльності підприємства відсутнє заниження оподатковуваного прибутку навіть при наявності в діяльності останнього порушень, встановлених актом перевірки.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду та ухвали Житомирського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 30.05.2013 року до 4.06.2013 року ДПІ була здійснена документальна позапланова невиїзна перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 1.10.2010 року до 31.12.2010 року, 1.01.2011 року до 28.02.2011 року, 1.11.2011 року до 31.12.2011 року, 1.01.2012 року до 31.12.2012 року, за наслідками якої 11.06.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 1 528 729,00 грн.

4 липня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0004111502 щодо збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 2 293 093,50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У пп. 7.5.1 п .7.5 ст. 7 даного Закону зазначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит узгоджується з податковими зобов'язанням іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 18.10.2010 року, 12.01.2011 року, 2.02.2011 року, 16.02.2011 року, 5.12.2011 року, 18.01.2012 року, 2.02.2012 року між Підприємством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу № 18/10-10, № 12/01-11, № 02/02-11, № 16/02-11, № 51211, № 180112, № 180112-1, № 020212.

Для підтвердження виконання зазначених договорів Підприємство надало податкові накладні, які відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України; видаткові накладні; платіжні доручення; товарно-транспортні накладні.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що надані Підприємством документи для підтвердження здійснення господарських операцій відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами, підтверджують реальність виконання укладених Підприємством з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договорів.

При здійсненні господарських операцій Підприємство та його контрагент були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість.

Враховуючи вищевикладене Підприємство правомірно сформувало податковий кредит за господарськими операціями із зазначеним контрагентом.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Федоров М.О.