Ухвала суду № 43533178, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/800/25190/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенко М. І., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р.

у справі № 2а-4652/11/1370 (№ 84348/11/9104)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГалХліб»

до Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2011 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ГалХліб» (далі - позивач, ТОВ «ГалХліб») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Мостиському районі Львівської області (далі - відповідач, ДПІ у Мостиському районі Львівської області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.04.2011 р. № 0000102321 та № 0000112321.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.04.2011 р. № 0000102321 та № 0000112321.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 14.03.2011 р. по 16.03.2011 р. на підставі направлення від 14.03.2011 р. № 70/23-2 згідно із підпунктами 78.1.1 та 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ДПІ у Мостиському районі Львівської області було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГалХліб» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2008 р. по 31.12.2009 р. в частині взаємовідносин з ПП «Галторгцентр» та ПП «Компанія «Галторгцентр», за результатами якої складено акт від 22.03.2011р. № 21/23-32863181, яким встановлено порушення позивачем: - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2009 рік в сумі 72 612 грн.; - підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено ПДВ у сумі 171 326 грн., в тому числі за жовтень 2008 року в сумі 101 648 грн., за листопад 2088 року в сумі 13 995 грн., , за січень 2009 року в сумі 4 457 грн., за квітень 2009 року в сумі 23 005 грн., за серпень 2009 року в сумі 21 569 грн., за вересень 2009 року в сумі 4 096 грн., за жовтень 2009 року в сумі 2 556 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 01.04.2011 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000102321, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 90 765 грн., у тому числі за основним платежем - 72 612 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 18 153 грн. та № 0000112321, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 214 158 грн., в тому числі 171 326 грн. - за основним платежем та 42 832 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а твердження відповідача про безтоварність та нікчемний характер договорів не було доведено, тому оскаржувані повідомлення рішення є протиправними.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, були укладені з ПП «Галторгцентр» та ПП «Компанія «Галторгцентр» договори поставки № 01108 від 01.10.2008 р., № 011008/2 від 01.10.2008 р., №280909 від 28.09.2009 р., № 280909 від 28.09.2009 р. та правочин про проведення взаємозаліку від 28.09.2009 р.

З матеріалів справи вбачається фактичне виконання цих угод сторонами, що підтверджується, зокрема, актами списання, актами введення в експлуатацію основних засобів, виписками, квитанціями, податковими накладними, видатковими накладними.

Отже, позивачем дотримані вимоги законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат при здійсненні ним господарської діяльності по взаємовідносинам з ПП «Галторгцентр» та ПП «Компанія «Галторгцентр».

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому посилання відповідача на відсутність у контрагентів позивача технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, транспортних засобів не може слугувати підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що правовідносини між позивачем та контрагентами не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р. у справі № 2а-4652/11/1370 (№ 84348/11/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко