Ухвала суду № 43532888, 12.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2015 року м. Київ К/9991/76308/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 у справі № 2а/1570/2768/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробниче об'єднання "Одеський консервний завод"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2011 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 04.04.2011 № 0000362350/0, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 1 378 871,70 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржуване податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від проведення зустрічних перевірок контрагентів такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентами по всьому ланцюгу постачання.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, а отже проведення відповідних звірок щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з позивачем, є необхідною.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено позапланову невиїзну перевірку Товариства щодо взаємовідносин з постачальниками, суми ПДВ по яких включено до податкового кредиту заявленого до відшкодування за квітень та серпень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 24.03.2011 № 1304/23-512/30087693.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування за квітень та серпень 2010 року на загальну суму 1 378 871,70 грн.

Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що сума задекларованого позивачем бюджетного відшкодування з ПДВ є непідтвердженою, оскільки у контролюючого органу відсутня повна інформація в часині правомірності здійснення фінансово-господарських операцій по ланцюгам постачання від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ (позивача).

На підставі акта перевірки та зазначених висновків Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п.1.8 ст.1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство чинне на момент виникнення спірних правовідносин не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та бюджетне відшкодування такого ПДВ від наявності у контролюючого органу інформації щодо проведення зустрічних перевірок у контрагкетів платника податків, а також від самого факту проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, як не залежить таке право і від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Таким чином, відсутність інформації у контролюючого органу щодо проведення зустрічних перевірок контрагентів про підтвердження сплати ПДВ, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальнам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ з наступним його отриманням.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, відповідачем не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача, наявності в нього належно оформлених податкових накладних, а також реальність вчинених господарських операцій та сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2011 у справі № 2а/1570/2768/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко