Ухвала суду № 43532880, 12.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2015 року м. Київ К/9991/34558/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвау Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 у справі № 12891/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгове підприємство "Агронафтопродукт"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2010 року Товариством до суду заявлений позов, з урахуванням уточнень, про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції від 15.09.2010 № 0000441800/0 та від 15.10.2010 № 0000441800/1, якими позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 1 521 193,70 грн. (у т.ч. 1 170 149,00 грн. за основним платежем та 351 044,70 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог вказаного Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено, оскаржувані податкові повідомлення - рішення скасовано.

Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій з ПДВ Товариства, за підсумками якої складено акт від 27.08.2010 № 8815/1800/31149289.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у заниженні ПДВ за червень 2010 року на суму 1 170 149,00 грн.

Такі висновки фахівців Державної податкової інспекції вмотивовано тим, що позивачем до складу податкового кредиту включено суми ПДВ за податковими накладними, виписаними на його користь контрагентом ТОВ "Донстройтранс", який не подав до контролюючого органу податкової звітності та відповідно не задекларував податкові зобов'язання по господарських операціях з Товариством, що було виявлено шляхом автоматизованого співставлення за допомогою "Системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів."

На підставі акта перевірки, зазначених висновків та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, від подання звітності чи від декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань. При цьому судами було встановлено наявність у платника податку - позивача - виданих йому контрагентом належно оформлених податкових накладних та фактичний рух активів у межах господарської діяльності за наслідками спірних правовідносин, що були задекларовані позивачем.

Так, у п. 1.3 ст. 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР) (втратив чинність з 01.01.2011) платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 Закону № 168/97-ВР платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Відповідно до пп. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних норм Закону № 168/97-ВР можна зробити висновок, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Враховуючи викладене та з огляду на встановлені попередніми судовими інстанціями обставини справи, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвау Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 у справі № 12891/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко