Ухвала суду № 43532843, 06.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

06 квітня 2015 року м. Київ В/800/1646/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів Зайця В.С. (суддя-доповідач), Чалого С.Я., Маслія В.І., Калашнікової О.В., Сороки М.О., перевіривши заяву приватного акціонерного товариства «МТС Україна» про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «МТС Україна» подало до Вищого адміністративного суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року, прийнятої за результатами розгляду касаційної скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2014 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

У заяві заявник просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, посилаючись при цьому на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України, як судом касаційної інстанції, одних і тих самих норм матеріального права, що, на його думку, потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та прийняти нове судове рішення.

В заяві зазначає, що постанова Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року у справі № К/800/4949/14 прийнята з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, ніж ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року № К/9991/64002/12, від 25 червня 2014 року № К/800/56096/13, від 27 травня 2014 року № К/800/66879/13.

Відповідно до статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України заява про перегляд судових рішень в адміністративних справах може бути подана виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 цього Кодексу.

Пленум Вищого адміністративного суду України у пункті 4 постанови від 13 грудня 2010 року № 2 «Про судову практику застосування статей 235 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України» роз'яснив судам, що заява про перегляд рішення з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах може бути подана за наявності таких складових: неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Під неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права необхідно розуміти, зокрема, різне тлумачення змісту і сутності правових норм, на підставі якого зроблено висновок про різний зміст суб'єктивних прав і обов'язків учасників відповідних правовідносин, у тому числі про наявність та обсяг прав і/або обов'язків осіб, які беруть участь у справі, різне застосування правил конкуренції правових норм при вирішенні колізій між ними з урахуванням ієрархії цих правових норм, а також дії норм у часі, просторі та за колом осіб, тобто різне незастосування закону, який підлягав застосуванню, різне визначення предмета регулювання правових норм, зокрема застосування різних правових норм для регулювання одних і тих самих відносин або поширення дії норми на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках, тобто різне застосування закону, який не підлягав застосуванню, різне застосування правил аналогії права чи закону в подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Згідно з частиною 7 статті 42 Закону України «Про телекомунікації» ліцензуванню підлягають такі види діяльності у сфері телекомунікацій:

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку:місцевого;міжміського;міжнародного;

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку:місцевого;міжміського;міжнародного;

надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;

надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Частинами 1, 2 статті 49 Закону України «Про телекомунікації» передбачено, що у разі якщо суб'єкт господарювання має намір здійснювати зазначений у ліцензії вид діяльності у сфері телекомунікацій після закінчення строку її дії, він повинен не пізніше ніж за чотири місяці до закінчення строку дії ліцензії звернутися до національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, із заявою про продовження строку її дії в порядку, визначеному частиною першою статті 45.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії, якщо оператором, провайдером телекомунікацій виконуються всі ліцензійні умови та особливі умови, зазначені в ліцензії, або ці умови не виконані з поважних причин, які не залежали від оператора, провайдера телекомунікацій.

Відповідно до частини 8 статті 49 Закону України «Про телекомунікації» процедура продовження терміну дії ліцензії застосовується тільки до тих видів діяльності, які ліцензуються відповідно до цього Закону.

Згідно з оскаржуваною постановою Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року № К/800/4949/14 предметом спору у справі є правомірність прийняття Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації рішення від 15 жовтня 2013 року, яким відмовлено позивачу у продовженні строку дії ліцензії ПАТ «МТС Україна» від 12 липня 2010 року.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову та приймаючи нову постанову про відмову у задоволенні позову суд касаційної інстанції виходив з того, що вид діяльності, зазначений у ліцензії від 12 липня 2010 року, не ліцензується відповідно до Закону України «Про телекомунікації». Суд зазначив, що вказана ліцензія передбачає, зокрема, будівництво мереж зв'язку з рухомими об'єктами та спорудження мереж стільникового зв'язку загального користування, що не відповідає переліку видів діяльності, які підлягають ліцензуванню згідно з частиною 7 статті 42 Закону України «Про телекомунікації».

У зв'язку із цим та оскільки відповідно до частини 8 статті 49 Закону України «Про телекомунікації» процедура продовження терміну дії ліцензії застосовується тільки до тих видів діяльності, які ліцензуються відповідно до цього Закону, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що відповідач не мав підстав застосовувати процедуру продовження терміну дії ліцензії ПАТ «МТС Україна» від 12 липня 2010 року, у якій зазначені види діяльності, що не підлягають ліцензуванню згідно з Законом України «Про телекомунікації».

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2013 року № К/9991/64002/12 предметом спору у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про зобов'язання вчинити певні дії є правомірність відмови відповідача 17 квітня 2010 року у продовженні позивачу строку дії ліцензії, яка мотивована тим, що вказаний у ліцензії вид господарської діяльності «надання послуг міжнародного та міжміського комутованого телефонного зв'язку» не передбачений Законом України «Про телекомунікації» та Ліцензійними умовами здійснення діяльності у сфері телекомунікацій з надання послуг фіксованого зв'язку із правом технічного обслуговування та експлуатації мереж і надання в користування каналів електрозв'язку: місцевого, міжміського, міжнародного, затвердженими рішенням Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 1789 від 10 грудня 2009 року та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 13 січня 2010 року за № 19/17314.

Суд касаційної інстанції, зазначаючи, що відповідно до статті 49 Закону України «Про телекомунікації» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії, якщо оператором, провайдером телекомунікацій виконуються всі ліцензійні умови та особливі умови, зазначені в ліцензії, або ці умови не виконані з поважних причин, які не залежали від оператора, провайдера телекомунікацій, звернув увагу, що будь - яких даних щодо порушення позивачем ліцензійних умов та особливих умов, зазначених в ліцензії ні у листі «Про надання роз'яснень» від 17 квітня 2012 року, ні в запереченнях відповідачем не наведено.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач здійснює діяльність у сфері телекомунікацій (надає послуги телефонного зв'язку), яка підлягала ліцензуванню відповідно до Закону України «Про зв'язок» та підлягає ліцензуванню відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації» тому строк дії ліцензії на її здійснення повинен був бути продовжений відповідачем в порядку, встановленому статтею 49 Закону України «Про телекомунікації».

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2014 року № К/800/56096/13 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернаціональні телекомунікації» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про зобов'язання вчинити певні дії, предметом спору у справі є правомірність відмови 22 липня 2013 року відповідача у продовженні позивачу строку дії ліцензії у зв'язку з тим, що вказаний у ліцензії вид господарської діяльності не відповідає видам діяльності, визначеним у статті 42 Закону України «Про телекомунікації» та відсутній у переліку видів діяльності, що ліцензуються у відповідності до цього Закону.

Суд касаційної інстанції, зазначаючи, що відповідно до статті 49 Закону України «Про телекомунікації» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації, не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії, якщо оператором, провайдером телекомунікацій виконуються всі ліцензійні умови та особливі умови, зазначені в ліцензії, або ці умови не виконані з поважних причин, які не залежали від оператора, провайдера телекомунікацій, звернув увагу, що будь - яких фактів порушення позивачем ліцензійних умов та особливих умов, зазначених в ліцензії, відповідачем не наведено.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій, що здійснення позивачем діяльності з надання послуг комутованого зв'язку із застосуванням стаціонарного обладнання відповідає такому виду діяльності як надання послуг фіксованого зв'язку, як це визначено Законом України «Про телекомунікації».

Вищий адміністративний суд України зазначив, що оскільки ТОВ «Інтернаціональні телекомунікації» здійснює діяльність у сфері телекомунікацій, яка підлягала ліцензуванню відповідно до Закону України «Про зв'язок» та підлягає ліцензуванню відповідно до вимог Закону України «Про телекомунікації», тому строк дії ліцензії на її здійснення повинен бути продовжений в порядку, встановленому статтею 49 Закону України «Про телекомунікації», та прийшов до висновку, що за умови виконання позивачем ліцензійних умови та особливих умов, зазначених в ліцензії, Комісія не має права відмовити в продовженні строку дії ліцензії.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2014 року № К/800/66879/13 предметом спору у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Телеком» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії є правомірність прийняття відповідачем за результатами розгляду заяви про продовження строку дії ліцензій від 06 грудня 2002 року на надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів), поданої позивачем у липні 2013 року, рішення, яким рекомендожвано отримати нові ліцензії, зміст яких буде відповідати вимогам чинного законодавства у зв'язку із тим, що Закон України «Про телекомунікації» не передбачає таких послуг як надання комутованого телефонного зв'язку.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав, які, відповідно до Закону України «Про телекомунікації», унеможливлюють задоволення заяв позивача про продовження строків дії вказаних ліцензій.

Таким чином зі змісту доданих до заяви судових рішень вбачається неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції прийняв різні за змістом судові рішення.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року.

Керуючись статтями 236 - 240 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом приватного акціонерного товариства «МТС Україна» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, для перегляду постанови Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: