Ухвала суду № 43532483, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/9991/81038/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-0270/3620/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віойл-Агро"

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2011 року Товариством до суду заявлений позов до Державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011 № 0000173500, яким позивачеві збільшено суму основного грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 695 509,00 грн. та фінансових санкцій - 173 877,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 17.06.2011 № 0000183500, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування на 22 328,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволені.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова невиїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ "Форма тех" за період з 01.01.2010 по 31.12.2010, за підсумками якої складено акт від 02.06.2011 № 63/35-30/31414911. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 695 509,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування вказаного податку у розмірі 22 328,00 грн.

Таке порушення полягало у формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками операцій із придбання товару (соняшнику) на підставі договорів із ТОВ "Форма тех", які, на думку податкового органу, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а відтак є нікчемними, оскільки за результатами податкової перевірки вказаного контрагента (ТОВ "Форма тех") угоди укладені між останнім та позивачем визнано нікчемними. При цьому, як встановлено судами, під час перевірки будь - які первинні документи Товариства не досліджувалися. Тобто, фактично висновки державного податкового органу щодо допущених Товариством порушень податкового законодавства мотивовані результатами перевірки його контрагента (ТОВ "Форма тех"), що також не заперечується відповідачем у справі.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, основні засади державної політики щодо формування платником податків податкового кредиту та відповідних сум бюджетного відшкодування на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011).

У п. 1.3 ст. 1 вказаного Закону платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

А пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення продавцем правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі досліджених належно оформлених первинних документів (договори на поставку товару, видаткові накладні, накладні, податкові накладні, платіжні документи), копії яких додано до матеріалів справи, подальшої переробки Товариством придбаного у контрагента (ТОВ "Форма тех") товару (соняшника) у іншого контрагента (ВАТ "Вінницький олійно - жировий комбінат"), що підтверджено договорами щодо переробки давальницької сировини (соняшника) та квитанціями на прийом до переробки давальницького олієнасіння, копії яких також містяться у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій встановили реальність господарських операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ "Форма тех").

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

Посилання відповідача у акті перевірки та касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

За обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем таких доказів надано не було.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці відхилити.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 01.09.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27.10.2011 у справі № 2а-0270/3620/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко