Ухвала суду № 43532471, 05.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року м. Київ К/9991/84125/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2270/4917/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Темп"

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому,

до Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість -

В С Т А Н О В И В:

Товариство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.03.2011 № 0000272307, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 361 753,00 грн. Також, позивач просив стягнути з Державного бюджету України 361 753,00 грн. бюджетного відшкодування з ПДВ.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічних перевірок контрагентів такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентами по всьому ланцюгу постачання.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ, а отже проведення відповідної звірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з позивачем, є необхідною.

Орган державного казначейства підтримав вимоги касаційної скарги державного податкового органу шляхом подання пояснень до касаційної скарги.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок платника у банку за грудень 2010 року та січень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 30.03.2011 № 2179/23-7/14309942.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.2, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування за грудень 2010 року на загальну суму 361 753,00 грн.

Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що заявлена до бюджетного відшкодування сума ПДВ є непідтвердженою, оскільки у контролюючого органу відсутня повна інформація щодо правомірності здійснення фінансово-господарських операцій по ланцюгам постачання від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ (позивача).

На підставі акта перевірки та зазначених висновків Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).

За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

У п. 1.3 ст. 1 Закону № 168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до положень Закону № 168/97ВР визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності (пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 цього Закону).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).

Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції приходить до висновку, що податкове законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту з ПДВ та бюджетне відшкодування такого ПДВ від наявності у контролюючого органу інформації щодо проведення зустрічних перевірок у контрагентів платника податків, а також від самого факту проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб, як не залежить таке право і від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Таким чином, відсутність інформації у контролюючого органу щодо проведення зустрічних перевірок контрагентів щодо підтвердження сплати ПДВ, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту, сплаченого ПДВ таким постачальникам товару, та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ з наступним його отриманням.

Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, відповідачем не ставиться під сумнів добросовісність дій позивача, наявності в нього належно оформлених податкових накладних, а також реальність вчинених господарських операцій та сплату коштів за отриманий товар (послуги), зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність формування та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення ПДВ ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Виходячи з приписів ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із залишенням без змін судових рішень першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів приходить до висновку про поновлення виконання судових рішень у справі, виконання яких було зупинено за клопотанням сторони у справі під час відкриття касаційного провадження.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2270/4917/11залишити без змін.

Поновити виконання постанови Хмельницького окружного адміністративного суду від 01.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011 у справі № 2270/4917/11.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді І.Я. Олендер

А.О. Рибченко