Ухвала суду № 43532447, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2015 року м. Київ К/9991/19930/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - Інспекція)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.12.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012

у справі № 2а-8540/09/2270/9

за позовом приватного підприємства "Інтехсервіс" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2009 року Підприємство звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.09.2009 № 0003132301/0/6989, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 19587 грн. (у тому числі 13058 грн. за основним платежем та 6529 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 09.09.2009 № 0003172301/0/6988, за яким Підприємству нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 75210 грн. (у тому числі 53091 грн. за основним платежем та 22119 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.12.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 09.09.2009 № 0003172301/0/6988, а також податкове повідомлення-рішення від 09.09.2009 № 0003132301/0/6989 в частині нарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 103 грн. за основним платежем та 51,50 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено.

У прийнятті цих судових актів попередніх судові інстанції виходили з того, що з огляду на факт використання легкового автомобіля у господарській діяльності позивача ним було правомірно відображено у податковому обліку витрати, пов'язані з придбанням, утриманням та експлуатацією цього транспортного засобу.

Посилаючись на невідповідність висновків судів, покладених в основу прийняття оскаржуваних рішень зі спору, положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та повністю відмовити у позові. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про відсутність у платника виробничої необхідності для придбання та використання спірного легкового автомобіля, у зв'язку з чим відповідні витрати не підлягають відображенню у податковому обліку платника.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог Інспекції з урахуванням такого.

Як встановили суди під час розгляду даної справи, Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2009, оформлену актом від 26.08.2009 № 8049/23-4/31359510.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про незаконне віднесення платником до валових витрат відсотків за кредитом, який було використано для оплати частини вартості придбаного легкового автомобіля марки BMW 525i E60 (реєстраційний номер BX 4906 АО), а також витрат позивача на проведення технічного огляду цього транспортного засобу, придбання запасних частин та придбання паливно-мастильних матеріалів для експлуатації цього автомобіля. Також Інспекція не визнала право позивача на включення до податкового кредиту ПДВ у ціні зазначених товарів та послуг.

Зі змісту оскаржуваних судових актів вбачається, що даний висновок податкового органу ґрунтується на тому, що позивачем не доведено факту використання цього автомобіля у комерційній діяльності Підприємства, у зв'язку з чим усі витрати, пов'язані з придбанням, утриманням та експлуатацією спірного транспортного засобу не підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість.

У пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який регулював порядок формування валових витрат на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, однією з визначальних умов формування валових витрат та податкового кредиту є придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у господарській діяльності платника податків.

Як встановили суди, на підтвердження факту використання зазначеного автомобіля директором Підприємства у поїздках по місту та у відрядженнях для налагодження ділових стосунків з контрагентами позивачем подано шляхові листи, накази на відрядження, посвідчення про відрядження; ці документи містять відомості про маршрут, час поїздок та підтверджують їх комерційний характер.

Отже, висновок судів про те, що спірний легковий автомобіль був придбаний та використовувався Підприємством безпосередньо у процесі здійснення підприємницької діяльності з метою одержання доходу ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах, а доводи Інспекції про використання цього транспортного засобу директором Підприємства в особистих цілях засновані на припущеннях.

Наведене обумовлює право позивача на врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість витрат Підприємства на обслуговування, ремонт та експлуатацію зазначеного автомобільного автомобіля (як-от на проведення технічного огляду, на придбання запасних частин тощо).

З огляду на положення підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, факт використання платником придбаного транспортного засобу у власній господарській діяльності зумовлює і право Підприємства на нарахування амортизації на балансову вартість цього автомобіля.

Оцінка ж витрат на придбання та експлуатацію легкового автомобіля з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності не належить до повноважень податкового органу

Адже платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, володіє у сфері господарювання самостійністю та широкою дискрецією, а тому самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності. В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність виконання господарських операцій, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання їх доцільності, ефективності та практичного впливу на результат діяльності платника.

Що ж стосується витрат платника на придбання паливно-мастильних матеріалів для заправки легкового автомобіля, то за правилами абзацу п'ятого підпункту 5.4.10 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 50 відсотків таких витрат підлягають включенню до валових витрат платника без наявності у останнього обов'язку довести зв'язок таких витрат з господарською діяльністю. В акті перевірки відсутні посилання на відображення позивачем у податковому обліку витрат на придбання пального понад зазначене обмеження.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій цілком правомірно визнали протиправними донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість за вказаними епізодами.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

В частині відмови у задоволенні позову ухвалені у справі судові акти учасниками провадження не оскаржуються, в зв'язку з чим підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів відсутні.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Хмельницькому відхилити.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.12.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012 у справі № 2а-8540/09/2270/9 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько