Ухвала суду № 43532326, 19.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.03.2015р. м. Київ К/800/25735/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Штульман І.В. (доповідач),

суддів: Бутенка В.І.,

Олексієнка М.М., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 3 грудня 2012 року № 678-12, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4, - представника позивача ОСОБА_3, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и в:

У січні 2013 року громадянин Сирії ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом, у якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 3 грудня 2012 року № 678-12, зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Представник позивача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року і направити справу на новий судовий розгляд.

Відповідач подав письмове заперечення на зазначену касаційну скаргу, просить таку залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI), міжнародними актами, у тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

З матеріалів справи вбачається, і це правильно встановлено судами попередніх інстанцій, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирії, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт. Вперше до України позивач прибув у вересні 2011 році як турист, після чого повернувся до Сирії. 31 жовтня 2011 року ОСОБА_3 повторно прибув до України на підставі одноразової короткострокової в'їзної візи терміном на 90 діб. 28 січня 2012 року позивач зареєстрував шлюб із громадянкою України ОСОБА_5 Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві ОСОБА_3 було продовжено термін перебування в Україні до 26 червня 2012 року, а 27 червня 2012 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, знаходячись в цій країні вже нелегально.

Рішенням від 3 грудня 2012 року № 678-12 Державна міграційна служба України відмовила позивачеві у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.

Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно встановив, що громадянин Сирії ОСОБА_3 є економічним мігрантом й відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Жодних фактів звернення до правоохоронних органів у країні походження щодо свого переслідування з боку інших етнічних груп або влади, утисків або погроз, позивачем представлено не було, і доказів зазначеного суди не встановили.

Ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є вихідним критерієм для його надання. Така ситуація є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням в країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновків судів не спростовують і є безпідставними, оскільки відсутні факти переслідувань та фактичної небезпеки для позивача, не знайшли своє підтвердження обставини для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про правомірність рішення відповідача від 3 грудня 2012 року № 678-12.

Згідно частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться лише до незгоди з такими, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, - представника позивача ОСОБА_3, - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2013 року у справі за позовом громадянина Сирії ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 3 грудня 2012 року № 678-12, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: Штульман І.В.

Судді: Бутенко В.І.

Олексієнко М.М.