Ухвала суду № 43532232, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.03.2015р. м. Київ К/800/62288/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Олендера І.Я.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Тихоход М.М.,

від відповідача - Пятниченко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2014

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014

у справі № 815/4560/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-російське підприємство "Газхім"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014, задоволено позов: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014 №0002272202, №0002262202, №0002282202.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складений акт перевірки від 08.07.2014 №54/22-213/36436217, у висновках якого зафіксовано, зокрема, порушення позивачем вимог: пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.4, п. 138.6 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 273517,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток в сумі 1252532,00 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 511660,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 05.08.2011 були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0002262202 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 511660,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 127915,00 грн.; №0002282202 про зменшення суми від'ємного значення показників податку на прибуток підприємств за 2012-2013 роки у розмірі 1252532,00 грн.; №0002272202 про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 273518,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 136759,00 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування зазначених повідомлень-рішень, враховуючи наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Верізон груп», ТОВ «Снабагро», ТОВ «Кепітал-Трейд», ТОВ «Аксон-Групп» підтверджується наявними в матеріалах справи, належним чином оформленими, первинним документами бухгалтерського обліку, зокрема: договорами; податковими, видатковими та товарно-транспортними накладними, договорами-замовленнями на здійснення перевезень вантажів, актами прийому-передачі, платіжними документами.

Також, встановлено, що придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з вказаними контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, у зв'язку з чим судами правомірно скасовані податкові повідомлення-рішення від 05.08.2014.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись ст. ст. 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.09.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.11.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.Я. Олендер