Ухвала суду № 43532214, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2015 р. м. Київ К/800/65779/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Моторного О.А. - головуючого,

Кошіля В.В.,

Олендера І.Я.,

за участю секретаря - Калініна О.С.

та представників сторін:

від позивача - Хасін І.Б.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Седем"

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014

у справі № 826/14130/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Седем"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2014 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.06.2014 №0002682204 та №0002692204.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2014 та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт від 06.06.2014 №277/26-57-22-04-10/35454225, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог: п. 44.1 статті 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134, п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 811 701,00 грн.; п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 773 049, 00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 24.06.2014 були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення форми «Р»: № 0002692204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 966 311,25 грн., з яких 773 049, 00 грн. - основний платіж та 193 262,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0002682204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 014 626,25 грн., з яких 811 701,00 грн. - основний платіж та 202 925,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат. Крім того, позивачем не було надано товарно-транспортних накладних на підтвердження факту переміщення товарно-матеріальних цінностей.

Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, не може погодитися з наведеними висновками суду апеляційної інстанції, беручи до уваги наступне.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що 10.01.2012 між позивачем (покупець) та ТОВ «Експортно-імпортна компанія «Верес» (постачальник) було укладено договір поставки № 2012/01-2, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупця тарні матеріали та сировину для виробництва на умовах, в обсязі та в порядку, передбаченому цим договором та додатками до нього.

На підтвердження факту здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Експортно-імпортна компанія «Верес» в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського обліку, зокрема: податкові та видаткові накладні; рахунки-фактури; банківські виписки та платіжні доручення.

Крім того, позивачем до матеріалів справи було долучено копії документів (договорів та додатків до них, додаткових угод, актів прийому-передачі, рахунків фактур), сукупність яких підтверджує наявність в користуванні позивача, на момент здійснення зазначених господарських операцій, складських приміщень за адресою: м. Київ, бул. І. Лепсе, 16, які були визначені місцем поставки товару відповідно до умов договору № 2012/01-2 від 10.01.2012.

Також, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних, контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару. В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 статті 201 ПК України.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що відсутність товарно-транспортних накладних є підставою для визнання безтоварними господарських операцій та неправомірності формування валових витрат і податкового кредиту з ПДВ, колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

За наведених обставин, у відповідача були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, у зв'язку з чим судом першої інстанції правомірно скасовано податкові повідомлення-рішення від 24.06.2014.

Згідно зі статтею 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2014.

Керуючись ст. ст. 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Седем" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.10.2014 залишити в силі.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) В.В. Кошіль (підпис) І.Я. Олендер