Ухвала суду № 43532120, 31.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2015 року м. Київ К/800/10018/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Сіроша М.В.,

суддів: Голубєвої Г.К.,

Федорова М.О.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Полтавської об'єднана державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - ДПІ) на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Вітал-Агро» підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми «Вітал-Тер» (далі - Підприємство) до ДПІ,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2013 року Підприємство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0001052200 від 12.08.2013 року.

Зазначило, що воно є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває на спеціальному режимі оподаткування податку на додану вартість, який не передбачає сплати цього податку до бюджету.

Податковим законодавством не передбачена можливість перебування господарюючого суб'єкта на спеціальному режимі оподаткування податку на додану вартість із наявністю зареєстрованих договорів на право користування земельними ділянками, оскільки визначальним є відсоткове співвідношення виробленої сільськогосподарської продукції.

20 листопада 2013 року постановою Полтавського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року, позов задоволено частково.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0001052200 від 12.08.2013 року в частині збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 273 830,75 грн., визнане протиправним та скасоване.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Полтавського окружного адміністративного суду та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, з 11.06.2013 року до 24.07.2013 року ДПІ була здійснена документальна планова перевірка Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.04.2010 року до 31.03.2013 року, за наслідками якої 31.07.2013 року був складений акт перевірки.

У акті перевірки зазначено, що Підприємством у порушення вимог п. 4.1 ст. 4, ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 181.1 ст. 181, п. 187.1 ст. 187, п.,п. 209.1, 209.6, 209.15 ст. 209 Податкового кодексу України занижені податкові зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 264 215,00 грн., а також у порушення пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України занижений податок з доходів фізичних осіб, у розмірі 9 622,95 грн.

12 серпня 2013 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001052200 щодо збільшення Підприємству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 329 739,87 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позову з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до акту перевірки при визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за скороченою декларацією Підприємство до складу такого зобов'язання мало право відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках. Реалізація продукції, вирощеної підприємством на земельних ділянках, що орендуються на підставі договорів, які не пройшли державної реєстрації, повинна відноситись підприємством до складу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній декларації, за якою відбуваються розрахунки з бюджетом.

При визначенні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за скороченою декларацією Підприємство до складу такого зобов'язання має відносити лише реалізацію продукції, вирощеної на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках.

Відповідно до ст. 81 Закону України «Про податок на додану вартість» резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

З 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з п. 209.6 ст. 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до п. 307.2 ст. 307 Податкового кодексу України податок на додану вартість підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування податком на додану вартість за статтею 185 Податкового кодексу України та фіксованого сільськогосподарського податку за статтею 302 Податкового кодексу України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість не має.

Для підтвердження факту користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції Підприємство надало витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; довідки Відділу Держземагенства у Полтавському районі Полтавської області про інформацію щодо зареєстрованих договорів оренди землі, укладених між Підприємством та власниками земельних часток (паїв) згідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування земельними ділянками; договори оренди земельних ділянок.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що Підприємство сплачує земельний податок щодо усіх земельних ділянок, які ним використовуються, незалежно від того, зареєстровані договори оренди земельних ділянок, чи ні.

Згідно з спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України).

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України відповідно підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

У акті перевірки ДПІ зазначила, що спірна сільськогосподарська продукція є продукцією власного виробництва Підприємства і відсутні факти придбання Підприємством сільськогосподарської продукції у інших юридичних або фізичних осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 Господарського кодексу України товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Таким чином, сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, у складі майна Підприємства є продукцією його власного виробництва.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку у юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що Підприємство не порушувало вимоги податкового законодавства при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині договорів оренди земельних ділянок, які не були зареєстровані у державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.

Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Полтавської об'єднана державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: Сірош М.В.

Голубєва Г.К.

Федоров М.О.