Ухвала суду № 43532006, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/891/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства закордонних справ України

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року

у справі № 826/10200/14

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства закордонних справ України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

встановила:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України, в якому просило:

- визнати недійсними та скасувати наказ Міністерства закордонних справ України від 10 червня 2014 року № 1141-ос;

- поновити позивача на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів в Міністерстві закордонних справ України, а в разі неможливості цього - зобов'язати Міністерство закордонних справ України надати іншу рівноцінну посаду;

- визнати недійсним запис від 10 червня 2014 року № 22 про звільнення позивача із займаної посади, у зв'язку із прогулом без поважних причин згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України;

- зобов'язати Міністерство закордонних справ України видати позивачу дублікат трудової книжки без внесення до неї запису від 10 червня 2014 року № 22;

- стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 1 157,95 грн. та середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року, позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними та скасовано наказ Міністерства закордонних справ України від 10 червня 2014 року № 1141-ос «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлено позивача на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва Міністерства закордонних справ України з 11 червня 2014 року. Зобов'язано Міністерство закордонних справ України провести розрахунок та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за 13, 15, 16, 27, 29, 30 травня 2014 та 2, 3, 9, 10 червня 2014 року. А також стягнуто з Міністерства закордонних справ України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 червня 2014 року по 21 жовтня 2014 року включно у розмірі 18 103,38 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Міністерства закордонних справ України не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 08 жовтня 2013 року ОСОБА_1 перебувала у службових відносинах з Міністерством закордонних справ України на посаді першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва.

Наказом Міністерства закордонних справ України від 10 червня 2014 року № 1141-ос позивача звільнено із займаної посади першого секретаря відділу забезпечення, організації та координації діяльності економічних відділів ЗДУ Департаменту економічного співробітництва згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із прогулом (відсутністю на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, вчиненим 12 травня 2014 року.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі, відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.

При цьому, відсутність працівника на роботі без поважних причин (прогул) за своєю природою є грубим порушенням трудової дисципліни і, як наслідок, тягне накладення одного з видів дисциплінарного стягнення - догану або звільнення, з дотриманням правил, встановлених статтями 148-151 Кодексу законів про працю України.

З матеріалів справи вбачається, що підставами для звільнення ОСОБА_1 зазначено службові записки УЮЗ № 721/201-911-711 від 05 червня 2014 року, ДП № 201/3-901-1419 від 22 травня 2014 року, пояснювальна записка позивача, данні системи «Бар'єр» щодо працівників, по яких зроблена вибірка входу-виходу до адміністративної будівлі МЗС України у період з 22 квітня 2014 року по 12 травня 2014 року, які, на думку відповідача, підтверджують відсутність останньої на робочому місці 12 травня 2014 року без поважних причин більше трьох годин.

Судами першої та апеляційної інстанції досліджено, що згідно Списку працівників МЗС України від 13 травня 2014 року № 104/845, по яких здійснена вибірка контролю входу - виходу до адміністративного будинку Міністерства в період з 23 квітня 2014 року по 12 травня 2014 року, ОСОБА_1 перебувала у будинку МЗС України 23 квітня 2014 року - 03 год. 21 хв. (вхід 14:24:49 - вихід 17:46:21), 24 квітня 2014 року - 04 год. 15 хв. (вхід 15:47:08 - вихід 20:02:58) та 12 травня 2014 року - 05 год. 38 хв. (вхід 10:13:58 - вихід 15:52:31).

Разом з тим, вказаний Список є службовим документом, створеним начальником УРЗІ Скрипник О.В. та головним спеціалістом Ганнота В.М., і відповідно, будь-якого зв'язку з електронною комп'ютерною системою доступу до адміністративної будівлі «Бар'єр» не має. Також, відсутня відмітка про те, що список є роздруківкою даних електронної комп'ютерної системи.

Більш того, згідно табелю обліку робочого часу за травень 2014 року, 12 травня 2014 року ОСОБА_1 була присутня на робочому місці, і даний день позивачу оплачено як фактично відпрацьований робочий день.

15 травня 2014 року позивачем на ім'я заступника Міністра - керівника апарату МЗС України Олефірова А.В. написано пояснювальну запису, в якій зазначила про те, що 12 травня 2014 року вона знаходилась у приміщенні МЗС України неповний робочий день, у зв'язку із сімейними обставинами та проведенням дня народження з робочим колективом.

Наведене свідчить про те, що посадовими особами Міністерства закордонних справ України застосовано крайній захід - звільнення, без урахування ступеню тяжкості вчиненого позивачем проступку і заподіяної нею шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника, що в свою чергу свідчить про упередженість та необ'єктивність висновків, які стали підставою для винесення спірного наказу про звільнення.

Також, судами встановлено, що, у зв'язку із введенням в дію структури апарату МЗС України, згідно якого було ліквідовано Департамент економічного співробітництва МЗС України та скорочено посаду, яку обіймала позивач, Розпорядженням № 26 «Про оптимізацію використання службових приміщень» від 25 квітня 2014 року, проведено розподіл службових приміщень, зокрема, кабінет № 533, де раніше працювала ОСОБА_1 Будь-яких виключень, щодо працівників, які перебували раніше в кабінеті і не отримали нового робочого місці в розпорядженні № 26 не зроблено.

Отже, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку про те, що позивача було фактично позбавлено місця у робочому кабінеті, не надавалося службових завдань за незалежними від неї причинами, що виключає склад службового проступку - відсутності на роботі без поважних причин.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Доказування правомірності рішення, означає також і доказування фактичних обставин, за яких може бути прийнято відповідне рішення.

Колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді, з огляду на те, що підстави, які лягли в основу оспорюваного наказу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій.

З урахування приписів статей 94, 235 Кодексу законів про працю України та положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 червня 2014 року по 21 жовтня 2014 року у розмірі 18 103,38 грн., а також перерахунку та виплати позивачу заробітної плати за 13, 15, 16, 27, 29, 30 травня 2014 року та 2, 3, 9, 10 червня 2014 року.

Поряд з цим, з огляду на те, що процедура поновлення позивача на роботі включає в себе визнання недійсним запису у трудовій книжці про попереднє звільнення, суди дійшли вірного висновку про те, що позовна вимога в частині визнання недійсним запису про звільнення за прогул є вимогою, яка дублює вимогу про поновлення на роботі, а тому є безпідставною.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев