Ухвала суду № 43531990, 19.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2015 р. м. Київ К/800/5682/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В.

Васильченко Н.В.

Леонтович К.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради, треті особи: ТОВ "АБФ", про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернулась в суд з позовом до Київської міської ради, в якому просила: визнати протиправними дії відповідача щодо відміни пункту 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування"; визнати протиправним рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року №86/3177 Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 10.01.2006 року №07/5-88ок-06 на пункт 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування"; скасувати рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року №86/3177 Про розгляд протесту заступника прокурора міста Києва від 10.01.2006 року №07/5-88ок-06 на пункт 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування"; залишити в силі пункт 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування".

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28.12.2005 року між позивачем та ТОВ "АБФ" був укладений договір щодо спільної участі в організації будівництва житлового торгівельно-офісного комплексу. Як зазначає позивач, уклавши зазначений договір, сторони бажали реального настання правових наслідків, обумовлених цим договором. На земельній ділянці мав бути побудований житловий торговельно-офісний комплекс. В зв'язку з тим, що відповідачем було скасоване рішення про виділення земельної ділянки, відтак зазначеним порушуються права позивача. Крім того позивач зазначає, що відповідач не може сам скасувати власне рішення, а тому в цій частині його дії є протиправними.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та задовольнити позов.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, пунктом 13 рішення Київської міської ради "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" № 183/1393 від 15.04.2004 року затверджено проект відведення земельної ділянки TOB "АБФ" для будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою на АДРЕСА_1. Крім того, передано TOB "АБФ", за умови виконання пункту 13.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку площею 1,38 га для будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.

28 грудня 2005 року між TOB "АБФ" (Сторона-1) та ОСОБА_4 (Сторона-2) був укладений Договір НОМЕР_1 за яким Сторона-1 та Сторона-2 об'єднали свої зусилля з метою участі в організації будівництва жилого торгово-офісного комплексу за адресою: АДРЕСА_1. Після виконання зобов'язань за Договором Сторонами, Сторона-1 передає Стороні-2 частину збудованого будинку на умовах та в об'ємах встановлених даним Договором, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 101, 40 кв.м., жилою площею 63, 40 кв.м. на третьому поверсі, будівельний номер НОМЕР_1, корпус 1 жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Як зазначено в Договорі, строк закінчення будівництва і здачі об'єкта в експлуатацію встановлено II квартал 2007 року.

На вказане рішення Київської міської ради № 183/1393 від 15.04.2004 року прокурором міста Києва було подано протест від 10.01.2006 року № 07/5-88ок-06.

Рішенням Київської міської ради від 02.02.2006 року № 86/3177 було задоволено протест заступника прокурора міста Києва від 10.01.2006 року № 07/5-88ок-06 на пункт 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року № 183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування" та було відмінено зазначений пункт рішення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Судами першої та апеляційної інстанцій зазначено, що таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено право органу місцевого самоврядування привести у відповідність із законодавством прийняті ними рішення з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, тобто змінити власні акти.

Статтею 21 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, що діяла на час внесення протесту (10.01.2006 року) визначено, що протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт.

Разом з тим, у вказаному рішенні Конституційним Судом України також зазначено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Приймаючи рішення, судами попередніх інстанцій не встановлено чи виникли у TOB "АБФ", або у інших осіб, певні суб'єктивні відносини та права на підставі пункту 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування" станом на дату прийняття оскаржуваного рішення. Також судами попередніх інстанцій не встановлено чи сторонами договору НОМЕР_1 вчинялись буд-які дії по його виконанню станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, що разом з вищезазначеним дало б змогу стверджувати про протиправність скасування відповідачем пункту 13 рішення Київської міської ради від 15.04.2004 року №183/1393.

З огляду на наведене, зазначені обставини підлягають дослідженню при новому розгляді справи.

За правилами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 07 серпня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2014 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді (підписи)