Ухвала суду № 43531881, 01.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.04.2015р. м. Київ К/800/9955/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної фіскальної служби у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року

у справі № 826/16804/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барвінок Інвест»

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень (податок на прибуток), -

встановила:

ТОВ «Барвінок Інвест» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 21 жовтня 2014 року № 0005182201 та № 0005162201.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року, позов задоволено. Визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 21 жовтня 2014 року № 0005182201 та № 0005162201.

ДПІ у Дарницькому районі м. Києва Державної фіскальної служби у м. Києві не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подала касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДФС у м. Києві проведено планову виїзну перевірку TOB «Барвінок Інвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 05 вересня 2014 року № 6676/26-51-22-01/36683522.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.71 статті 14 та підпункту 135.4.1 статті 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 296436 грн. та пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 24439 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року, а саме: № 0005162201 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 24 341,25 грн., у тому числі, основний платіж 19 337 грн. та штрафні санкції 5 004,25 грн. та № 0005182201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 364 402,50 грн., у тому числі, основний платіж 296 436 грн. та штрафні санкції 67 966,50 грн.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків і зборів.

При цьому, звичайні ціни до 1 січня 2013 року визначаються у порядку, передбаченому пунктом 1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а з січня 2013 року - за правилами, визначеними статтею 39 Податкового кодексу України.

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Співставними умовами для визначення звичайної ціни на товар, що реалізується на внутрішньому ринку, є умови реалізації ідентичного товару (а за його відсутності - однорідного товару) також на внутрішньому ринку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реалізація шкір ВРХ в перевіряємому періоді, здійснювалась позивачем на підставі 16 укладених договорів, протягом дії яких підприємство здійснювало поставку м'ясопереробної продукції, в тому числі свинячих, яловичих шкір, що був перелічений у специфікаціях (додаток №1 до договорів) вантажними партіями на умовах самовивозу зі складу, розташованого за адресою: Київська обл., м. Миронівка, вул. Степова, 1-а.

Судами досліджено, що відповідачем в Акті перевірки не наведено жодних фактичних даних про використання інформації офіційного джерела у розумінні статті 39 ПК України.

При цьому, за рівень звичайних цін при донарахуванні позивачу сум податкових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість відповідачем взято інформацію, надану Державною митною службою, яка в свою чергу, стосується цін реалізації товарів на експорт, тоді як, позивач здійснював постачання лише на внутрішньому ринку України, на якому вартість шкір ВРХ на порядок нижча.

Згідно відповідей Антимонопольного комітету України, Державної інспекції України з контролю за цінами, Головного управління статистики у м. Києві, на внутрішньому ринку України моніторинг середньостатистичних реалізаційних цін на необроблені шкури ВРХ за період, що підлягав податковій перевірці, не здійснювався.

Також, судами встановлено відсутність даних щодо ідентичності товару (сортності, якості, умов зберігання, обробки, рентабельність на ринку), часового терміну його реалізації в період, що перевищує 2,5 роки (рік, квартал, місяць тощо), умови платежів та інші об'єктивні умови, що впливали на формування ціни товару.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про недоведеність податковим органом факту невідповідності ціни продажу шкір ВРХ рівню звичайних цін на внутрішньому ринку.

Щодо висновків податкового органу про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ протягом перевіряємого періоду витрат на оплату маркетингових послуг, з огляду на непов'язаність цих витрат з господарською діяльністю позивача, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2013 року позивачем з TOB «Новус Україна» укладено договір №А170101304 про надання маркетингових послуг, предметом якого є послуги контрагента, що полягають у наданні послуг по організації збуту товарів Товариства (постачальника), наданні послуг по організації просування товарів, розміщенні інформації про товар, послуг по організації розміщення товарів, послуг з організації більш вигідного розміщення товарів, рекламних послуг, послуг з визначення обсягів продажу товарів тощо.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами першої та апеляційної інстанції досліджено, що позивачем під час проведення перевірки було надано податковому органу усі первинні документи, які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов'язань за договорами, а саме: договір, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), додатки до актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) з роз'ясненням послуг, податкові накладні та відповідні розрахункові документи.

Тобто, всі первинні документи, які підтверджують факт виконання вищезазначеного договору про надання послуг з надання маркетингових послуг у розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» є належними первинними документами, оскільки містять усі визначені законом необхідні реквізити, а тому є підставою для відображення цих господарських операцій у фінансовому обліку підприємства у певні періоди та належною підставою для віднесення сум вартості відображених ними послуг до складу валових витрат підприємства у відповідних звітних періодах, оскільки аналіз положень підпунктів 14.1.108, 14.1.27 пункту 14.1 статті 154, статей 138, 139 Податкового кодексу України дає можливість зробити висновок про те, що норми чинного податкового законодавства не містять будь-яких застережень (обмежень) щодо включення до складу валових витрат понесених підприємством на маркетингові послуги, з огляду на те, що цей вид витрат враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування у відповідному звітному періоді.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач мав усі визначені чинним законодавством підстави для формування податкового кредиту з ПДВ у перевіряємий період з урахуванням сум податку на додану вартість, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду у вартості отриманих від його контрагентів товарів та послуг, та віднесення витрат по цим господарським операціям до складу валових витрат підприємства у податковій звітності з податку на прибуток підприємства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, оскільки у позивача були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

.