Ухвала суду № 43531571, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/51349/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайло О.М.СуддівЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2012 року

у справі № 2а-14299/11/2070

за позовом Приватного підприємства «БСК»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «БСК» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова (далі - Відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2012 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2011 року №0000551800 та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Відповідач провів документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «Контур-Прим» за період з 01 березня 2010 року по 31 серпня 2010 року, про що склав акт від 15 липня 2011 року №1319/18-015/32032997, яким встановив порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту на 92 520,00 грн. та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 92 520,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 01 серпня 2011 року №0000551800, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 115 650,00 грн., з яких 92 520,00 грн. за основним платежем та 23 130,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що позивачем включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість послуг, отриманих від ТОВ «Контур Прим» за нікчемними правочинами.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання послуг у ТОВ «Контур Прим».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ПП «Контур Прим» (Підрядник) було укладено договори від 01 липня 2010 року №1007/1 та від 14 жовтня 2009 року №1410, за умовами яких Замовник доручив, а Підрядник зобов'язався виконати роботи по укладці бетонної підстави, фрезерування старої та нової бетонної підстави, укладка акрил цементного покриття, укладка поліуретанцементного покриття, виготовлення деформаційних швів, фарбування металоконструкцій.

За результатом виконання вказаних послуг ТОВ «Контур Прим» виписано податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит спірних податкових періодів.

Фактичне виконання отриманих позивачем послуг підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, відомістю ресурсів до акту прийому виконаних робіт, кошторисами, розрахунками. Позивачем сплачено вартість робіт у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Судами попередніх інстанцій також встановлено факт транспортування матеріалів до місця виконання робіт.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За приписами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Контур Прим».

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у ТОВ «Контур Прим» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності та формування останнім податкового кредиту з контрагентами, що мають ознаки фіктивності, відсутність контрагента за юридичною адресою, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що податкове законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також судами обґрунтовано не взято до уваги посилання скаржника на недоліки податкових накладних, як на підставу неправомірності формування позивачем податкового кредиту спірних податкових періодів, оскільки незначні недоліки не є підставою для неврахування таких податкових накладних в бухгалтерському обліку, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2012 року у справі № 2а-14299/11/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяНечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.