Ухвала суду № 43531528, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2015р. м. Київ К/9991/26053/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 09.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі №2а-10596/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду місті Києва від 09.08.2011, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промсервіс» (далі - ТОВ «Промсервіс», позивач) до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі - ДПІ у Печерському районі м. Києва, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва №0005602302 від 29.06.2011.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо нікчемності укладеного правочину є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану сторін, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю позивача. Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість із порушенням норм податкового законодавства.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач 09.04.2012 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 15.05.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 09.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, пунктів 1, 2 статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, статей 216, 228 Цивільного кодексу України, положень Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що уповноваженими особами ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Промсервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю ТОВ «Аверс Плюс» (далі - ТОВ «Аверс Плюс») за період з 01.02.2011 по 28.02.2011, за результатами якої контролюючим органом складено акт №687/23-2/32826239 від 08.06.2011.

На підставі висновків викладених у вказаному акті перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005602302 від 29.06.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 94713,00грн., у тому числі 94712,00грн. - основний платіж та 1,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Правовою підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання став висновок податкового органу про порушення ТОВ «Промсервіс» вимог статті 185, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України внаслідок заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 94712,00грн.

Фактично висновок податкового органу про порушення ТОВ «Промсервіс» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірному формуванні позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «Аверс Плюс» з огляду на нікчемність укладених правочинів, що свідчить про укладення угод без настання реальних правових наслідків.

Як встановлено судами, такий висновок відповідача сформовано на підставі даних програмного забезпечення «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України» щодо встановленої розбіжності між податковим кредитором ТОВ «Промсервіс» та податковими зобов'язаннями ТОВ «Аверс Плюс» в лютому 2011 року на загальну суму 94711,62грн. податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Аверс Плюс» підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором купівлі-продажу природного газу, актом приймання-передачі природного газу, податковими накладними, наявність яких в акті перевірки не спростовано, та які за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

Судами встановлено, що природний газ, придбаний у ТОВ «Аверс Плюс», було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою тримання прибутку, зокрема, реалізовано контрагентам (споживачам) в межах здійснення основної господарської діяльності.

Також, Порядком забезпечення споживачів природним газом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1729, закріплено монопольне становище НАК «Нафтогаз України» в сфері постачання газу для населення, бюджетних організацій і підприємств, які виробляють теплову енергію. В силу цього, будь-яке проходження природного газу по території України та його реалізація споживачам здійснюється виключно через НАК «Нафтогаз України», а саме через його дочірню компанію ОДУ ДК «Укртрансгаз» та відображається на його балансі.

Таким чином, передача (проходження) природного газу від ТОВ «Аверс Плюс» до позивача здійснювалась виключно через ОДУ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», що підтверджується листом ОДУ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» №64-1020/7 від 14.06.2011.

Окрім того, на час вчинення спірних правовідносин ТОВ «Авес Плюс» було зареєстроване у встановленому законом порядку.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентом.

Враховуючи викладене, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення №0005602302 від 29.06.2011 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 09.08.2011 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 по справі №2а-10596/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв