Ухвала суду № 43531503, 18.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2015р. м. Київ К/9991/22539/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012 по справі №2а-9032/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду місті Києва від 21.11.2011 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду місті Києва від 21.11.2011 скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.05.2011 №0000652307.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби 23.03.2012 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 24.04.2012 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статей 9 та 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва проведено документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг» за період з 01.09.2009 по 31.11.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення підприємством суми податкового кредиту.

Висновок податкового органу про порушення Товариства з обмеженою відповідальністю «Аспро» вимог податкового законодавства ґрунтується на неправомірності формування позивачем податкового кредиту за операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг» з огляду на нікчемність правочинів між ними.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва складено акт від 21.04.2011 №211/1-23-70-33592574 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.05.2011 №0000652307, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 660220,00грн. та штрафні (фінансові) санкції на суму 165055,00грн.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, реальність спірних господарських операцій підтверджуються матеріалами справи, зокрема, договором, накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами приймання-передачі виконаних робіт. Отримані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг» податкові накладні відображені позивачем у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за відповідні податкові періоди.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що обладнання, яке придбано позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг», було оприбутковано Товариством з обмеженою відповідальністю «Аспро», про що зроблено відповідні записи у бухгалтерському обліку з відповідним відображенням у податковій звітності.

На момент здійснення спірних господарських операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг» було у встановленому законом порядку зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Таким чином, слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Бріг».

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 18.05.2011 №0000652307 є правильними.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012 по справі №2а-9032/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв