Ухвала суду № 43531469, 23.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2015 року м. Київ К/800/64553/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року

у справі № 1570/4414/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс-Руда» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.02.2012 року № 0000131530 та від 21.03.2012 року № 0000341530.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тіс-Руда» з питань достовірності даних податкових декларацій з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», відповідачем складно акт від 24.01.2012 року № 12/15-3/34526544/1, яким встановлено порушення п. 198.6 ст. 198, п.п. «г» п. 201.1, абз. 8 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 4 002, 82 грн., у тому числі по періодах: за червень 2011 року - 1 534,00 грн., липень 2011 року - 2 468,82 грн.

На підставі даного акта та за результатами розгляду первинної скарги позивача, прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.02.2012 року № 0000131530, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 5 238, 23 грн., з яких 4 002, 82 грн. - за основним платежем та 1 235, 41 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та від 21.03.2012 року № 0000341530, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 766, 00 грн.

Підставою для нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість став висновок податкового органу, що правочин, вчинений між ТОВ «Тіс-Руда» з контрагентом ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» не спричиняє реального настання правових наслідків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо реальності господарської операції позивача з його контрагентом та правомірного формування позивачем даних податкового обліку по даним господарським операціям.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» за договором підряду, виконання якого підтверджується, зокрема, податковими накладними, актами прийняття виконаних будівельних робіт форми КБ-2В, документами про договірну ціну на виготовлення та монтаж вантажної станції суднонавантажувача 18 СП-1, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, підсумковою відомістю ресурсів, локальним кошторисом на монтажні роботи, карткою рахунку, платіжними дорученнями.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

На момент укладення договору підряду та в період його виконання ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» мало ліцензію на провадження господарської діяльності, пов'язаної зі здійсненням будівельних та монтажних робіт.

Колегія суддів касаційної інстанції не приймає до уваги посилання відповідача на акт перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Запис про внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи - ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» було внесено лише 02.11.2011 року, тобто після виконання робіт за договором підряду та виписки за таким договором податкових накладних.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25.10.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 року у справі № 1570/4414/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук