Ухвала суду № 43531393, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/800/1834/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року

у справі № 826/12430/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Баяна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Баяна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.09.2013 року у справі № 826/12430/13-а позов залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.07.2013 року № 0002442260. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Баяна» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Басмер ЛТД», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.02.2013 року по 28.02.2013 року, відповідачем складено акт від 12.07.2013 року № 346/22-30/25661760, яким встановлено порушення ст. 22, п. 44.1 ст. 44, ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 185.1 ст. 185, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено рядок 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9)» декларації з податку на додану вартість на загальну суму 6 171, 00 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 312 162, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.07.2013 року № 0002442260, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 390 203, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо непідтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та його контрагентом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з відсутністю порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Басмер ЛТД» укладено договір підряду.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом, зокрема, копією договору, протоколом узгодження договірної ціни, локальними кошторисами, податковими накладними, актом приймання виконаних будівельних робіт, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт, платіжними дорученнями.

Матеріалами справи підтверджується використання отриманих послуг позивачем за договірними зобов'язаннями у власній господарській діяльності.

На момент укладання договору контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що реальність господарської операції між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками судів щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання протиправними дій ДПІ щодо призначення, проведення даної перевірки та складення акту за її результатами, оскільки позивач фактично допустив посадовців податкового органу до проведення перевірки.

Також колегія суддів погоджується про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов'язання відповідача вилучити з картки особового рахунку та з усіх інформаційних баз даних інформацію, внесену на підставі акта перевірки та відновити суму податкового кредиту, задекларовану ТОВ «Баяна», оскільки у відповідності до п.4.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, який затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 року №1236 та зареєстрований в Мін'юсті 20 грудня 2012 р. за N 2135/22447, у разі звернення платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за умови надходження до органу державної податкової служби ухвали суду про порушення провадження у справі за позовом платника податків не пізніше настання граничного строку сплати, зазначеного в податковому повідомленні-рішенні, структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення-рішення, у день отримання ухвали вносить відповідні дані до реєстру податкових повідомлень-рішень. При цьому сума грошового зобов'язання в той самий день виводиться з реєстру податкових повідомлень-рішень та обліковується в окремому реєстрі до дня набрання рішенням суду законної сили. Після прийняття судом рішення по суті, яке набрало законної сили, структурний підрозділ, який склав податкове повідомлення-рішення, що оскаржувалося, в день отримання відповідного рішення органом державної податкової служби вносить інформацію про таке рішення до зазначеного в попередньому абзаці окремого реєстру та підшиває копію рішення до матеріалів перевірки або безпосередньо до справи платника податків. Аналогічні дії здійснюються у разі оскарження платником податків рішення суду в апеляційному порядку (за умови прийняття апеляційної скарги апеляційним адміністративним судом до провадження). У разі надходження до органу державної податкової служби ухвали суду про порушення провадження у справі за позовом платника податків після закінчення граничного строку сплати сума грошового зобов'язання, нарахована в картці особового рахунка платника податків, підлягає виведенню з неї до окремого реєстру, де вона міститься, до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року у справі № 826/12430/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук