Ухвала суду № 43531388, 07.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.04.2015 м. Київ К/800/46644/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, що переглядається за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулася в Дніпропетровський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Державної реєстраційної служби України (далі - відповідач), в якому просила визнати дії посадових осіб Державної реєстраційної служби України щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, 1/2 частини домоволодіння, яке належить їй та зобов'язати Державну реєстраційну службу України здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, 1/2 частину домоволодіння , яке їй належить.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що її право власності на об'єкт нерухомого майна підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, на думку позивача, відповідач не наділений повноваженнями тлумачити рішення суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України від 11 червня 2013 року №3055258 про відмову у державній реєстрації права власності.

Зобов'язано Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав від 27 травня 2013 року, реєстраційний номер 1314825, та прийняти по ній відповідне рішення.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року апеляційну скаргу Державної реєстраційної служби України задоволено частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України вчинити певні дії та в цій частині у задоволенні позову відмовлено

В іншій частині постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 березня 2014 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2007 року у справі №2-5670/2007р. визнано за ОСОБА_4 за набувальною давністю право власності на 1/2 частини домоволодіння.

Вказане рішення набрало законної сили 4 грудня 2007 року

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16 квітня 2013 року у справі №2-5670/2007р. роз'яснено рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22 листопада 2007 року у справі №2-5670/2007р.

Вказана вище ухвала набрала законної сили 22 квітня 2013 року.

Позивач 27 травня 2013 року звернулась із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності.

Державним реєстратором Дурицькою М.Є. 11 червня 2013 року прийнято рішення №3055258 про відмову у державній реєстрації права власності позивачу на 1/2 частини домоволодіння за відповідною адресою.

На час прийняття вказаного рішення діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703 .

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно стали статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року №703.

Відповідно до пп. 10 п. 27 вищевказаного Порядку документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Згідно із п. 28 Порядку, для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заявник, крім документів, що зазначені у пункті 27 цього Порядку, подає копії документів, що зазначені в пункті 9 цього Порядку.

Відповідачем не встановлено неподання документів, визначених вказаними нормами, крім того, такого не визначено в рішенні реєстратора.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведений вичерпний перелік підстав, з яких у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено серед яких зокрема, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Вичерпного переліку таких підстав не визначено в оскарженому рішенні.

Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що реєстратором не зазначено, яким саме вимогам не відповідають документи, подані позивачем, або яким чином вказані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а лише міститься перелік статей та пунктів нормативно-правових актів, які встановлюють право державного реєстратора відмовити у державній реєстрації права власності.

Скасовуючи рішення відповідача, суди попередніх інстанцій, з метою захисту прав та інтересів позивача, вийшли за межі позовних вимоги з посиланням на статтю 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з чим погоджується і Вищий адміністративний суд України, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині не підлягають скасуванню.

Щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закону №1952-IV), систему органів державної реєстрації прав становлять:

Міністерство юстиції України;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав;

органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав).

Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав.

Згідно із пунктом 9 "Положення про Державну реєстраційну службу України", затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 401, Державна реєстраційна служба України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України та доручень Міністра юстиції України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписує Голова державної реєстраційної служби України.

Відповідно до статті 8 Закону № 1952-IV, до компетенції органу державної реєстрації прав (тобто, реєстраційної служби відповідного управління юстиції), належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав); надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868, державну реєстрацію прав шляхом внесення записів до Державного реєстру прав проводять органи державної реєстрації прав та нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Таким чином, у Державної реєстраційної служби України відсутні повноваження щодо реєстрації права власності на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :