Ухвала суду № 43531373, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2015р. м. Київ К/9991/26598/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Голубєвої Г.К., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року

у справі № 2-а-3230/10/0270

за позовом Теплицького міжгосподарського комбінату хлібопродуктів

до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Теплицький міжгосподарський комбінат хлібопродуктів (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - відповідач) про: визнання протиправними дій Гайсинської МДПІ Вінницької області щодо винесення акту виїзної планової перевірки № 745/2301/00686486 від 22 липня 2010 року в частині порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; скасування акту Гайсинської МДПІ Вінницької області № 745/2301/00686486 від 22 липня 2010 року в частині порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; скасування податкового повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ Вінницької області від 29 липня 2010 року № 0000182301/0.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2010 року було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування акта виїзної планової перевірки Гайсинської МДПІ Вінницької області № 745/2301/00686486 від 22 липня 2010 року в частині порушення підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Гайсинської МДПІ Вінницької області від 29 липня 2010 року №0000182301/0. В задоволені решти позовних вимог було відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Теплицького МКХП витрати по сплаті судового збору в розмірі 1,70 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі Гайсинська МДПІ Вінницької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу Теплицький МКХП, посилаючись на те, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Гайсинська МДПІ Вінницької області провела виїзну планову перевірку Теплицького МКХП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт № 745/2301/00686486 від 22 липня 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23733,00 грн., в тому числі: за березень 2009 року в сумі 21733,00 грн., за червень 2009 року в сумі 2000,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту березня 2009 року податок на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ПП «Фінсервіс-Плюс» (на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2008 року) та ТОВ «ЕД Темп» (на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2009 року), з огляду на те, що відповідно до акту Уманської ОДПІ Черкаської області «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Фінсервіс-Плюс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 лютого 2008 року по 31 березня 2009 року» від 18 серпня 2009 року № 1164/23/35689696 одним із постачальників ПП «Фінсервіс-Плюс» було ТОВ «Компрістек-3», у якого згідно відсутні адміністративно-господарські можливості на виконання господарських зобов'язань по укладеним договорам, вказане товариство до податкового органу не звітує, за місцезнаходженням фактично відсутнє, а засновник вказаного товариства, яким значиться ОСОБА_1, повідомив, що не має відношення до господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання. Також, у акті перевірки було вказано, що ТОВ «Компрістек-3» також мало господарські відносини з ТОВ «ЕД Темп». Вказані обставини слугували підставою для висновку податкового органу про те, що всі угоди, укладені ТОВ «Компрістек-3» з його контрагентами є нікчемними, з огляду на що нікчемними є угоди, укладені позивачем з ПП «Фінсервіс-Плюс» та ТОВ «ЕД Темп». Крім іншого, у акті перевірки було вказано, що Теплицьке МКХП неправомірно включило до складу податкового кредиту червня 2009 року податок на додану вартість у сумі 2000,00 грн., сплачений у складі вартості придбаного у ТОВ «Янів» легкового автомобіля «Нива» (ВАЗ-321213).

29 липня 2010 року Гайсинська МДПІ Вінницької області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000182301/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила Теплицькому МКХП суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 35600,00 грн., у тому числі: 23733,00 грн. - за основним платежем, 11867,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21733,00 грн. за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10867,00 грн. є безпідставним, оскільки порушення контрагентами постачальників позивача правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності не є підставою для позбавлення позивача права на отримання податкової вигоди у зв'язку з відсутністю доказів недобросовісності такого платника, з урахуванням того, що реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Фінсервіс-Плюс» і ТОВ «ЕД Темп» підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що в судовому засіданні представник позивача визнав факт неправомірного включення податку на додану вартість у сумі 2000,00 грн. до складу податкового кредиту червня 2009 року та штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1000,00 грн., нараховану на вказану суму основного платежу. Також, суд виходив з того, що право податкового органу на складання акту перевірки є його безпосереднім обов'язком.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з придбання позивачем у ПП «Фінсервіс-Плюс» та ТОВ «ЕД Темп» товарно-матеріальних цінностей (культиваторів, оприскувачів, термоконтейнерів, шнеку зернового, електротельферу, авторозгрузчика, фундаментних подушок, сівалок та пресу), на підставі договорів купівлі-продажу від 02 березня 2009 року та 15 жовтня 2008 року відповідно, мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими та податковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру (арк. справи 21-36).

Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Щодо тверджень податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету усіма контрагентами постачальників позивача у ланцюгу постачання правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент (або інша особа) у ланцюгу постачання не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем або іншою особою у ланцюгу постачання (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21733,00 грн. за основним платежем та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 10867,00 грн. по господарських операціях з придбання у ПП «Фінсервіс-Плюс» та ТОВ «ЕД Темп» товарно-матеріальних цінностей згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

З огляду на те, що касаційна скарга Гайсинської МДПІ Вінницької області обґрунтована лише неправомірністю висновків судів попередніх інстанцій щодо господарських операцій між позивачем та ПП «Фінсервіс-Плюс» і ТОВ «ЕД Темп» та не містить посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права щодо решти позовних вимог позовних вимог, а судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень згідно положень частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Гайсинської МДПІ Вінницької області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Гайсинської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ Г.К. Голубєва

______ Т.М. Шипуліна