Ухвала суду № 43531269, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/800/64074/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року

у справі № 826/9306/13-а

за позовом Приватного підприємства «Паксервіс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Приватне підприємство «Паксервіс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.08.2013 року у справі № 826/9306/13-а у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 24.12.2012 року № 0015062202.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки Приватного підприємства «Паксервіс» з питань правильності обчислення податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудня 2011 року, відповідачем складено акт від 29.11.2012 року № 1102/22-02/30782106, яким встановлено порушення ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість всього в сумі 53 592, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.12.2012 року № 0015062202, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 80 388, 00 грн.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні товару ПП «Театральне агентство «Колізей» в грудні 2011 року, оскільки фінансово-господарська діяльність контрагента здійснюється поза межами правового поля, що свідчить про фіктивність господарських операцій позивача з ПП «Театральне агентство «Колізей».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем первинні документи не підтверджують факту реальності господарських операцій.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняте податкове повідомлення-рішення є протиправним, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Театральне агентство «Колізей» укладено ряд договорів про виконання робіт (послуг).

Виконання умов договорів підтверджується податковими накладними, актами приймання-передачі робіт (надання послуг), банківськими виписками по рахунку про оплату послуг. На момент укладання договорів контрагент позивача був належним чином зареєстрований платником податку на додану вартість. Роботи отримані позивачем для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

Судом апеляційної інстанції вірно відхилено посилання відповідача на лист Управління боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом ДПС у м. Києві, як на підставу визнання правочинів нікчемними.

При цьому враховується частина четверта ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 року у справі № 826/9306/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук