Ухвала суду № 43531045, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/73005/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.,Суддів Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,за участю секретаряРуденко А.М.,за участю представників позивачаКарпенко О.В.,відповідачане з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 р.

у справі № 2а-5475/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрзернотранс-К»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрзернотранс-К» (далі - Позивач) звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.03.2012 р. №0000482208, зобов'язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати у сумі 2 146,00 грн. на користь позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків відповідача за рахунок бюджетних асигнувань.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини.

Представниками відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань достовірності дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за результатами перевірки Відповідачем складено акт від 24 лютого 2012 року № 87/23-10/31406764, в якому зазначено про порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.198.1 статті 198, статті 185 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 4 673 133, 30 грн.

На підставі виявлених порушень Відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 15 березня 2012 року № 0000482208, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 6 417 901, 00 грн., у тому числі за основним платежем - 4 673 133, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 746 568, 00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами було встановлено, що у періоді, який перевірявся податковим органом, між позивачем та контрагентами були укладені наступні договори:

з ТОВ «РМЛ «Монамі» укладено договір № 07/4 від 07 квітня 2010 року на виготовлення та розповсюдження рекламних листівок, на виконання вимог якого було надано послуги та надано з боку контрагента податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту відповідних періодів. Копії актів виконаних робіт та податкових накладних наявні в матеріалах справи;

з TOB «Агенство «Віасат» укладено договір № 17 від 01 квітня 2011 року про надання рекламних послуг, на виконання вимог якого було надано послуги та видано з боку контрагента податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту відповідних періодів. Копії актів виконаних робіт та податкових накладних наявні в матеріалах справи.

У ході проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про безпідставність віднесення позивачем до складу податкового кредиту за липень - грудень 2010 року, квітень - липень 2011 року сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі вартості послуг, придбаних у ТОВ «РМЛ «Монамі» та TOB «Агенство «Віасат».

При цьому податкова інспекція вказує на факти відсутності поставок послуг від названих контрагентів та існування постанов про порушення кримінальних справ відносно посадових осіб ТОВ «РМЛ «Монамі» та TOB «Агенство «Віасат», за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст.205 КК України.

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2009 - 2011 роки, при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Закону України «Про податок на додану вартість» так і Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми містить пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Пунктом 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказане також кореспондує положенням п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку.

Посилання скаржника на наявність кримінальної справи № 80-0263, порушеної за фактом фіктивного підприємництва відносно ТОВ «РМЛ «Монамі» та TOB «Агенство «Віасат» обґрунтовано не були взяті судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагентів позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Таким чином, в порушення ст. 71 КАС України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, відтак колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2012 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 р. у справі № 2а-5475/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяО.М. Нечитайло СуддіЛ.В. Ланченко Н.Г. Пилипчук