Ухвала суду № 43530911, 16.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2015 року м. Київ К/9991/61570/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючого:Нечитайло О.М.Суддів: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому-Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р.

у справі №А23/628(17/83)

за позовом Прокурора м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому-Розі

до Державного спеціалізованого будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів «Кривбасшахтопроходка»

та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Метал»

про визнання угоди недійсною та стягнення 1 062 960,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому-Розі (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного спеціалізованого будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів «Кривбасшахтопроходка» (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Метал» (далі-відповідач 2) про визнання угоди недійсною та стягнення 1 062 960,00 грн.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.03.2012 р. позов задоволено у повному обсязі:

визнано договір № 11/105 від 22.03.2004, укладений між Державним спеціалізованим будівельно-монтажним трестом по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів «Кривбасшахтопроходка» та Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством «Метал» недійсним;

стягнуто з Державного спеціалізованого будівельно-монтажного тресту по підземному будівництву і реконструкції шахт, кар'єрів «Кривбасшахтопроходка» грошовий еквівалент належного стороні по договору №11/105 від 22.03.2004 р. товару в доход держави у сумі 1 062 960,00 грн.;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Метал» одержані за договором №11/105 від 22.03.2004 р. кошти в доход держави у сумі 1 062 960,00 грн.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання угоди недійсною закрито. У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, податкова інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслали.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання відповідачем 1 вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2004 р. по 30.09.2005 р., за результатами якої складено акт від 19.12.2005 р. №110/08-06-321/00191980. У ході перевірки було встановлено факт взаємовідносин між відповідачем 1 та відповідачем 2 з купівлі-продажу злитків з нержавіючої сталі за Договором № 11/105 від 22.03.2004 р.

Так, відповідно до умов зазначеного Договору, на умовах, викладених у розділах цього договору, відповідач 2 зобов'язався передати у власність, а відповідач 1 прийняти та оплатити продукцію, далі - товар: злитки нержавіючої сталі у кількості 41,200 тон, вартістю 21 500 грн. за тону, на загальну суму 1 062 960,00 грн., з них 177 160,00 грн. ПДВ.

Як зазначено в п. 3.4 Договору, передача товару відповідачу 1 або отримувачу, який представляє інтереси відповідача 1 на підставі довіреності, здійснюється по кількості та якості згідно товаро-супровідним документам: видаткові накладні; податкові накладні, згідно ЗУ № 168/97ВР від 03.04.1997 р.; сертифікати якості, видані виробником товару.

На виконання умов спірного Договору були оформлені: видаткова накладна, податкова накладна, платіжні доручення.

Заперечуючи факт отримання відповідачем 1 товару згідно вказаного Договору, зокрема, через встановлення того, що виробником спірних товарів злитки нержавіючої сталі не вироблялись, прокурор звернувся до суду із позовом, в якому просив суд визнати Договір № 11/105 від 22.03.2004 р., укладений між відповідачами, недійсним та стягнути з відповідача 1 грошовий еквівалент належного стороні по Договору товару у розмірі 1 062 960,00 грн. в дохід держави, крім того стягнути з відповідача 2 одержані за Договором кошти у розмірі 1 062 960,00 грн. в дохід держави.

Крім того, у своїх доводах позивач посилався на наявність фактів, встановлених постановою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27.05.2011 р., як то - звинувачення управляючого відповідача 2 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 212 ч.3, ст.364 ч. 2, ст. 366 ч. 2, ст. 15, ст. 191 ч. 5 КК України та головного бухгалтера у вчиненні злочинів, передбачених ст. 212 ч.3, ст. 364 ч. 2, ст. 366 ч. 2 КК України.

У зв'язку з зазначеним, на думку позивача, спірна угода повинна бути визнана недійсною на підставі ст. 207 ГК України із застосуванням наслідків, передбачених ст. 208 ГК України, так як укладалась з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презумується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає цілком обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним укладеного відповідачами договору у порядку, передбаченому ст. 207 ГК України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в дохід держави грошових коштів, отриманих за оскаржуваною угодою, на підставі ст. 208 ГК України.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а невчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч.1 ст.208 ГК України, передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки, зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК України.

В оскаржуваному судовому рішенні, суд попередньої інстанції дійшов висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, оскільки позивачем не доведено направленість оскаржуваного господарського зобов'язання на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що оскільки санкції, передбачені ст.208 ГК України є адміністративно-господарськими, відтак можуть бути застосовані лише протягом строку, передбаченого ст. 250 ГК України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Між тим, господарське зобов'язання, визнання недійсним якого вимагав контролюючий орган було укладене у березні 2004 року, у той час як позовні вимоги заявлено лише у березні 2006 року, тобто зі спливом законодавчо встановлених строків.

На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому-Розі Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2012 р. у справі №А23/628(17/83) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.