Ухвала суду № 43530826, 18.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.02.2015р. м. Київ К/800/36972/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Зайцева М.П., Костенка М.І.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року

у справі № 2а/1570/10416/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008»

до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008» (далі - ТОВ «Транссервіс 2008») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2011 року №0001342301, №0001352301, №0001241701, №0001251701, №0001362301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року адміністративний позов ТОВ «Транссервіс 2008» задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 11 липня 2011 року №0001342301, №0001352301.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «Транссервіс 2008» задоволено частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року в частині відмови у задоволенні адміністративного позову щодо скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ від 11 липня 2011 року №0001241701 скасовано.

Ухвалено в цій частині нову постанову, якою задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 11 липня 2011 року №0001241701.

В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 червня 2011 року ДПІ складено акт № 1298/23-3/35818770 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Транссервіс 2008» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року», згідно з яким позивачем порушено:

- п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР;

- пп.7.2.3 п. 7.2, пп.7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР;

- п.1.2, п.1.3, п.1.15 ст. 1, п.7.1 ст. 7, ст. 8, п.12.1 ст.12, ст.16, п.17.2 ст.17, ст.19, ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV року;

- ст.5, ст.6 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 11 грудня 1991 року № 1963-XII;

- п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні від 15 грудня 2004 року № 637.

На підставі вищевказаного акта перевірки 11 липня 2011 року ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001362301, яким до ТОВ «Транссервіс 2008» застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 118, 72 грн.;

- № 0001251701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з власників наземних транспортних засобів та інших (юридичних осіб) у загальному розмірі 530 грн., у тому числі за основним платежем 152 грн. та за штрафними санкціями 378 грн.;

- № 0001241701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів найманих працівників по актам перевірок у загальній сумі 41 250 грн., в тому числі за основним платежем 33 000 грн. та за штрафними санкціями 8 250 грн.;

- № 0001352301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ у загальному розмірі 195 016 грн., з яких за основним платежем 156 013 грн. та за штрафними санкціями 39 003 грн.;

- № 0001342301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 130 639 грн., з яких за основним платежем 104 511 грн. та за штрафними санкціями 26 128 грн.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкові повідомлення рішення від 11 липня 2011 року №0001241701, № №0001342301, №0001352301 є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 11 липня 2011 року №0001342301, № 0001352301 слід зазначити наступне.

Підставами для прийняття вищевказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про нікчемність правочинів з реалізації сільськогосподарської продукції, укладених позивачем з ТОВ «Січ», а також дані системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, згідно з якими ПП «ТПК Агросвіт-Південь» має стан - припинено (ліквідовано, закрито).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між підприємством ТОВ «Транссервіс 2008» та ТОВ «Січ» був укладений договір купівлі-продажу № 31-03 з Додатком № 1. У додатку № 1, що є невід'ємною частиною зазначеного договору купівлі-продажу, зазначалося, зокрема, асортимент товару - продовольча пшениця, кількість товару, загальна вартість товару.

Керуючись положеннями п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач до складу валових витрат включив суму витрат з придбання товарів у ТОВ «Січ». Такі витрати підтверджені договорами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, підписаними відповідними посадовими особами підприємства та завіреними печаткою виконавця, тобто складені у відповідності до законодавства.

Відповідно до пп. 5.3.9. п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку то за своїм змістом вказана норма Закону передбачає єдину підставу для не включення витрат підприємства до складу валових відповідних звітних періодів-повна відсутність будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлена реальність вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Січ»), направлених на настання правових наслідків, які підтверджені оформленими належним чином первинними документами, що дає підприємству право на відображення цих операцій у податковому обліку при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток і ПДВ, зокрема формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Також, є безпідставним посилання податкового органу в акті перевірки на положення ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, оскільки позивачу згідно покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.

Крім того у акті ДПІ зазначено, що ТОВ «Транссервіс 2008» протиправно включило до складу податкового кредиту декларації з ПДВ по контрагенту-постачальнику ПП «ТПК Агросвіт-Південь», у зв'язку із тим, що зазначений контрагент не задекларував суму податкових зобов'язань у відповідних періодах.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закон №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У відповідності до пп. 7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в Законі №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на час укладення договорів (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Укладання таких угод та їх подальше виконання сторонами свідчить про реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентом, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, податковими накладними та банківськими виписками, які за формою відповідають вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях з ПП «ТПК Агросвіт-Південь».

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 11 липня 2011 року № 0001241701 колегія суддів зазначає наступне.

Актом перевірки від 25 червня 2011 року № 1298/23-3/35818770 встановлено, що згідно протоколу № 4 загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008» від 27 листопада 2009 року затверджено розмір статутного капіталу в сумі 4 172 500 грн. Частки учасників у Статутному капіталі в розмірі 2 086 250 грн. належить гр. ОСОБА_3, з яких 220 000,0 грн. вноситься до статутного капіталу майном у вигляді вантажного сідлового тягача марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 та причепа бортового марки SAMRO, а 1 866 250 грн. формується за рахунок грошового внеску, що складає 50% статутного капіталу. Фактично гр. ОСОБА_3 1 березня 2010 року внесено у статутний фонд рухоме майно, а саме вантажний сідловий тягач марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 у сумі 165 000 грн. та причеп бортового марки SAMRO номер шасі НОМЕР_2 у сумі 55 000 грн.. Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, дата реєстрації сідлового тягача марки IVECO МОДЕЛЬ МР440е42 та причепа бортового - 2 березня 2010 року, власник TOB «Транссервіс 2008».

Податковий орган у вказаному акті зазначив, що при внесенні до статутного капіталу TOB «Транссервіс 2008» рухомого майна (автотранспорту) фізичною особою ОСОБА_3 в сумі 220 000 грн., податок з доходів фізичних осіб не утримано, до бюджету не перераховано.

Оподаткування доходів, одержуваних громадянами, регулюється Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-IV (далі - Закон № 889-IV).

Згідно із п. 1.2 ст. 1 Закону № 889-IV дохід визначено як сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного податкового періоду, як на території України, так і за її межами, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (п. 1.2 ст. 1 Закону), до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах (п. 1.3 «в»ст. 1 Закону).

Порядок оподаткування доходів у вигляді інвестиційного прибутку визначено у п. 9.6 ст. 9 Закону №889-ІУ.

Інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. До продажу інвестиційного активу прирівнюються також операції з обміну одного інвестиційного активу на інший інвестиційний актив, зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку.

Вклад (внесок) учасника та засновника до статутного фонду господарського товариства слід розглядати як придбання ним за власні кошти або за рахунок майна, що знаходиться у його власності, права власності на частку (пай) у статутному фонді товариства, тобто як придбання корпоративного права, а не як дохід у розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону № 889-IV.

При відчуженні (продажу, переуступці) у подальшому такого корпоративного права (інвестиційного активу) об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб вважатиметься інвестиційний прибуток, при визначенні якого враховуються витрати, пов'язані з придбанням такого корпоративного права.

Згідно із нормами Закону № 889-IV вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна (що знаходиться у власності такої особи) до статутного фонду юридичної особи - резидента є придбанням такою фізичною особою права власності на частку (пай) у статутному фонді такої юридичної особи, тобто є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу.

Таким чином, відсутність у позивача об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб за спірною операцією, виключає можливість визначення йому податкового зобов'язання, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкові повідомлення-рішення від 11 липня 2011 року №0001241701, №0001342301, №0001352301 є протиправними і підлягають скасуванню.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ї

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

М.І. Костенко