Ухвала суду № 43529587, 09.04.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19325/14 Головуючий у 1-й інстанції: Санін В.Б. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 квітня 2015 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Скалецької І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "КЕРШЕР" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року у справі за адміністративним позовом Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "КЕРШЕР" до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання протиправним та скасування розпорядження,-

В С Т А Н О В И Л А :

Спільне українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією «Кершер» (далі по тексту - позивач, СУН ТОВІІ «Кершер») звернулося до суду з адміністративним позовом до Полтавського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі по тексту - відповідач, ПОТВ АМК України), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати Розпорядження відповідача №02/143-р від 07.10.2014 р. в частині визнання СУН ТОВІІ «Кершер» (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 11, код ЄДРПОУ 30862359) таким, що в період 2012 р. займало монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним в межах автомагістрального шляху державного значення МОЗ Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Великобагачанського, Решетилівського, Полтавського та Чутівського районів Полтавської області (надалі-Розпорядження №02/143-р),

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник СУН ТОВІІ «Кершер» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що звернулись в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на виконання доручень Антимонопольного комітету України №13-09/182 від 07.05.2014 р., №13-09/383 від 13.08.2014 р. та №13-09/383 від 20.08.2014 р., відповідачем було проведено дослідження стану конкуренції на регіональних ринках роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизпаливом за періоди у 2012 р., 2013 р. та I півріччя 2014 р.

Зокрема, як встановлено судом під час розгляду адміністративної справи, що не заперечується сторонами, відповідачем було проведено дослідження регіонального ринку роздрібної торгівлі дизельним паливом в межах автомагістралі державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Великобагачанського, Решитилівського, Полтавського та Чутівського районів Полтавської області.

Так, за результатами вищезазначеного дослідження було встановлено, що за підсумками діяльності у 2012 р. на ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним в територіальних (географічних) межах автомагістралі державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Великобагачанського, Решитилівського, Полтавського та Чутівського районів Полтавської області монопольне (домінуюче) становище займали СУН ТОВІІ «Кершер» з часткою 16,74 %, ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Золотий екватор», ТОВ «Альянс Холдинг», ПП «ОККО-Нафтопродукт», сукупна частка яких перевищувала 70% та між ними була відсутня конкуренція.

Враховуючи вищевикладене, з метою з'ясування питання на рахунок того, чи зазнає СУН ТОВІІ «Кершер» конкуренції на вказаному ринку з боку ТОВ «Золотий Екватор», ПП «Окко-Нафтопродукт», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Альянс Холдинг» та інших учасників ринку, 05.09.2014 р. відповідачем було надіслано на адресу позивача лист №02/4957, яким було запропоновано останньому надати інформацію з відповідними письмовими доказами на її підтвердження на рахунок того, чи зазнавав позивач конкуренції з боку ТОВ «Золотий Екватор», ПП «Окко-Нафтопродукт», ПІІ «Лукойл-Україна», ТОВ «Альянс Холдинг» та інших суб'єктів господарювання. При цьому, відповідачем було повідомлено позивача, про те, що у разі ненадання відповідних відомостей ПОТВ АМК України матиме достатні підстави для визнання СУН ТОВІІ «Кершер», таким що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі дизпаливом в територіальних межах автомагістрального шляху державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський за підсумками роботи у 2012 році.

11.09.2014 р. СУН ТОВІІ «Кершер» було надіслано на адресу відповідача лист №171, в якому позивачем було зазначено про порушення ПОТВ АМК України при визначенні територіальних (географічних) меж ринку та часток суб'єктів господарювання, положень Закону №2210 та Методики №49-р. При цьому, було повідомлено, що СУН ТОВІІ «Кершер» зазнавало значної конкуренції з боку ТОВ «Золотий Екватор», ПІІ «Лукойл Україна», ТОВ «Альянс Холдинг», ПП «Окко Нафтопродукт», а також вони всі разом зазнавали значної конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання.

Розглянувши надану листом №171 відповідь, вважаючи, що позивачем не надано належних доказів, які підтверджують те, обставини зазначені в листі №171, а саме щодо наявності між ТОВ «Золотий Екватор», ПІІ «Лукойл Україна», ТОВ «Альянс Холдинг», ПП «Окко Нафтопродукт» та СУН ТОВІІ «Кершер» конкуренції, 07.10.2014 р. відповідачем було винесено оскаржуване Розпорядження №02/143-р, яким було визнано СУН ТОВІІ «Кершер» таким, що у 2012 р. займав монопольне (домінуюче) становище на ринку роздрібної торгівлі дизпаливом в межах автомагістрального шляху державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Великобагачанського, Решитилівського, Полтавського та Чутівського районів Полтавської області.

Не погоджуючись із винесеним Розпорядженням №02/143, вважаючи його протиправним та таким, що порушує законні права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку, що відповідач, діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, при цьому оскаржуване Розпорядження №02/143-р жодним чином не порушує законних прав та інтересів позивача, а тому відсутні підстави для його скасування.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (надалі-Закон №3659) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Зокрема, п.11 ч.1 ст.7 Закону №3659 визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

В той же час, в п.7 ч.5 ст.14 Закону №3659 також зафіксовано, що Адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач наділений правом проводити дослідження ринку, в тому числі й у сфері роздрібної торгівлі дизельним пальним, визначати межі такого ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення чи розпорядження.

При цьому, слід відмітити, що частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вищевказаними нормами права особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме Позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що у вирішенні спору щодо визнання недійсним розпорядження Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення підлягає встановленню наявність обставин, які свідчили б про видання оспорюваного розпорядження з порушенням чинного законодавства та або компетенції органу, що його видав. При цьому саме по собі видання органом Антимонопольного комітету України такого розпорядження не можна кваліфікувати як порушення прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

Так, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 7 та пункту 12 частини 1 статті 17 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Антимонопольний комітет України, голова територіального відділення Антимонопольного комітету України мають право проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче) становище, суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

На виконання доручень Антимонопольного комітету України від 07.05.2014 № 13-09/182, від 13.08.2014 № 13-09/383, від 20.08.14 до № 13-09/383 територіальне відділення здійснювало дослідження стану конкуренції на регіональних ринках роздрібної торгівлі низькооктановими, високооктановими бензинами та дизпаливом за підсумками роботи у періоди у 2012, 2013 роках та І півріччя 2014 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що адміністративна колегія територіального відділення, при прийнятті оскаржуваного Розпорядження, діяла виключно в межах, визначених законодавством повноважень та не порушила норми процесуального права, а тому посилання апелянта на такі порушення безпідставні та спростовані матеріалами справи.

При цьому, прийняття Розпорядження не є за своєю правовою природою актом, що встановлює факт порушення законодавства про захист економічної конкуренції та не породжує будь - які юридичні наслідки для Позивача.

Варто також зазначити, що встановлення факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища само по собі не становить порушення конкурентного законодавства, порушенням є лише зловживання монопольним ( домінуючим) становищем на ринку v відповідності до статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Однак, оскаржуваним Розпорядженням не встановлено факту зловживання з боку позивача монопольним становищем, а тому оскаржуване Розпорядження не може бути підставою для притягнення позивача за порушення конкуренції відповідно до статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Суд першої інстанції правомірно встановлено, що розпорядження, яке прийнято у межах компетенції територіального відділення, не порушує прав та/або охоронюваних законом інтересів СП TOB «КЕРШЕР», а Позивачем, в свою чергу, не доведено зворотного, а тому відсутні підстави для визнання противоправним Розпорядження адміністративної колегії територіального відділення від 07.10.14 № 02/143-р.

Крім цього, нормативно правовим актом, що визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин є Закон №2210.

Згідно ч.5 ст.12 Закону №2210 монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови, зокрема: сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків; сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови ч.4 цієї статті.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку визначається Методикою №49-р.

Так, пп.10.1.1 - пп.10.1.4 п.10.1 Методики №49-р визначено, що установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає такі дії, зокрема: визначення частки суб'єкта господарювання, сукупна частка кількох суб'єктів господарювання, яким належать найбільші частки на ринку (відповідно п'яти, чотирьох, трьох або двох); установлення перевищення часткою суб'єкта господарювання, сукупною часткою кількох суб'єктів господарювання, яким належать найбільші частки на ринку, кількісних показників, які передбачені ст.12 Закону, а саме для: одного суб'єкта господарювання - 35 відсотків; трьох або двох суб'єктів господарювання - 50 відсотків; п'яти або чотирьох суб'єктів господарювання - 70 відсотків; спростування (при потребі) доводів відповідача (відповідачів), щодо відсутності монопольного (домінуючого) становища на ринку; визнання монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання, частка якого на ринку перевищує 35 відсотків, кожного з кількох (п'яти, чотирьох, трьох або двох) суб'єктів господарювання, яким належать найбільші частки на ринку, що у сукупності перевищують відповідно 70 або 50 відсотків.

Відповідно до пп.10.1.5 п.10.1 Методики №49-р у випадку, коли визначається монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку менше 35 відсотків: установлення ознак того, що суб'єкт господарювання не зазнає значної конкуренції на ринку; спростування доводів суб'єкта господарювання, що він зазнає значної конкуренції, і визнання становища суб'єкта господарювання на ринку монопольним (домінуючим).

Згідно пп.10.1.6 п.10.1 Методики №49-р у випадку, коли визначається монопольне (домінуюче) становище кількох суб'єктів господарювання (крім випадків, зазначених у пп.10.1.4): встановлення ознак того, що: між зазначеними суб'єктами господарювання немає конкуренції або є незначна конкуренція; зазначені суб'єкти господарювання разом узяті не зазнають значної конкуренції або не мають жодного конкурента; спростування (при наявності) доводів зазначених суб'єктів господарювання, що між цими суб'єктами господарювання є значна конкуренція; суб'єкти господарювання разом узяті мають конкурентів і зазнають значної конкуренції; визнання монопольним (домінуючим) становища кожного з кількох суб'єктів господарювання.

Водночас, положеннями п.10.2 Методики №49-р визначено, що монопольним (домінуючим) становищем суб'єкта (суб'єктів) господарювання визнається становище, коли зокрема:

- частка одного суб'єкта господарювання на ринку перевищує 35 відсотків, якщо він не довів, що: має конкурента (ів) на ринку; зазнає значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин;

- сукупна частка на ринку: трьох або двох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 50 відсотків; п'яти або чотирьох суб'єктів господарювання, яким на ринку належать найбільші частки, перевищує 70 відсотків, якщо вони не довели, що: між ними існує значна конкуренція; вони разом узяті мають конкурента(ів) на ринку та зазнають значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

- частка одного суб'єкта господарювання на ринку менше 35 відсотків, якщо він не спростував доводів органів Антимонопольного комітету України про те, що він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

- якщо два чи більше суб'єктів господарювання (крім випадків, передбачених п.10.2.2 Методики) не спростували доводів органів Антимонопольного комітету України про те, що: між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція; вони разом узяті не мають жодного конкурента на ринку або зазнають значної конкуренції внаслідок відсутності обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, відсутності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, відсутності пільг чи інших обставин.

Таким чином, з аналізу вищевикладених норм вбачається, що чинним законодавством чітко визначено обставини, відповідно до яких суб'єкта господарювання може визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за результатами аналізу інформації отриманої від учасників ринку роздрібної торгівлі дизельним паливом відповідачем було встановлено, що в територіальних межах автомагістралі Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території семи районів Полтавської області в період 2012 р. здійснювали діяльність по роздрібній реалізації світлих нафтопродуктів 19 суб'єктів господарювання через 47 автозаправних станцій.

В той же час, за результатами проведеного дослідження відповідачем було встановлено, що частка СУН ТОВІІ «Кершер» за підсумками діяльності у 2012 р. на ринку роздрібної торгівлі дизельним пальним в територіальних (географічних) межах автомагістрального шляху державного значення М-03 Київ-Харків-Довжанський, що проходить по території Пирятинського, Лубенського, Хорольського, Великобагачанського, Решитилівського, Полтавського та Чутівського районів Полтавської області складає 16,74 %. Водночас, відповідачем було встановлено, що найбільші частки на ринку у 2012 р. належали - ПП «Лукойл-Україна», СУН ТОВІІ «Кершер», ТОВ «Золотий Екватор», ТОВ «Альянс Холдинг», ПП «Окко-Нафтопродукт», при цьому сукупна частка цих суб'єктів господарювання становила 71,56 %.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що монопольне становище позивача було встановлено відповідачем не на підставі кількості автозаправних стацій, а виходячи з обсягів проданого палива.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що територіальне відділення, визначаючи становище СП TOB «КЕРШЕР» на зазначеному ринку, діяло виключно в спосіб, встановлений законом.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України віл 26.12.2011 №15 виключно органи Антимонопольного комітету України мають право встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків. Тобто, прерогатива визначення меж ринків ( товарних, територіальних (географічних) меж ринків), визначення на них становища суб'єктів господарювання належить органам Антимонопольного комітету України. А суб'єкти господарювання не мають права перебирати на себе повноваження органів Антимонопольного комітету України щодо визначення становища суб'єктів господарювання на ринку, визначення часток на ринку, як своїх, так і часток своїх потенційних конкурентів.

При цьому як вірно зазначено судом першої інстанції, що зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища само по собі не становить порушення конкурентного законодавства, порушенням є лише зловживання монопольним ( домінуючим) становищем на ринку у відповідності до статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,

Таким чином, адміністративна колегія територіального відділення, при прийнятті оскаржуваного розпорядження, діяла виключно в межах визначених законодавством повноважень. Прийняття територіальним відділенням розпорядження від 07.10.2014 № 02/143-р не може порушувати права та законні інтереси позивача, оскільки воно лише фіксує процесуальне становище СП TOB «КЕРШЕР» і не покладає на нього певних обов'язків .

В оскаржуваному розпорядженні жодні факти щодо зловживання СП TOB «КЕРШЕР» монопольним (домінуючим) становищем не наведені, таким чином оскаржуване розпорядження станом на дату розгляду справи не породжує будь - яких юридичних наслідків для позивача, а також відповідно і будь яких санкцій (заходів відповідальності) вказане розпорядження територіального відділення не передбачає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що вирішення питання про прийняття розпорядження про визначення монопольного (домінуючого) становища належить до виняткової компетенції органів Антимонопольного Комітету України та є способом реалізації покладених на них законодавством владних управлінських функцій у сфері забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведена правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного розпорядження з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є не обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону. Натомість оскаржувана Постанова суду ухвалена у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю з іноземною інвестицією "КЕРШЕР" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Повний текст виготовлено 09 квітня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Горбань Н.І.