Постанова № 43528543, 06.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2015 р. Справа№ 910/22142/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 06.04.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 (повне рішення складено 15.12.2014)

у справі №910/22142/14 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення 103 593,00 грн.,

за зустрічним позовом державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

про визнання недійсним договору фінансового лізингу,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 первісний позов ТОВ «ОТП Лізинг» задоволено повністю. Стягнуто з державного підприємства з питань поводження з відходами на користь ТОВ «ОТП Лізинг» 89 886,96 грн. основного боргу по лізинговим платежам, 8 230,20 грн. пені, 1 108,20 грн. 3% річних, 4 367,64 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2 071,86 грн. судового збору. В задоволенні зустрічного позову державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким відмовити ТОВ «ОТП Лізинг» задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а позовні вимоги державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити повністю.

В своїх доводах скаржник посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 23.01.2015 Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено справу №910/22142/14 до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач за первісним позовом просить рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною - без задоволення.

Представник позивача за первісним позовом брав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 - без змін.

Представник відповідача брав участь у судових засіданнях в яких надавав свої пояснення, підтримував доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю, а позовні вимоги державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 25.09.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (лізингодавець) та державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №562-L.

Згідно з п. 1.1. договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене в специфікації (додаток 1 до договору, специфікація), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток 2 до договору, графік) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою, встановленою лізингодавцем.

З п. 3.1. договору вбачається, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформляється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям, та умовам договору. Акт приймання-передачі підписується повноважними представниками сторін і скріплюється печатками сторін згідно з вимогами законодавства України. Передача предмета лізингу лізингоодержувачу у володіння та користування у будь-якому випадку відбувається не раніше дати фактичного отримання предмета лізингу від відповідного продавця предмета лізингу.

Пунктами 6.2., 6.3. договору фінансового лізингу передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу.

Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 6.6. договору кожний черговий лізинговий платіж лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше дати вказаної в додатку 2 до договору.

Згідно з п. 9.2.1. договору за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених договором лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення та відшкодовує всі збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Відповідно до додатку №1 до договору фінансового лізингу (специфікація) предметом лізингу є: горизонтальний автоматичний прес НСЕ60FE-8 з конвеєром «56», 2012 року в виробництва, виробництва компанії PTR PATRIOT, країна виробника США, загальна вартість з ПДВ - 2 224 351,50 грн.

28.10.2013 сторонами складено та підписано акт приймання-передачі предмету лізингу, відповідно до якого ТОВ «ОТП Лізинг» передало, а державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною прийняло горизонтальний автоматичний прес НСЕ60FE-8 з конвеєром «56», серійний номер 021310883.

Листом вих. №1696/06 від 11.06.2014 ТОВ «ОТП Лізинг» звернулось до ДП «Укрекоресурси» з повідомленням про розірвання договору фінансового лізингу, датою розірвання договору є дата отримання даного повідомлення, та з вимогою на протязі 10 робочих днів з дня отримання даного повідомлення повернути предмет лізингу лізингодавцю.

Згідно з твердженнями позивача за первісним позовом, відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати лізингових платежів не виконав, в результаті чого, за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року утворилась заборгованість в сумі 89 886,96 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з наявністю заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 89 886,96 грн. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. 07.07.2014 вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №4111 про вилучення та повернення лізингоодержувачем (відповідачем) на користь лізингодавця (позивача) предмету лізингу.

На підставі виконавчого напису нотаріуса ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві 14.07.2014 винесено постанову ВП № 44008798 про відкриття виконавчого провадження.

З акту державного виконавця ДВС у Дніпровському районі міста Києва від 05.08.2014 вбачається, що вилучено та повернуто ТОВ «ОТП Лізинг» об'єкт фінансового лізингу - горизонтальний прес НСЕ60 FE-8 з конвеєром «56», №021310883.

У жовтні 2014 року ТОВ «ОТП Лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною про стягнення 103 593,00 грн., з яких 89 886,96 грн. сума простроченої заборгованості за лізинговими платежами, 8 230,20 грн. пені, 1 108,20 грн. 3% річних та 4 367,64 грн. інфляційних втрат.

У жовтні 2014 року державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною звернулось до господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до ТОВ «ОТП Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу №562-L від 25.09.2012.

В обґрунтування зустрічного позову, позивач зазначає, що підприємство є державним підприємством, яке підпорядковане Кабінету Міністрів України, а зміст договору фінансового лізингу №562-L від 25.09.2012 суперечить інтересам держави та суспільства.

При прийняті оскаржуваного рішення суду, місцевий господарський суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 806 ЦК України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно ст. ст. 1, 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Таким чином, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу.

Статтею 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 6.2. договору фінансового лізингу передбачено, що лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу.

Предметом заявленого позову ТОВ «ОТП Лізинг» є стягнення загальної суми лізингових платежів за період з квітня 2014 року по вересень 2014 року у розмірі 89 886,96 грн. яка складається з винагороди лізингодавця за отримане у лізинг майно (комісія) - 35 859,91 грн. та відшкодування вартості предмета лізингу - 54 027,05 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2014 позивач за первісним позовом повідомив відповідача про розірвання договору лізингу. 05.08.2014 предмет лізингу повернуто ТОВ «ОТП Лізинг».

Відповідно ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним.

Згідно з ч. 2, ч. 4 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Лізингові платежі включають комісію лізингодавця за передане у лізинг майно та суму, що відшкодовує вартість предмета лізингу, тому за своєю правовою природою договір лізингу щодо винагороди містить елементи договору найму (оренди), а щодо відшкодування вартості предмета лізингу - договору купівлі-продажу.

Умовами п. 12.1. договору лізингу передбачено, що право власності на предмет лізингу переходить до відповідача по закінченню строку лізингу та після здійснення всіх платежів за договором.

Договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку з цим, лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню договору.

Тобто, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання ТОВ «ОТП Лізинг» лізингових платежів, в частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 655 ЦК України договору купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця лише у разі переходу до нього права власності на товар.

Згідно з ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання припиняються. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір фінансового лізингу №562-L від 25.09.2012 достроково припинив свою дію, предмет лізингу повернуто позивачу, право власності на предмет лізингу до відповідача не перейшло.

Отже, позовні вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення з відповідача такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі 7/5005/2240/2012.

Таким чином, вимоги ТОВ «ОТП Лізинг» в частині стягнення з відповідача суми покупної плати у розмірі 54 027,05 грн. є необґрунтованими, а тому місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, щодо задоволення позовних вимог про стягнення лізингового платежу в розмірі 54 027,05 грн., оскільки право власності на предмет лізингу до державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною не перейшло, договір фінансового лізингу припинив дію, а предмет лізингу відповідач за первісним позовом повернув позивачу.

Таким чином, з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь ТОВ «ОТП Лізинг» підлягає стягненню 35 859,91 грн. винагороди лізингодавця за передане у лізинг майно (комісії).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Також п. 9.2.1. договору передбачено, що за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових платежів, передбачених договором лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань лізингоодержувачем за договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення та відшкодовує всі збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.

ТОВ «ОТП Лізинг» здійснено розрахунок пені за час прострочення виконання ДП «Укрекоресурси» грошового зобов'язання виходячи з суми 89 886,96 грн.

Однак, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розрахунок пені необхідно здійснювати виходячи із суми, яка підлягає стягненню - 35 859,91 грн.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок пені, дійшов висновку, що позовна вимога простягання 8 230,20 грн. пені підлягає задоволенню частково у розмірі 3 293,61 грн.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ТОВ «ОТП Лізинг» також здійснено розрахунок інфляційних втрат у розмірі 4 367,64 грн. та 3% річних у розмірі 1 108,20 грн. за час прострочення виконання ДП «Укрекоресурси» грошового зобов'язання виходячи з суми 89 886,96 грн.

Однак, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то розрахунок інфляційних втрат та 3% річних необхідно здійснювати виходячи із суми, яка підлягає стягненню - 35 859,91 грн.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних дійшов висновку, що позовна вимога простягання 4 367,64 грн. інфляційних втрат та 1 108,20 грн. 3% річних підлягає задоволенню частково, а саме - 1 486,22 грн. інфляційних втрат та 442,79 грн. 3% річних.

Стосовно тверджень скаржника, що зміст укладеного договору фінансового лізингу №562-L від 25.09.2012 суперечить інтересам держави та недодержання сторонами в момент укладення вимог, які встановлені в ч. ч. 1,3,5,6 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсності колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено істотні умови договору, якими зокрема є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з п. 1.4. договору лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця (постачальника) предмета лізингу.

Отже, предмет лізингу та відповідно його ціна були обрані саме позивачем за зустрічним позовом, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посилання позивача на те, що ціна предмету лізингу в розмірі 2 224 351,50 грн. є завищеною та не відповідає його дійсній ціні, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно з ст. ст. 204, 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання відповідача за первісним позовом на те, що в статуті ДП «Укрекоресурси» є обмеження, щодо надання згоди наглядовою радою на укладання від імені підприємства правочинів, що перевищує 5 100 000,00 грн. є необґрунтованими, оскільки сума спірного правочину становить 3 435 236,90 грн., що не перевищує суми обмеження та не потребує згоди наглядової ради. Також посилання відповідача на інші укладені договори є недоречним, оскільки це інші правочини, які укладалися в інші місяці та роки.

Однак, державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною не надано суду належних доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Також відповідачем за первісним позовом не доведено відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин, відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину, не спрямованість будь-якої із сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до норм статей 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 103 ГПК України визначені повноваження суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, відповідно до якої суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Таким чином, апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення суду - скасувати частково в частині стягнення з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь ТОВ «ОТП Лізинг» 89 886,96 грн. основного боргу по лізинговим платежам, 8 230,20 грн. пені, 1 108,20 грн. 3% річних, 4 367,64 грн. збитків від зміни індексу інфляції та прийняти в цій частині нове рішення суду, яким стягнути з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 35 859,91 грн. винагороди, 3 293,61 грн. пені, 1 486,22 грн. інфляційних втрат та 442,79 грн. 3% річних.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 скасувати частково в частині стягнення з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» 89 886,96 грн. основного боргу по лізинговим платежам, 8 230,20 грн. пені, 1 108,20 грн. 3% річних, 4 367,64 грн. збитків від зміни індексу інфляції.

В цій частині прийняти нове рішення суду, яким стягнути з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, код 20077743) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 35912126) 35 859,91 грн. винагороди, 3 293,61 грн. пені, 1 486,22 грн. інфляційних втрат та 442,79 грн. 3% річних.

3. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2014 у справі №910/22142/14 залишити без змін.

4. Стягнути з державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, код 20077743) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 35912126) 827,76 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 35912126) на користь державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, 23-В, код 20077743) 625,12 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи №910/22142/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук