Рішення № 43527836, 03.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2015Справа №910/5010/15-гСуддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»доДочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»простягнення 55961 грн. 83 коп. Представники сторін:

від позивача: Черниш О.В. - представник за довіреністю б/н від 29.12.2014;

від відповідача: Куксенко П.Р. - представник за довіреністю № 28-У від 26.12.2014.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.03.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» з вимогами до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 55961 грн. 83 коп., з яких 42902 грн. 90 коп. основного боргу, 1639 грн. 71 коп. пені, 3003 грн. 20 коп. штрафу, 3868 грн. 31 коп. 3% річних та 4547 грн. 71 коп. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 не здійснив оплату за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42902 грн. 90 коп. Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1639 грн. 71 коп. за період з 13.08.2010 по 08.02.2011, штраф у розмірі 3003 грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 3868 грн. 31 коп. за період з 13.08.2010 по 13.08.2013 та інфляційні втрати у розмірі 4547 грн. 71 коп. за період з серпня 2010 року по липень 2013 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2015 порушено провадження у справі № 910/5010/15-г, розгляд справи призначено на 23.03.2015.

У судовому засіданні 23.03.2015 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зважаючи на те, що позовна давність, в межах якої позивач має право звернутись до суду для захисту свого порушеного права або інтересу, сплила 14.08.2013, а факт складення сторонами актів звірки станом на 31.03.2013 та станом на 30.09.2013 не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки вказані акти зі сторони відповідача були підписані головним бухгалтером, який не є уповноваженою на це особою в силу закону.

Крім того, у судовому засіданні 23.03.2015 представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності, в якій просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», застосувавши позовну давність до основного боргу, штрафних та інших нарахованих санкцій.

У судовому засіданні 23.03.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 03.04.2015.

У судовому засіданні 04.03.2015 представник позивача надав усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.04.2015 надав усні пояснення по суті спору; проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 03.04.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2010 між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (продавець) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) укладено Договір поставки № Д-1111-69/112-Д, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити у зумовлені строки покупцеві матеріали для роботи сервісного центру (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного Договору.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 18.07.2012 № 530 «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України та визначено Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» правонаступником Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України.

Згідно з п. 1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз», товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України.

Відповідно до п. 1.2 Договору, товар поставляється єдиною партією, загальна сума Договору складає 42902 грн. 90 коп., в т.ч. ПДВ.

Постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується вивезти товар власними силами на умовах EXW (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.2 Договору, оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором, у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного Договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Згідно з п. 2.3 Договору, постачальник повинен передати покупцю накладну на відпуск товарно-матеріальних цінностей. Податкову накладну на товар і на вимогу покупця копію сертифіката відповідності. Покупець повинен надати постачальнику довіреність типової форми № М-2.

Відповідно до п. 6.3 Договору, оплата здійснюється після поставки товару, що постачається за даним договором у розмірі 100 % вартості.

Відповідно до п. 10.1 Договору, він набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним Договором.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 02.07.2010 позивач поставив відповідачу узгоджений між сторонами товар на суму 42902 грн. 90 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією накладної № 36 від 02.07.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 2.2 Договору, оплата товару здійснюється протягом 30 робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором, у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 даного Договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

Таким чином, свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар відповідач повинен був здійснити до 13.08.2010 (включно).

Судом встановлено, що відповідач не виконав свій обов'язок з оплати за поставлений позивачем товар за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 на суму 42902 грн. 90 коп., що не заперечувалось відповідачем.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 23.03.2015, відповідач зазначив, що накладна № 36 від 02.07.2010 свідчить лише про факт поставки товару, однак не є розрахунковим документом, на підставі якого відповідач повинен був сплатити грошові кошти у розмірі 42902 грн. 90 коп. Таким розрахунковим документом, на думку відповідача, є лише рахунок-фактура, який відповідачу не надавався, а тому у нього не виник обов'язок з оплати.

Втім, суд не погоджується з такими доводами відповідача, зважаючи на те, що умовами Договору поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 сторони не визначили, що обов'язок відповідача оплатити товар будь-яким чином залежить від факту виставлення чи направлення рахунку-фактури відповідачем.

Крім того, факт виставлення рахунку жодним чином не впливає на обов'язок відповідача здійснити оплату за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010.

Судом встановлено, що сторонами були складені, підписані та скріплені печатками акти звірки взаємних розрахунків між РВУ «Донецькавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Укртрансгаз» станом на 31.03.2013 та від 30.09.2013.

Відповідно до актів відображена загальна сума заборгованості відповідача за укладеними між сторонами договорами у загальному розмірі 1106612 грн. 92 коп., в тому числі і за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 на суму 42902 грн. 90 коп.

Відповідно до довідки дебіторської заборгованості РВУ «Донецькавтогаз» ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України», яка обліковується на балансі ПАТ «Укртрансгаз» станом на 02.03.2015, зазначено (розшифровано) окремо суму заборгованості за окремими договорами.

При цьому сторони у судовому засіданні пояснили, що заборгованість за всіма договорам, вказаними в актах від 31.03.2013 та 30.09.2013 та довідці від 02.03.2015, сплачена не була (в тому числі частково).

Разом з тим, у судовому засіданні 23.03.2015 представник відповідача подав заяву про застосування позовної давності, в якій просив суд відмовити у задоволенні позову зважаючи на пропущення позивачем строку, в межах якого він міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку, що свій обов'язок з оплати товару за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 на суму 42902 грн. 90 коп. відповідач повинен був здійснити до 13.08.2010 (включно), перебіг позовної давності за вказаним договором розпочався з 14.08.2010.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Позивач зазначив, що підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін актів звірки від 31.03.2013 та 30.09.2013 є саме тими діями, які свідчать про визнання боргу відповідачем, у зв'язку з чим перебіг позовної давності переривався.

Однак, відповідач зауважив, що вказані акти підписані головними бухгалтерами сторін, які не є уповноваженими особами, а тому, на думку відповідача, перебіг позовної давності не переривався.

Втім, суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на те, що відповідно до п. 7 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, здійснює такі операції: забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Згідно з п. 4.1 Посадової інструкції головного бухгалтера регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», головним завданням головного бухгалтера є організація та забезпечення ведення бухгалтерського обліку в Управлінні. Відповідно до поставленого завдання головний бухгалтер забезпечує ведення бухгалтерського обліку, дотримуючись єдиних методологічних засад, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», з урахуванням особливостей діяльності підприємства й технології оброблення облікових даних.

Відповідно до п. 5.2 Посадової інструкції головного бухгалтера регіонального виробничого управління «Донецькавтогаз» Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», головний бухгалтер має право в межах своєї компетенції підписувати та візувати документи.

Таким чином, відповідач уповноважив головного бухгалтера на ведення бухгалтерського обліку та, зокрема, на підписання актів звірки. А отже вчинення таких дій бухгалтером відповідача у господарських (цивільних) правовідносинах розцінюється як вчинення дій уповноваженим представником юридичної особи.

Тобто, суд приходить до висновку, що ведення бухгалтерського обліку підприємства покладається саме на головного бухгалтера, яким зі сторони відповідача, зокрема, були підписані акти звірки станом на 31.03.2013 та 30.09.2013, і який і є тією уповноваженою особою, дії якої свідчать про визнання відповідачем боргу та переривання перебігу позовної давності, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності переривався 31.03.2013.

Крім того, суд зазначає, що вказаний акт звірки від 31.03.2013 був підписаний в межах трирічного строку позовної давності, тобто, саме його підписання представником відповідача свідчить про переривання позовної давності, тоді акт звірки від 30.09.2013 був підписаний поза межами позовної давності, перебіг якої почався 14.08.2010.

За таких обставин, враховуючи положення ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності для захисту позивачем своїх порушених прав розпочався заново з 01.04.2013 та спливає 01.04.2016.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду в межах позовної давності (з огляду на дату подання позовної заяви - 03.03.2015, відповідно до вхідного реєстраційного штампу Господарського суду міста Києва від 03.03.2015 за № 5010/15).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Наявність та обсяг заборгованості Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 у розмірі 42902 грн. 90 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» суми основного боргу у розмірі 42902 грн. 90 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1639 грн. 71 коп. пені за період з 13.08.2010 по 08.02.2011.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2 Договору, за невиконання або неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань по оплаті товару, згідно п. 6.3 даного Договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування пені (а саме, позивач нараховує пеню у розмірі облікової ставки НБУ з 13.08.2010, тоді як правильним початком нарахування пені є 14.08.2010 - дата, з якої виникло прострочення оплати).

Здійснивши власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду нарахування (42902,90 грн. * 7,75% / 365 * 179 днів = 1630,60 грн.), суд дійшов висновку, що обґрунтованим розміром пені є 1630 грн. 60 коп. (за період з 14.08.2010 по 08.02.2011).

Однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (03.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 5010/15), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо нарахування пені позивачем суду не надано, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» пені у розмірі 1630 грн. 60 коп. (за період з 14.08.2010 по 08.02.2011) у зв'язку із спливом позовної давності, а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені за 13.08.2010 відмовляє у зв'язку з необґрунтованістю.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

Судом встановлено, що положеннями укладеного між сторонами Договору поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 не визначено розмір та базу нарахування штрафу.

При цьому, здійснюючи розрахунок штрафу, позивач посилається на положення статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у розмірі: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Таким чином, положення вказаної норми стосуються відповідальності саме за порушення негрошового зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена у п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, а саме, господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги, що сплата відповідачем заборгованості у розмірі 42902 грн. 90 коп. є грошовим зобов'язанням, оскільки є вираженим в грошових одиницях зобов'язанням сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем штрафу за невиконання грошового зобов'язання за Договором поставки № Д-1111-69/112-Д від 01.07.2010 на підставі положень статті 231 Господарського кодексу України є безпідставним.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» штрафу у розмірі 3003 грн. 20 коп.

Крім того, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3868 грн. 31 коп. за період з 13.08.2010 по 13.08.2013.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних (а саме, позивач здійснює розрахунок 3% річних з 13.08.2010, тоді як правильним початком нарахування 3% річних є 14.08.2010 - дата виникнення прострочення).

Однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (03.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 5010/15), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо нарахування 3% річних позивачем суду не надано, врахувавши, що позивач здійснює нарахування 3% річних по 13.08.2013, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 03.03.2012 по 13.08.2013 (в межах позовної давності).

Суд здійснив власний розрахунок:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір %Сума пені за період прострочення, грн.42902,9003.03.2012 - 31.12.201230431069,0642902,9001.01.2013 - 13.08.20132553899,20Всього:1968,26 грн.Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 3% річних підлягають частковому задоволенню у розмірі 1968 грн. 26 коп.; в частині нарахування 3% річних за період з 14.08.2010 по 02.03.2012 суд відмовляє у задоволенні у зв'язку з пропуском позовної давності, а в частині позовних вимог про стягнення 3% річних за 13.08.2010 суд відмовляє у зв'язку з необґрунтованістю.

Також, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 4547 грн. 71 коп. інфляційних втрат за період з серпня 2010 року по липень 2013 року.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (03.03.2015 - про що свідчить вхідний реєстраційний штамп Господарського суду міста Києва за № 5010/15), а також зважаючи на те, що доказів переривання позовної давності щодо нарахування інфляційних втрат позивачем суду не надано, врахувавши межі заявленого позивачем періоду нарахування інфляційних втрат - з серпня 2010 року по липень 2013 року, суд дійшов висновку, що обґрунтованим для нарахування інфляційних втрат є період з березня 2012 року по липень 2013 року (в межах позовної давності).

Здійснивши власний розрахунок (42902,90 грн. * 0,995 (добуток показників інфляції з березня 2012 року по липень 2013 року) - 42902,90 грн. = - 214,51 грн.), суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» інфляційних втрат за період в межах позовної давності не підлягають задоволенню у зв'язку з наявністю дефляції (відсутністю інфляції).

Водночас, суд відмовляє Публічному акціонерному товариству «Укртрансгаз» в задоволенні позовних вимог частині стягнення з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» інфляційних втрат за період з серпня 2010 року по лютий 2012 року у зв'язку з пропуском позовної давності.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (03134. м. Київ, вул. Григоровича-Барського, буд. 2; ідентифікаційний код: 36265925) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, буд. 9/1; ідентифікаційний код: 30019801) суму основного боргу у розмірі 42902 (сорок дві тисячі дев'ятсот дві) грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 1968 (одна тисяча дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 26 коп. та судовий збір у розмірі 1464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн. 92 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 08.04.2015

Суддя І.М. Отрош