Рішення № 43527136, 08.04.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 квітня 2015 р. Справа № 903/241/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Луцької міської філії

до відповідача: Державного комунального підприємства "Луцьктепло"

про стягнення 272 251,69 грн.

Суддя Слупко В.Л.

Представники сторін:

від позивача: Корнелюк А.В., довір.№19/26-4335 від 31.12.2014р.

від відповідача: Наумчук В.А., довір. №65/08 від 12.01.2015р.

В судовому засіданні 24.05.2015р. оголошувалась перерва для надання позивачем обґрунтованого розрахунку заявлених до стягнення сум із врахуванням всіх здійснених відповідачем проплат в спірному періоді.

Суть спору: Позивач у поданому до суду 10.03.2015р. позові просив стягнути з ДКП "Луцьктепло" 400 807,94 грн., в тому числі: 112 224,86 грн. пені, 261 328,51 грн. - інфляційних втрат та 27 254,57 грн. 3% річних, нарахованих в зв'язку з несвоєчасними проплатами відповідачем електричої енергії в період з серпня по грудень 2014р., чим порушив умови договору від 25.06.2004р. №529-0371000 про постачання електричної енергії.

Відповідач у відзиві на позов, поданому суду 23.03.2015р. (а.с.37-40), зазначив, що незначні затримки в оплаті отриманої електроенергії в період із серпня по грудень 2014р. мали місце з об'єктивних причин, а саме:

1) 01.08.2014р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг для ДКП"Луцьктепло" замість диференційованого тарифу було затверджено сезонний тариф на послугу з централізованого опалення для населення, що призвело до неотримання плати за послуги з опалення населення за період з 01.08.2014р. по 23.10.2014р.(початку опалювального сезону);

2) з метою економії природного газу, на виконання розпоряджень Луцького міського голови №275 від 01.08.2014р. та №358 від 26.09.2014р. ДКП"Луцьктепло" взагалі не подавало гарячої води споживачам з 04 по 18 серпня 2014р., а з 29 вересня по 05 листопада 2014р. гаряча вода подавалась за графіком лише 2 дні на тиждень, що, відповідно, додатково зменшило надходження коштів на підприємство;

3) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу" №217 від 18.06.2014р. (в редакції постанови КМУ №444 від 10.09.2014р.) з жовтня 2014р. запроваджено розрахунки з постачальником природного газу - НАК"Нафтогаз України" виключно через поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, відкриті в АТ "Ощадбанк". Відповідно до вказаного Порядку всі кошти від споживачів надходять на спецрахунки, де розподіляються згідно нормативу, встановленого НКРЕКП на відповідний місяць, і спрямовуються в першу чергу на рахунки теплогенеруючих організацій (для оплати за куповану теплову енергію) та НАК"Нафтогаз України" (для оплати спожитого природного газу). Лише ті кошти, які залишились після розподілу, можуть використовуватися підприємством на інші цілі. При цьому, коштів, які лишалися після розподілу, не вистачало для покриття всіх поточних витрат ДКП "Луцьктепло", своєчасної виплати заробітної плати, сплати податків та зборів до бюджету, закупівлі в повному обсязі матеріалів, необхідних для ліквідації можливих аварійних ситуацій на теплових мережах та котельному господарстві, а також для своєчасного виконання всіх договірних зобов'язань перед контрагентами.

Також відповідач вказав на те, що позивачем у позовній заяві невірно зроблені розрахунки заявлених до стягнення сум.

Так, при розрахунку інфляційних втрат не враховано роз'яснення, яке міститься у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14" Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" згідно якого розмір боргу з врахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначив, що при розрахунку 3% річних та пені позивачем не враховано протокол розбіжностей щодо строку оплати рахунку за спожиту електроенергію.

В судове засідання 06.04.2015р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 272 251,69 грн. з яких 55 035,12 грн. пені, 205 902,71 грн. інфляційних втрат та 11 313,86 грн. 3% річних. Зменшення позовних вимог пояснює здійсненими під час оголошеної судом перерви перерахунками заявлених до стягнення сум із врахуванням відзиву відповідача, розрахунки долучені до клопотання про зменшення позовних вимог.

ДКП"Луцьктепло" надало суду свої контррозрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, які, на думку його представника, є обґрунтованими та правильними, так як здійснені із врахуванням строків оплати, передбачених договором поставки електричної енергії, фактичних проплат та зазначених в розрахунках періодів прострочення оплати, а інфляційні втрати нараховані відповідно до п. 3.2 роз'яснення Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14.

Згідно наданих відповідачем власних розрахунків пеня за використану електроенергію в період з 01.08.2014р. по 31.12.2014р. становить 76 002,65 грн. (замість заявлених позивачем 55 035,12 грн.), 3% річних на прострочену заборгованість становить 9 824,25 грн., (замість заявлених 11 313,86 грн.) та інфляційні втрати - 36 153,48 грн. (замість заявлених позивачем 205 902,71 грн.).

Також відповідачем подано клопотання про зменшення судом розміру пені, яка підлягає стягненню, з посиланням на об'єктивні причини затримок в оплаті, які наведені у відзиві на позов, а також надмірно великим її розміром порівняно зі збитками позивача, які повністю покриваються нарахованими сумами інфляційних втрат та процентами річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Обставиною, яка стала підставою звернення позивача до суду з даним позовом є несвоєчасно проведенні відповідачем розрахунки за спожиту електроенергію в період із серпня по грудень 2014р., поставлену позивачем на виконання умов договору про постачання електричної енергії №529-0371000 від 25.06.2004р. (далі-Договір).

Як вбачається із Договору (п.2.2.3) сторони погодили, що розрахунки проводяться відповідно до умов "Порядку розрахунків", який є додатком №2 Договору.

Згідно п.2 додатку до Договору ( в редакції протоколу розбіжностей, а.с.18) рахунок на оплату електроенергії має бути оплачений протягом п'яти операційних днів від дня отримання Споживачем рахунку.

Проте, як з'ясовано в судових засіданнях, відповідачем в спірному періоді не завжди вчасно здійснювалась оплата рахунків.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 611 ЦК України регламентовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.4.2.1 Договору відповідач за порушення строків оплати зобов'язався сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

Датою оплати сторони визначили дату списання коштів з рахунку споживача (п.8.3 Договору).

Крім того, статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши надані сторонами суду розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що обґрунтованими розрахунками в розумінні ст. 54 ГПК України є саме розрахунки відповідача.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства чітко вбачається, що інфляційні втрати, 3% річних та пеня нараховуються на суми боргу.

Однак, надані позивачем розрахунки жодним чином не розкривають фактичне формування суми боргу, на які ним нараховуються заявлені до стягнення суми.

Так, в розрахунках позивача не зазначено фактичних дат та сум проплат здійснених відповідачем в спірному періоді, а борг визначається на початок місяця, що не можна визнати правильним враховуючи умови Договору щодо строків оплати та моменту оплати електроенергії, оскільки фактичні часткові проплати формують суму боргу, на яку і нараховуються як штрафні санкції, так і 3 % річних та інфляційні втрати.

При огляді в судовому засіданні контррозрахунків відповідача за участю представника позивача, останній визнав правильність застосованої відповідачем методики нарахувань як інфляційних втрат, яка визначена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14, так і пені та 3% річних.

Стаття 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів в підтвердження обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень покладає саме на сторони судового процесу.

Суд у даній справі бере до уваги розрахунок відповідача як правильний, так як в ньому чітко зазначено суми простроченої заборгованості, дати проплат конкретних сум, періоди прострочення та вірно розраховано інфляційні втрати.

Отже, стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 36 153,48 грн. та 3% річних в сумі 9 824,25 грн.

Щодо стягнення нарахованої сторонами пені суд зазначає наступне.

Позивач в заяві про зменшення позовних вимог просить стягнути з відповідача 55 035,12 грн. пені згідно долученого ним розрахунку, при тому, що згідно визнаного правильним судом розрахунку відповідача пеня в спірному періоді становить 76 002,65 грн.

Оскільки предмет та підстави позову визначаються саме позивачем, суд вправі прийняти рішення лише в межах заявленого предмету позову, тобто заявленої до стягнення позивачем пені в сумі 55 035,12 грн., відповідно, із врахуванням наведених вище обставин, нарахована позивачем пеня підлягає стягненню.

Як зазначалось в описовій частині рішення відповідачем було подано клопотання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню.

Пунктом 3 частини 1 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. З ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Проаналізувавши обставини справи, суд вважає за можливе зменшити на 50 відсотків пеню, яка підлягала б стягненню фактично, тобто 76 002,65 грн. При цьому судом враховано, що станом на 31.12.2014р. відповідач повністю розрахувався з позивачем за використану в період з 01.08.2014р. по 31.12.2014р. електроенергію, належна до сплати пеня є надмірно великою для комунального підприємства порівняно зі збитком позивача, які фактично частково покриваються нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних, вимогу про стягнення яких суд задовольняє у даній справі. Отже суд стягує з відповідача пеню після її зменшення на 50% в сумі 38 001 грн. (76 002:2).

Також у даній справі суд покладає на відповідача судовий збір в сумі 2 020,26 грн., що складає 2% від сум, які підлягають стягненню (без врахування зменшення судом розміру пені).

Керуючись ст.ст. 526, 549, 551, 610, 611, 625 Цивільного кодексу

України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Публічного акціонерного товариства "Волиньобленерго" в особі Луцької міської філії 83 978,74 грн., в тому числі: 36 153,78 грн. інфляційних втрат, 9 824,26 грн. - 3% річних та 38 001 грн. пені, а також 2 020,26 грн. витрат по судовому збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству "Волиньобленерго" в особі Луцької міської філії з Державного бюджету 3 070,37 грн. переплаченого судового збору (в тому числі із врахуванням зменшення позовних вимог) згідно платіжного доручення №5706 від 10.02.2015р.

Повний текст рішення складено

08.04.2015

Суддя В. Л. Слупко