Постанова № 43526537, 08.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2015 року 14:30 № 826/1415/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавної фінансової інспекції в м. Києвідо Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києвапрозобов'язання вчинення певних дій,-В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась Державна фінансова інспекція в м. Києві (далі Інспекція або ДФІ) з позовом до Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києва (далі - Підприємство), в якому просить суд зобов'язати відповідача виконати в повному обсязі пункти 2, 3, 4 вимоги Держфінінспекції в м. Києві від 22.08.2013 р. № 26-10-14-14/11305.

Позов обґрунтований тим, що під час проведення ревізії встановлені порушення, які відображені у відповідному акті ревізії та на підставі яких надалі прийнята вимога інспекції. Позивач, зазначаючи про обов'язковість таких вимог та посилаючись на їх невиконання, просить задовольнити позов, зобов'язавши позивача виконати висунуті підприємству вимоги.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що одна з вимог скасована судом. Інші вимоги виконуються підприємством, про що повідомлено ДФІ.

У судовому засіданні 26.03.2015 р. за згодою сторін та на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, вирішуючи спір по суті, виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" від (надалі - Закон № 2939) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до п.2 Порядку проведення інспектування Держаною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20.04.2006 р. (далі - Порядок № 550) інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Згідно положень ст.4 Закону №2939 інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Статтею 8 Закону №2939 встановлюються основні функції органу державного фінансового контролю, зокрема здійснення державного фінансового контролю та контроль за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

У взаємозв'язку з наведеним слід додати, що пунктом 7 статті 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено право органу державного фінансового контролю пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частиною другою статті 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

У взаємозв'язку з наведеним суд зазначає, що відповідно до п. 1., п. 2. ч. 1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1. ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до положень ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи встановлено, що Інспекцією проведено ревізію фінансово- господарської діяльності Підприємства за період з 01.02.2012 р. по 01.04.2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 17.07.2013 р. № 10-30/1623.

На підставі акту перевірки Інспекцією прийнято вимогу від 22.08.2013 р. № 26-10-14-14/11305 (далі - Вимога).

У пункті 2 Вимоги, який Інспекція просить зобов'язати Підприємство виконати, зазначено, що в ході ревізії встановлено, що в порушення п. 39 Київради від 30.12.2010 р. № 573/5385 в липні 2012 р. Підприємство зайво сплатило земельного податку за 2011 рік, на який розповсюджується пільга по його сплаті, на загальну суму 3 103 406,29 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) Підприємства на вищевказану суму, у зв'язку чим Інспекція висунула підприємству вимогу відобразити в обліку дебіторську заборгованість по сплаті земельного податку, надати органу державної казначейської служби подання разом із заявою про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2013 р. у справі № 826/14649/13-а визнано незаконними вимоги Державної фінансової інспекції в м. Києві, викладені у п. 2 листа від 22.08.2013 року №26-10-14-14/11305 "Щодо усунення виявлених ревізією порушень". Зазначена постанова суду залишена без змін відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р., яка постановлена у відкритому судовому засіданні. Таким чином, постанова суду першої інстанції набрала законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

У свою чергу, відповідно до положень ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, п. 2 Вимоги не створює будь-яких правових наслідків та не зумовлює для відповідача виникнення обов'язку його виконання.

Враховуючи вищенаведене позов у частині зобов'язання Підприємство виконати п. 2 Вимоги задоволенню не підлягає.

Окрім того, у пункті 3 Вимоги зазначено, що за результатами інвентаризації встановленого нестачу дерев та кущів на загальну суму 228 539,26 грн. та нестачу основних засобів на суму 46 519,25 грн., у зв'язку з чим до позивача висунуто вимогу - визначити розмір збитків від нестачі, в порядку визначеному постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116; стягнути з матеріально-відповідальних осіб вартість нестачі основних засобів на загальну суму 46 519,25 грн.; стягнути з колишнього в.о. директора ОСОБА_1, якою не забезпечено закріплення дерев та кущів, придбаних у ТОВ «СП «Парк» та ТОВ «ТД «Донбасагротайм», за матеріально відповідальними особами вартість нестачі дерев та кущів на загальну суму 228 539,26 грн.

Відповідачем під час розгляду справи не заперечувалось наявність обставин, які встановлені під час ревізії та правомірності вимог з цього приводу, зазначених у вимозі.

Зазначена вимога не оскаржувалась позивачем у судовому порядку.

Між тим, відповідної до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 28 жовтня 2014 року (№ 21-462а14, номер рішення в ЄДРСР 41479708), орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного і місцевих бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства має право пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Верховний Суд України зазначив, що аналіз наведених норм дає підстави вважати, що вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Відтак, враховуючи правову позицію Верховного Суду України та встановлені судом обставини відносно зобов'язання Підприємства виконати п. 3 Вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині (щодо зобов'язання виконати п. 3 Вимоги).

Щодо пункту 4 Вимоги, слід зазначити, що в ній поставлено питання відображення в обліку заборгованості за ТОВ «СП «Парк» та ТОВ «Ліко Лізінг Юкрейн» та стягнення з них збитків у розмірі 12 066,00 грн. та 3 285,60 грн., у т.ч. шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Між тим, під час розгляду справи встановлено, що вказані вимоги відносно ТОВ «Ліко Лізінг Юкрейн» виконано шляхом повернення позивачу коштів та їх перерахуванням до бюджету, що підтверджується наявними платіжними дорученнями: від 01.10.2013 р. № 114 на суму 3285,60 грн., платіжним дорученням Підприємства від 02.10.2013 р. № 658 на ту ж суму.

Відносно ж відносин з ТОВ «СП «Парк», слід зазначити, що на виконання п. 4 Вимоги Підприємство звернулося до Господарського суду Київської області із позовом про стягнення коштів, у задоволенні якого відповідно до рішення цього суду від 24.04.2014 р. у справі № 911/1007/14 відмовлено.

Водночас, суд керується вищезгаданою правовою позицією Верховного Суду України. Так, зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за відповідним позовом органу державного фінансового контролю, вони не можуть бути стягнуті за адміністративним позовом про зобов'язання вчинити певні дії.

Виходячи із наведеного, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову у цій частині також слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В даному випадку, як приходить до висновку суд, позивачем не доведено відповідності законодавству України заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя О.А. Кармазін