Рішення № 43519467, 07.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3270/15

Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А.

суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - Державний нотаріус Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицька О.Ю.,ОСОБА_6 про визнання удаваними договорів купівлі-продажу, переведення права заставодержателя, поновлення у праві власності, стягнення безпідставно набутих грошових коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.12.2014 року -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Державний нотаріус Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицька О.Ю. про визнання недійними договорів купівлі-продажу, обгрунтовуючи свій позов тим, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір позики грошових коштів, що підтверджується відповідною розпискою, забезпеченням виконання якого виступило нерухоме майно, яке на праві приватної власності належало позивачу - ОСОБА_2, а саме - будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1. Однак, в якості забезпечення виконання зобов'язань позивачем був укладений не договір позики коштів, а договір купівлі-продажу вищевказаного будинку та земельної ділянки, оскільки, як пояснив позивачу відповідач ОСОБА_4 це виготовляення додаткових паперів та потребує значно більших коштів.

Покупцем за вказаними договорами купівлі-продажу виступила знайома відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, оскільки, як вказує позивач, відповідач ОСОБА_4 має численні боргові зобов'язання, що може поставити під загрозу майно вищевказане позивача. Позивач погодився на укладення вищевказаного договору, оскільки, як запевнив його відповідач ОСОБА_4, після повернення грошових коштів цей договір буде розірвано. Також, як стверджує позивач, жодних грошових коштів згідно вищевказаних договорів купівлі-продажу він не отримував, а предмет договору - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ані відповідачу ОСОБА_4, ані відповідачу ОСОБА_3 переданий не був, оскільки він разом із своєю родиною проживав та проживає у вищевказаному будинку, що підтверджується відповідною довідкою. Також, позивач зазначив, що він щомісячно сплачує відповідачу ОСОБА_4 відсотки за користування грошовими коштами, що підтверджується відповідною розпискою. Однак, коли позивач звернувся до відповідача ОСОБА_4 з вимогою про розірвання договорів купівлі-продажу, та переоформлення на нього будинку та земельної ділянки, жодних дій по розірванню цього договору відповідачами здійснено не було. Крім того, позивач вказує, що здійснюючи проплати відповідачу ОСОБА_4 за борговою розпискою, він значно переплатив суму грошових коштів, яку повинен був йому сплатити. У зв'язку з цим позивач звернувся до суду з позовом про визнання вищевказаних договорів недійсними з підстав їх удаваності, переведення права заставодержавтеля, поновлення у праві власності, стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відповідач ОСОБА_3 , адвокат в її інтересах у судове засідання не з'явились, Раніше адвокат в інтересах відповідача ОСОБА_3 надала на адресу суд заяву, згідно якої просить справу розглядати без участі представника ОСОБА_3, у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явився.

Третя особа - Державний нотаріус Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицька О.Ю. у судове засідання не з'явилась, надала заяву, згідно якої просила розглядати справу за її відсутності, розгляд справи залишила на розсуд суду.

Третя особа - ОСОБА_6 у судове засідання не з'явився.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.12.2014 року позов задоволений частково.

Визнано удаваним договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв.м., житловою площею 86,7 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13 липня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. за реєстровим 2-785, та визнати його договором застави житлового будинку.

Визнаний удаваним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 202 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13 липня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. за реєстровим номером 2-788 та визнати його договором застави земельної ділянки.

Переведено права заставодержателя за договором застави житлового будинку від 13 липня 2010 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, кий складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв.м., житловою площею 86,7 кв.м. на ОСОБА_4

Переведено права заставодержателя за договором застави земельної ділянки від 13 липня 2010 року площею 202 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_4

Поновлено в правах власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв. м., житловою площею 86,7 кв. м.

Поновлено в правах власності ОСОБА_2 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 202 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 166 945,00 грн. (сто шістдесят шість дев'ятсот сорок п'ять гривень), що еквівалентно 9650,00 (дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) євро.

Стягнуто з ОСОБА_2, на користь держави судовий збір у розмірі 1554, 75 гривень.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, та ОСОБА_3, на користь ОСОБА_2, суму судового збору у розмірі 1554, 75 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись за зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в повному обсязі в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи в зазначеній частині.

Рішення суду першої інстанції в іншій частині сторонами не оскаржується і не є предметом апеляційного розгляду, оскільки апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог. Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" - суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог рішення не оскаржується.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що 13 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила житловий будинок будинок АДРЕСА_1. Цей договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. (т. 1 а.с. 6-7).

13 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 площею 0, 0202 га. Цей договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. (т.1 а.с. 86-88).

Згідно розписки, яка була написана власноручно відповідачем ОСОБА_4 13.07.2010 року, він вказує, що він дав у борг 47 000 євро, строком на 12 місяців під винагороду 5%. У забезпечення наданих у борг коштів взяв у заставу у ОСОБА_2 будинок за адресою : АДРЕСА_1. Після сплати суми боргу зобов'язується повернути взятий ним у заставу будинок (т.1 а.с. 8).

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 липня 2013 року за заявою позивача були вжиті заходи забезпечення позову, а саме : накладено арешт на житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1, та заборонено Реєстраційній службі Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області здійснювати реєстрацію права власності на житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1. (т. 1.а.с. 21-23).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, вищевказана ухвала суду була зареєстрована у Реєстрі 19 липня 2013 року о 13 годині 57 хвилин. (т.1.а.с. 57).

Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, станом на 22 липня 2013 року на 07 годину 45 хвилин, власником житлового будинку, який розташований за адресою : АДРЕСА_1, значився ОСОБА_2.

Згідно Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с. 75, 93), ОСОБА_3 зареєструвала право власності на своє ім'я на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку 22 липня 2013 року о 16 годині 07 хвилин (т.1.а.с. 75, 93) (тобто у період дії ухвали суду про заборону здійснення реєстрації права власності на вищевказаний будинок).

Згідно акту № 932/01-29/1 від 23.07.2013року за підписом голови Затоківської селищної ради В.І. Звягінцева, ОСОБА_2 з 2005 року по теперішній час постійно проживає за адресою : АДРЕСА_1. (т.1.а.с. 63).

Згідно копії Постанови про закриття кримінального провадження від 20.01.2014 року, винесеної слідчим СВ Білгород-Дністровського МВ ГУМВС України в Одеській області Гетманченко І.С., серед іншого вказано, що 26 липня 2013 року до вищевказаного будинку приїхав ОСОБА_4 з групою осіб у цивільному одязі, які не пускали ОСОБА_2 на територію будинку та сказали, що вони нові власники, але документів на підтвердження цього не показали.

Згідно розписки від 01.07.2010 року, написаної власноручно ОСОБА_2, він підтверджує факт отримання від ОСОБА_4 2 тисяч євро в якості авансу за усним договором займу на суму 47 000,00 євро з винагородою у 5 % одноразово, зобов'язується протягом тижня передати ОСОБА_4 оригінали документів на будинок з землею за адресою: АДРЕСА_1 для передачі нотаріусу Савицькій Е.Ю., а також зобов'язується 13.07.2010 року передати свій будинок з землею у заставу нотаріально. Усі витрати по нотаріальному переоформленню у нотаріуса зобов'язується сплатити сам (т.1.а.с. 114).

Згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданому КП "Білгород-Днітсрвоське БТІ" 19.05.2010 року, заявник - ОСОБА_2 отримував цей витяг на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1; як вказано у примітці цього Витягу, заставі підлягає житловий будинок вартістю 163 543,00 гривень.

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно статті 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК України.

Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Згідно п. 26 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у

справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Згідно правової позиції, яка викладена у постанові судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 14.11.2012 року по справі про визнання договору удаваним, оскільки відповідно до ч.1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 були укладені договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки.

Суд першої інстанції зазначив у рішенні, що приймає до уваги наступні факти: факт того, що після нотаріального оформлення вищевказаних договорів та на протязі 3 років відповідачка ОСОБА_3 не здійснювала реєстрацію цих договорів у відповідних органах та здійснила реєстрацію вищевказаних договорів, тобто житлового будинку та земельної ділянки, на своє ім'я одразу після подачі цього позову до суду; не зважаючи на придбання вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки у курортній зоні, відповідачка ОСОБА_3, яка є людиною похилого віку (71 рік) проживала та проживає у гуртожитку, що підтверджується розписками про отримання нею судових повісток; предмети договорів - житловий будинок та земельна ділянка не були передані ОСОБА_3, як того вимагає стаття 662ЦК України; згідно акту від 23.07.2013року за підписом голови Затоківської селищної ради В.І. Звягінцева, ОСОБА_2 з 2005 року по теперішній час постійно проживає за адресою : АДРЕСА_1, що підтверджує той факт, що предмети договорів не були передані відповідачці ОСОБА_3; також суд першої інстанії прийяв до уваги Витяг виданий КП "Білгород-Дністровське БТІ" 19.05.2010 року, в якому вказано, що позивач ОСОБА_2 отримував цей витяг на житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1 і, як вказано у примітці цього Витягу, заставі підлягає житловий будинок вартістю 163 543,00 гривень; Витяг є дійсним на протязі трьох місяців з дня його видачі - тобто у період з 19 травня 2013 року до 19 серпня 2010 року; оспорюванні договори були укладені 13 липня 2010 року, а іншого Витягу за цей проміжок часу сторони не отримували; також суд першої інстанції прийняв до уваги покази свідків, які показали, що позивач не мав наміру продавати будинок та земельну ділянку а шукав осіб, які б могли надати йому грошові кошти у борг; також судом першої інстанції прийняв до уваги надані представником позивача копії рішень судів м. Одеси з яких вбачається, що у період з 2012 року велика кількість осіб зверталась з позовами до ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними з мотивів їх удаваності, вчинення під впливом омани (т.1 а.с. 175-194) - приймаючи до уваги усі вищенаведені обставини у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку, що при укладенні договорів купівлі-продажу воля сторін - позивача та відповідача ОСОБА_3 була спрямована не на укладення договорів купівлі-продажу, а на укладення договору застави в зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання договорів купівлі-продажу удаваними та визнання їх договорами застави є доведеними, обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині переведення права заставодержателя за договорами застави житлового будинку та земельної ділянки, суд першої інстанції посилався на те, що згідно розписки від 01.07.2010 року, написаної власноручно ОСОБА_2, він підтверджує факт отримання від ОСОБА_4 2 тисяч євро в якості авансу за усним договором займу на суму 47 000,00 євро з винагородою у 5 % одноразово, зобов'язується передати ОСОБА_4 оригінали документів на будинок з землею, а також зобов'язується 13.07.2010 року передати свій будинок з землею у заставу нотаріально.

Згідно розписки, яка була власноручно написана відповідачем ОСОБА_4, він дав у борг позивачу ОСОБА_2 грошові кошти, та в забезпечення виконання боргових зобов'язань взяв у заставу житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Ця розписка датована 13 липня 2010 року - датою укладення вищевказаних договорів купівлі-продажу.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12, кожна окремо, показали, що бачили ОСОБА_4 у вищевказаному будинку, а ОСОБА_12 пояснювала, що саме з ОСОБА_4 вони оговорювали усі деталі надання їм грошових коштів, він був присутній при огляді будинку, був присутній у нотаріуса, коли оформлювали вищевказані договори, суд першої інстанції прийняв до уваги постанову про закриття кримінального провадження від 20.01.2014 року, в якій вказано, що 26 липня 2013 року до вищевказаного будинку приїхав ОСОБА_4 з групою осіб у цивільному одязі, які не пускали ОСОБА_2 на територію будинку та сказали, що вони нові власники; а також рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22.05.2012 року (т.1.а.с. 206), згідно якого позовні вимоги ПАТ "Державний Ощадний банк України" до ОСОБА_4 були задоволені, стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ "Державний Ощадний банк України" заборгованість за кредитним договором в розмірі 57 921, 02 доларів США, оцінюючи ці докази у сукупності суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача в частині переведення права заставодержателя за договорами застави вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки на ОСОБА_4 - є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача в частині визнання договорів застави житлового будинку та земельної ділянки виконаними, суд першої інстанції посилався на те, що як пояснила представник позивача у судовому засіданні, позовні вимоги в цій частині вона обґрунтовує статтею 593 ЦК України.

Згідно статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Крім того, згідно ч.2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Тобто, спосіб захисту права позовних вимог позивача в цій частині не передбачений ст. 16 ЦК України, тому суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог позивача у цій частині відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_4 безпідставно набутих коштів, та поновлення позивача ОСОБА_2 у праві власності на вищевказаний житловий будинок та земельну ділянку, суд першої інстанції посилався на те, що згідно розписки, яка була написана власноручно відповідачем ОСОБА_4 13.07.2010 року, він вказує, що він дав у борг 47 000 євро (сорок сім тисяч євро), строком на 12 місяців під винагороду 5%. У забезпечення наданих у борг коштів взяв у заставу у ОСОБА_2 будинок за адресою : АДРЕСА_1. Після сплати суми боргу зобов'язується повернути взятий ним у заставу будинок.

Як вбачається з вищевказаної розписки, ОСОБА_2 у період з 13 липня 2010 року по 16 червня 2013 року сплачував ОСОБА_4 грошові кошти в обумовленому у розписці розмірі, на підтвердження чого ОСОБА_4 ставив підпис під кожною сплатою грошових коштів.

Загальна сума грошових коштів, яка підлягала поверненню ОСОБА_4, з урахуванням 5% винагороди, мала складати 49 350,00 євро. Виходячі з суми платежів, сплачених позивачем відповідачу, позивач повністю повернув відповідачу ОСОБА_4 взяті у борг кошти з урахуванням 5% винагороди, крім того, як вбачається з кількості грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 ОСОБА_4, він сплатив йому 59 000,00 євро, що перевищує обумовлену сторонами суму на 9650,00 євро, що, станом на день звернення позивача до суду дорівнює 166 945,00 гривень ( згідно офіційного курсу гривні по відношенню до євро т.1.а.с. 118). Згідно статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

На підставі наведеного, суд першої інстанції вважав позовні вимоги щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів у сумі 166 945,00 гривень - обгрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Також суд першої інстанції зазначив, що зобов'язання майнового характеру, які виникли між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, забезпеченням яких виступав житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1, виконані ОСОБА_2 у повному обсязі.

Крім того судом першої інстанції зазначено, що укладені між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договори купівлі-продажу є удаваними договорами, який насправді є договорами застави, то відносини сторін у цих договорах регулюються правилами щодо правочину застави (стаття 235 ЦК України).

Згідно статті 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно статті 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч.1 статті 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

ОСОБА_2 повністю виконав взяті на себе боргові зобов'язання, забезпеченням яких був взятий ОСОБА_4 у заставу житловий будинок.

У відповідності до приписів ч.3 статті 593 ЦК України - у разі припинення застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві, ОСОБА_4, після повного виконання ОСОБА_2 боргових зобов'язань, тобто повернення суми боргу, повинен повернути ОСОБА_2 заставлене майно, в зв'язку з чим позовні вимоги на думку суду першої інстанції в частині поновлення його у праві власності на житловий будинок та земельну ділянку є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог позивача, в яких він просив вважати борг, наданий йому 13 липня 2010 року ОСОБА_4 - повернутим у повному обсязі, оскільки, у відповідності до статті 16 ЦК України, такий спосіб захисту права не передбачений діючим законодавством, тобто не ґрунтується на законі.

Як зазначалося вище ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог позивача про стягнення з ОСОБА_4 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 166 945,00 грн., що еквівалентно 9650,00 Євро та в частині відмови в задоволенні частини позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржується і не предметом розгляду справи в апеляційній інстанції відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку".

В іншій частині рішення яке впливає на права та обов'язки ОСОБА_3 підлягає скасуванню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила житловий будинок будинок АДРЕСА_1. Цей договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. (т. 1 а.с. 6-7).

13 липня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 площею 0, 0202 га. Цей договір був нотаріально посвідчений державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. (т.1 а.с. 86-88).

Згідно статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Посилання ОСОБА_2 в позовних вимогах про неотримання грошових коштів за зазначеними договорами купівлі-продажу не підтверджено належними доказами, крім того позивачем не заявлялися вимоги про визнання договорів купівлі-продажу недійсними з цієї підстави.

Позивачем в позовних вимогах не зазначається, до матеріалів справи не надано доказів того, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки сторони договору вчинили зазначений договір для приховування іншого правочину, а саме договору застави житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на забезпечення виконання іншого правочину. Ні позивач ні суд першої інстанції не зазначили на забезпечення виконання якого зобов'язання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори застави, а не договори купівлі-продажу. Позивачем не доведено, що при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу була направлена не на укладення договорів купівлі-продажу, а на укладення договорів застави.

Посилання позивача в позовних вимогах та суду першої інстанції у рішенні, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки сторони договору вчинили зазначений договір для приховування іншого правочину, а саме договору застави житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є помилковими, оскільки положення ст. 235 ЦК України про удаваність правочину може застосовуватися між сторонами правочину, а не іншими особами які не є сторонами правочину.

Правовідносини які склалися між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не мають правового значення для визнання удаваними договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки, та визнання зазначених договорів договорами застави нерухомого майна, оскільки позивачем не доведено, що договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, сторони договору вчинили для приховування іншого правочину. Крім того задовольняючи позовні вимоги про переведення права заставодержателя за договором застави житлового будинку та земельної ділянки на ОСОБА_4 суд першої інстанції змінив сторону в договорах укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з ОСОБА_3 на ОСОБА_4

Посилання суду першої інстанції як на підставу для задоволення позову на Постанову Верховного суду України від 14.11.2012 року по справі про визнання договору удаваним, в якій зазначено, що оскільки відповідно до ч.1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме є помилковим.

Як зазначалося вище положення ст. 235 ЦК України про удаваність правочину може застосовуватися між сторонами правочину при доведенні, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, однак позивачем не доведено, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки сторони договору вчинили зазначений договір для приховування іншого правочину, а саме договору застави житлового будинку та земельної ділянки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Також ні позивач ні суд першої інстанції не зазначили на забезпечення виконання якого правочину (зобов'язання) між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені договори застави, а не договори купівлі-продажу.

Зазначення суду першої інстанції як на підставу для задоволення вимог не здійснення ОСОБА_3 державну реєстрацію договорів купівлі-продажу на протязі 3 років, не проживання ОСОБА_3 після укладення договорів купівлі-продажу у спірному будинку, не передання нерухомого майна ОСОБА_3 відповідно до положень ст. 662 ЦК України, проживання ОСОБА_2 в спірному будинку з 2005 року, наявність виданому КП "Білгород-Дністровське БТІ" 19.05.2010 року, в якому вказано, що позивач ОСОБА_2 отримував цей витяг на житловий будинок, який розташований за адресою : АДРЕСА_1 і, як вказано у примітці цього Витягу, заставі підлягає житловий будинок вартістю 163 543,00 гривень; Витяг є дійсним на протязі трьох місяців з дня його видачі - тобто у період з 19 травня 2013 року до 19 серпня 2010 року; оспорюванні договори були укладені 13 липня 2010 року, а іншого Витягу за цей проміжок часу сторони не отримували, не свідчить про те, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки сторони договору вчинили зазначений договір для приховування іншого правочину, а саме договору застави житлового будинку та земельної ділянки, до того ж позивачем не доведено, що він не отримав кошті за оспорюванними договорами купівлі-продажу.

Посилання суду першої інстанції на покази свідків, які показали, що позивач не мав наміру продавати будинок та земельну ділянку а шукав осіб, які б могли надати йому грошові кошти у борг, надані представником позивача копії рішень судів м. Одеси з яких вбачається, що у період з 2012 року велика кількість осіб зверталась з позовами до ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними з мотивів їх удаваності, вчинення під впливом омани не свідчить про те, що при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки сторони договору вчинили зазначений договір для приховування іншого правочину, а саме договору застави житлового будинку та земельної ділянки, до того ж позивачем не доведено, що він не отримав кошті за оспорюванними договорами купівлі-продажу.

Посилання суду першої інстанції, що при укладенні договорів купівлі-продажу воля сторін - позивача та відповідача ОСОБА_3 була спрямована не на укладення договорів купівлі-продажу, а на укладення договору застави не відповідає обставинам справи, оскільки ОСОБА_3 категорично заперечує проти цього, а позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 при укладенні договорів не сплатила визначені договором грошові кошти та мала намір на укладення договорів застави.

На підставі наведеного колегія вважає, рішення суду першої інстанції в частині визнання удаваним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання та визнання зазначених договорів - договорами застави підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

В зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання удаваним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання та визнання зазначених договорів - договорами застави не підлягають задоволенню і позовні вимоги про переведення права заставодержателя за договором застави житлового будинку та земельної ділянки на ОСОБА_4, поновлення в правах власності ОСОБА_2 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок та земельну ділянку, оскільки зазначені позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання удаваним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладеними між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та визнання та визнання зазначених договорів - договорами застави.

В зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог заявлених ОСОБА_2 до ОСОБА_3, підлягає скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення солідарно з ОСОБА_3, на користь ОСОБА_2, суму судового збору у розмірі 1554, 75 гривень.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом норм процесуального права, а саме порядку прийняття уточнень позовних вимог, сплати судового збору, оцінки доказів, не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з підстав передбачених ст. 309 ЦПК України.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В зв'язку з задоволенням апеляційної скарги, колегія стягує з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 777 грн. 37 коп. сплачені при поданні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.3, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.12.2014 року скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання удаваним договір купівлі-продажу житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, що складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв.м., житловою площею 86,7 кв.м., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 13 липня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. за реєстровим 2-785, та визнання його договором застави житлового будинку.

Визнання удаваним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 202 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 13 липня 2010 року, посвідчений державним нотаріусом Третьої Одеської державної нотаріальної контори Савицькою О.Ю. за реєстровим номером 2-788 та визнання його договором застави земельної ділянки.

Переведення права заставодержателя за договором застави житлового будинку від 13 липня 2010 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, кий складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв.м., житловою площею 86,7 кв.м. на ОСОБА_4.

Переведення права заставодержателя за договором застави земельної ділянки від 13 липня 2010 року площею 202 кв. м., кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на ОСОБА_4.

Поновлення в правах власності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, який складається в цілому з одного кам'яно-цегляного житлового будинку під літерою "Н", загальною площею 154,8 кв. м., житловою площею 86,7 кв. м.

Поновлення в правах власності ОСОБА_2 шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 202 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнення солідарно з ОСОБА_3, на користь ОСОБА_2, суму судового збору у розмірі 1554, 75 гривень.

Відмовити в задоволенні зазначених позовних вимог ОСОБА_2.

В іншій частині рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04.12.2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 777 грн. 37 коп. сплачені при поданні апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді О.А. Ступаков

А.П. Бабій

О.Д. Варикаша