Рішення № 43519458, 09.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2831/15

Головуючий у першій інстанції Шенцева О. П.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Громіка Р.Д.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: позивачки ОСОБА_3 та представника відповідача, прокуратури Одеської області, Закерничної І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірної бездіяльності працівників прокуратури,

в с т а н о в и л а:

26 серпня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 червня 2014 року визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області по виконанню постанови Березівського районного суду Одеської області від 20 вересня 2011 року про скасування постанови оперуповноваженого Березівського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 23 серпня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб УПСЗН Березівської районної адміністрації за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 190, 356, 358 КК України, яке набрало законної сили 28 вересня 2011 року, та постанови Березівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2011 року щодо притягнення до кримінальної відповідальності працівників прокуратури Березівського району та прокуратури Одеської області, яке набрало законної сили з 19 жовтня 2011 року. Не зважаючи на її численні скарги посадові особи прокуратури Одеської області до теперішнього часу не прийняли процесуального рішення. У зв'язку з оскарженням бездіяльності працівників прокуратури нею понесені матеріальні витрати, пов'язані із зверненнями до Приморського районного суду м. Одеси та Київського районного суду м. Одеси, явкою до судів з питань оскарження їх дій, придбанням канцелярських товарів, ксерокопіювання документів та інших витрат за період з 09 листопада 2011 року по 03

червня 2014 року на загальну суму 1166,70 гривень. На витрачені кошти, вона могла утримувати себе та дочку. У зв'язку порушенням її прав та прав її дочки прокуратурою Одеської області завдано моральну шкоду, яку вона оцінила у 50000 грн.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Європейської конвенції про захист прав людини, ст. ст. 11, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1176 ЦК України, позивачка ОСОБА_3 просила суд стягнути з Державного бюджету України на її користь майнову шкоду в розмірі 1166,70 грн. та моральну шкоду в розмірі 50000 грн. шляхом списання вказаних сум з рахунку прокуратури.

Представник відповідача, прокуратури Одеської області, проти позову заперечувала і в своїх усних і письмових поясненнях зазначала, що позивачка ОСОБА_3 не довела факт завдання їй моральних чи фізичних страждань з боку органів прокуратури та неправомірність дій органів прокуратури відносно неї, та причинний зв'язок між заподіяною шкодою та прийнятими посадовими особами прокуратури рішеннями за її зверненнями, безпідставними є ї вимоги про стягнення витрат, пов'язаний з розглядом інших справи, які розглядались в порядку кримінального провадження.

Представник відповідача, Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області, проти позову заперечував і в своїх усних і письмових поясненнях зазначав, що позов ОСОБА_3 не доведений і задоволенню не підлягає.

Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з прокуратури Одеської області на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 1000 грн. В решті позову відмовлено (а.с. 167-168).

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції змінити й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального і матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач, заступник прокурора Одеської області, просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку з порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

Позивачка ОСОБА_3 отримала апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення суду 09 квітня 2015 року. Колегія суддів запропонувала сторонам у справі об'явити по справі перерву для ознайомлення з апеляційною скаргою та підготовки заперечень проти скарги, але позивачка відмовилась від цього та наполягала на розгляді справи.

За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Тому колегія суддів прийняла рішення про продовження розгляду справи, оскільки у даному випадку права позивачки не порушуються.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг позивачки ОСОБА_3 та заступника прокурора Одеської області, пояснення на апеляції позивачки ОСОБА_3 та представника відповідача, прокуратури Одеської області, Закерничної І.П., перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, а апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області слід задовольнити за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 червня 2014 року визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської

області по виконанню постанови Березівського районного суду Одеської області від 20 вересня 2011 року про скасування постанови оперуповноваженого Березівського РВ ГУ МВС України в Одеській області від 23 серпня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб УПСЗН Березівської районної адміністрації за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 190, 356, 358 КК України, яке набрало законної сили 28 вересня 2011 року та постанови Березівського районного суду Одеської області від 23 вересня 2011 року щодо притягнення до кримінальної відповідальності працівників прокуратури Березівського району та прокуратури Одеської області, яке набрало законної сили з 19 жовтня 2011 року (а.с. 28-31, 32-33).

Задовольняючи позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ОСОБА_3 має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки постановою суду визнано бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області протиправною.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися в повному обсязі неможливо, виходячи з наступного.

При вирішенні справи суд правильно застосував до спірних правовідносин ч. 6 ст. 1176 ЦК України, тобто шкода має відшкодовуватись на загальних підставах.

Відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до частин 1 яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності їх вини.

Частиною 1 та 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У п. 3 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона

повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Предмет та підставу позову визначає виключно позивач (ст. ст. 10, 11 ЦПК України). Саме на ст. ст. 1167, 1172 та 1176 ч. 6 ЦК України посилалась позивачка ОСОБА_3, обґрунтовуючи свої позовні вимоги.

Статтею 179 ЦПК України встановлено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. ст. 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіюча шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативним наслідками.

У п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховний Суд України зазначив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак в порушення положень ст. ст. 10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави

для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції не врахував, що для наявності зобов'язання по відшкодуванню шкоди відповідно до вимог ст. 1176 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу прокуратури, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою.

Не звернув суд уваги і на те, що позивачкою не надано переконливих доказів щодо завдання шкоди, і що дії прокурора є підставою для відшкодування шкоди у розумінні ст. ст. 1167, 1176 ЦК України, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Само по собі посилання на постанову Київського районного суду м. Одеси від 23 квітня 2014 року, залишену без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03 червня 2014 року, якою визнано неправомірною бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області, не може служити безспірною підставою для притягнення прокуратури Одеської області до відповідальності.

Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У п. 7 постанови № 14 Пленуму "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року Верховний Суд України роз'яснив, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов'язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 212 ЦПК. На підтвердження висновку суду щодо розміру відшкодування збитків у рішенні, крім посилання на вирок у кримінальній справі чи постанову у справі про адміністративне правопорушення, необхідно також зазначати докази, подані сторонами при розгляді цивільної справи (наприклад, врахування матеріального становища відповідача або вини потерпілого).

У даному випадку позов ОСОБА_3 не випливає із справи розглянутої в порядку, передбаченому ст. 236-2 КПК України (1960р.), тому положення ч. 4 ст. 61 ЦПК України щодо звільнення від доказування обставин справи не застосовуються.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Аналіз наведених правових норм, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, зазначених вище обставин справи та наявних у справі доказів свідчить про те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведено, що внаслідок дій посадових осіб органів прокуратури, які встановлені судовим рішенням, їй завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з порушенням її прав. Тому її права не порушені відповідачем й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України не підлягають судовому захисту.

З висновком суду про те, що позивачкою ОСОБА_3 не доведено, що ці витрати знаходяться у прямому причинному зв'язку з завданою шкодою в розмірі 1166,70 гривень, пов'язаною із зверненнями до Приморського районного суду м. Одеси та Київського районного суду м. Одеси, явкою до судів з питань оскарження їх дій, придбанням канцелярських товарів, ксерокопіювання документів та інших витрат за період з 09 листопада 2011 року по 03 червня 2014 року, колегія суддів погоджується.

Посилання позивачки ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, не приймаються до уваги, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивачка ОСОБА_3 повинна була довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами завдання їй моральної шкоди в розмірі 50000 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У п. 9 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року (з наступними змінами) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Колегія суддів вважає, що ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_3 не надала безспірних доказів щодо обставин завдання їй моральної шкоди, а також не доведено завдання їй інших збитків.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі позивачки ОСОБА_3 доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про задоволення позову в повному обсязі немає.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та матеріального права, ст. 1167, 1176 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для зміни рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 3, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2014 року змінити й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області,, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій та бездіяльності працівників прокуратури, відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький