Рішення № 43519446, 09.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1234/15

Головуючий у першій інстанції Гуревський В.К.

Доповідач Панасенков В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - судді Панасенкова В.О.

суддів: Парапана В.Ф.

Драгомерецького М.М.,

при секретарі: Колмакові В.І.,

за участю: позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_6, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2014 року за позовом представника ОСОБА_8 - ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про повернення грошових коштів набутих без достатніх правових підстав,

в с т а н о в и л а:

29 липня 2013 року представник ОСОБА_8 - ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 11 лютого 2009 року між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_7 було укладено усний договір про виконання будівельних робіт у належному їй готелю, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за яким позивачка зобов'язалася передати відповідачу грошові кошти в розмірі 148000 дол. США, що в еквіваленті становило 1 139 600 грн., а останній зобов'язався виконати будівельні роботи у вказаному готелі у обумовлений сторонами строк, до 01 грудня 2010 року. 11 лютого 2009 року позивачка виконала зобов'язання за договором та передала, а відповідач ОСОБА_7 отримав грошові кошти в розмірі 148000 дол. США та зобов'язався провести будівельні роботи у готелі "Совіньйон", претензій по сплаті коштів за будівельні роботи у нього відсутні, про що свідчить розписка складена ним власноручно. Відповідач ОСОБА_7 не виконав своїх зобов'язань за договором у строк до 01 грудня 2010 року, що вимусило позивачку надіслати йому 13 червня 2013 року претензію про повернення грошових коштів в розмірі 148000 грн., але останній не відповів на неї. Вказані грошові кошти набути відповідачем безпідставно й він зобов'язаний повернути ці кошті позивачці.

Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 525, 526, 1212 ЦК України, представник позивачки ОСОБА_8 - ОСОБА_4, просив суд визнати, що грошові кошти у розмірі 1139600 грн., що в еквіваленті становило 148000 дол. США, від ОСОБА_8 згідно розписки від 11 лютого 2009 року - безпідставно набуті внаслідок невиконання умов договору, стягнути з

ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 грошові кошти у розмірі 1139600 грн., що в еквіваленті становило 148000 дол. США, та судовий збір в сумі 3441 грн. (а.с. 2-3).

Представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_6, проти позову заперечував й в своїх поясненнях зазначав, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не укладалось жодних угод і він не отримував від позивачки грошових коштів, зокрема для виконання будівельних робіт, оскільки ніколи не був суб'єктом підприємницької діяльності. На той час, 11 лютого 2009 року, він працював на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Главстрой", основним напрямком діяльності якої було надання послуг з будівництва об'єктів нерухомості. Крім того, представник відповідача просив суд застосувати правила позовній давності (а.с. 38-40, 41-48, 70-71,77).

Справа розглядалась судом першої інстанції неодноразово.

Останнім рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_8 задоволено. Суд стягнув з відповідача ОСОБА_7 на користь позивачки грошові кошти у розмірі 1139600 грн., що в еквіваленті становить 148000 дол. США, як безпідставно набуті, та судовий збір в сумі 3441 грн. (а.с. 81-83).

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_6 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального та матеріального права (а.с. 87-89).

В запереченні на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_8 - ОСОБА_4, просив скаргу відхилити у зв'язку з безпідставністю її доводів.

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_6, пояснення на апеляцію позивачки ОСОБА_3, її представника ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 лютого 2009 року між позивачкою ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_7 було укладено усний договір про виконання будівельних робіт у належному їй готелю, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за яким позивачка зобов'язалася передати відповідачу грошові кошти в розмірі 148000 дол. США, що в еквіваленті становило 1 139 600 грн., а останній зобов'язався виконати будівельні роботи у вказаному готелі у обумовлений сторонами строк, до 01 грудня 2010 року.

11 лютого 2009 року позивачка ОСОБА_8 виконала зобов'язання за договором та передала, а відповідач ОСОБА_7 отримав грошові кошти в розмірі 148000 дол. США та зобов'язався провести будівельні роботи у готелі "Совіньйон", про що свідчить розписка складена ним власноручно (а.с. 6).

Відповідач ОСОБА_7 не виконав своїх зобов'язань за договором у строк до 01 грудня 2010 року, грошові кошти залишилися у нього без достатньої правової підстави

13 червня 2013 року позивачка ОСОБА_8 надіслала відповідачу претензію про повернення грошових коштів в розмірі 148000 дол. США, але останній не відповів на неї.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що 11 лютого 2009 року між сторонами у справі було укладено усний договір про виконання будівельних робіт у належному їй готелю, за яким позивачка передала відповідачу грошові кошти в розмірі 148000 дол. США, що в еквіваленті становило 1139600 грн., але останній зобов'язання за договором не виконав й грошові кошти залишилися у відповідача без достатньої правової підстави. При цьому суд застосував ст. ст. 526, 1212 ЦК України.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитися неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК Україні договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу позивач повинен був довести в судовому засіданні належними та допустимими доказами те, що відповідач ОСОБА_7 отримав грошові кошті в розмір 148000 дол. США без достатніх правових підстав, тобто поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною 2 ст. 303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку судом першої інстанції докази були досліджені з порушенням закону, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції не врахував та не дав належної правової оцінки правовідносинам, що виникли між сторонами, зокрема усному договору на виконання будівельних робіт, а також належним чином не встановив, чи може до цих правовідносин застосовуватись положення ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Із системного аналізу положень ЦК України можна дійти висновку про те, що правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання) Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Указаний правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13 і відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Аналізуючи зазначенні положення закону, враховуючи вказані обстави та оцінюючи належність, допустимість, достовірність приведених доказів кожного окремо і у їх сукупності, колегія суддів вважає, що в судовому засіданні не доведено те, що правова підстава отримання грошових коштів в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі, тому до спірних правовідносин не може бути застосована ст. 1212 ЦК України.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що в судовому засіданні не доведено, що відповідач ОСОБА_7 порушив права позивача та безпідставно отримав грошові кошти й у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України не підлягають судовому захисту.

Отже, вимоги ОСОБА_8 є незаконними, необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 179, 212, 213, 214 ЦПК України, норм матеріального права, а саме, ст. ст. 837, 1212, 1213 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п. 4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_6, задовольнити, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2014 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову представника ОСОБА_8 - ОСОБА_4, до ОСОБА_7 про повернення грошових коштів набутих без достатніх правових підстав відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням.

Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков

В.Ф. Парапан

М.М. Драгомерецький