Постанова № 43504590, 30.03.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" березня 2015 р. Справа№ 908/3456/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Сухового В.Г.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі структурного підрозділу - Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу"

на рішення Господарського суду м. Києва

від 06.11.2014

у справі № 908/3456/14 (суддя - Чинчин О.В.)

за позовом Якимівського міжрайонного управління водного господарства, Запорізька обл., смт. Якимівка,

до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", м. Київ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1. Запорізьке обласне управління водних ресурсів, м. Запоріжжя,

2. Управління Головного Каховського магістрального каналу, Херсонська обл., с. Любимівка,

про стягнення заборгованості за договором в розмірі 23 712,83 грн,

за участю представників сторін:

від позивача: Зубанич О.Ю. - представник (довіреність № 01/136

від 24.02.2015);

від відповідача: Редун М.А. - представник (довіреність № 60/08-14

від 28.08.2014);

третя особа 1: не з'явився;

третя особа 2: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Якимівське міжрайонне управління водного господарства (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі структурного підрозділу - Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (надалі - відповідач) про стягнення 23 712,83 грн, з яких 20 687,76 грн заборгованості за надані послуги та 3 025,07 грн пені, зумовлених неналежним виконанням зобов'язань за договором від 19.03.2013 №74011 про надання послуг, пов'язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2013 про порушення провадження у справі № 908/3456/14 до участі в ній було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Запорізьке обласне управління водних ресурсів та Управління Головного Каховського магістрального каналу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 06.11.2014 у справі № 908/3456/14 позов задоволено повністю, стягнуто з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на користь Якимівського міжрайонного управління водного господарства 20 687,76 грн заборгованості за договором, 3 025,07 грн пені та 1 827,00 грн судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі структурного підрозділу - Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2014 у справі № 908/3456/14 скасувати та, застосувавши положення статті п.2 частини 1 статті 83 ГПК України, визнати недійсним договір від 19.03.2013 № 74011.

Скаргу мотивовано тим, що рішення судом прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

У зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. на лікарняному, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 на підставі розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015, апеляційну скаргу у справі №908/3456/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Руденко М.А. та призначено розгляд справи на 02.03.2015.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у зв'язку з виходом судді Сухового В.Г. з лікарняного для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г.

В судовому засіданні 02.03.2015, в порядку статті 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги було відкладено на 30.03.2015 у зв'язку з неявкою в судове засідання уповноважених представників третіх осіб.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Треті особи своїх уповноважених представників в судове засідання не направили, про дату, місце та час судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення даним особам поштових відправлень.

Вислухавши думку представників позивача та відповідача щодо можливості розгляду апеляційної скарги без участі уповноважених представників третіх осіб, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами, за відсутності зазначених осіб.

30.03.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 19.03.2013 між Управлінням Головного Каховського магістрального каналу (в тексті договору - виконавець І), Якимівським міжрайонним управлінням водного господарства (в тексті договору - виконавець ІІ), Запорізьким обласним управлінням водних ресурсів (в тексті договору - виконавець ІІІ) та Якимівською сортодослідною станцією Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (в тексті договору - замовник) укладено договір № 74011 (надалі - договір) про надання послуг, пов'язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур, відповідно до умов якого сторони погодили, що замовник замовляє, а виконавці зобов'язуються надати послуги в порядку та на умовах визначених договором, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги (пункт 1.1. договору).

Пунктом 4.5. договору визначено, що оплата виконавцю ІІ вартості послуг з подачі води на полив зрошуваних земель здійснюється за договірною ціною вартості послуг з подачі 1 куб.м. води за фактично подані обсяги води.

Згідно пункту 4.6. договору договірна ціна узгоджується у протоколі погодження договірної ціни на послуги з подачі 1 куб.м. води.

Замовник не пізніше останнього дня місяця, наступного за звітним, здійснює остаточний розрахунок з виконавцем ІІ за послуги з подачі згідно акту подачі прийому води, але не менше суми, необхідної для сплати використаної електроенергії та податку на додану вартість за звітний місяць (пункт 4.8. договору).

Правова природа відносин, що склалися між сторонами має ознаки договору надання послуг, за умовами якого, у відповідності до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Законодавець передбачив, що виконавець має надавати послуги особисто, а у разі покладення ним виконання договору про надання послуг на іншу особу, виконавець залишається відповідальним перед замовником за порушення договору у повному обсязі (стаття 902 ЦК України), в свою чергу, на замовника - покладає обов'язок по оплаті наданої йому послуги у розмірі, строки та порядку, встановлені договором (стаття 903 ЦК України).

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заявляючи позовну вимогу про стягнення заборгованості, позивач зазначав, що він свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується Актом № 24 подачі-приймання води від 01.06.2013 на суму 20 687,76 грн, підписаним представниками сторін та скріпленим печатками підприємств, проте відповідачем зобов'язання щодо сплати грошових коштів за надані послуги не виконано.

Оскільки до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 20 687,76 грн згідно договору, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

З наведеним висновком колегія суддів не погоджується, вважає його помилковим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Так, апеляційну скаргу відповідача мотивовано тим, що договір зі сторони Якимівської сортодослідної станції Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" підписано Морозовою Валентиною Степанівною, яка не мала повноважень на представництво підприємства, а тому, у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення вимог статті 203 Цивільного кодексу України, договір є недійсним, а відтак, відсутні підстави для сплати грошових коштів за вказаним договором.

В якості доказу на підтвердження наявності повноважень у останньої на підписання договору, позивачем надано до матеріалів справи копію довіреності б/н від 23.01.2013, яка видана Запорізькою філією Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" Морозовій В.С. та визначає коло повноважень, наданих довірителем представнику, зокрема, підписувати з юридичними та фізичними особами угоди, договори, у тому числі, купівлі-продажу, комунальних та інших договорів, укладення яких безпосередньо пов'язане з наданням послуг для потреб станції тільки за погодженням з директором Філії.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до чинного законодавства, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами.

Відповідно до частин 1, 3 статті 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Частиною 4 статті 95 Цивільного кодексу України встановлено, що керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Відтак, коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи від імені цієї особи визначається установчими документами, положенням про відокремлений підрозділ, що затверджується юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу.

Надаючи правову оцінку довіреності № б/н від 23.01.2013 на ім'я Морозової В.С., колегія суддів встановила, що останню підписано виконуючим обов'язки директора філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" - Гамзюком С.П.

У матеріалах справи відсутні докази наявності у Гамзюка С.П., як у виконуючого обов'язки директора філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" повноважень, по-перше, на укладення договорів, стороною яких є філія, без погодження з юридичною особою, а по-друге, на видачу довіреностей, які б надавали право іншій особі на укладення таких договорів.

Суд першої інстанції, відхиляючи твердження відповідача про підписання договору зі сторони Філії неуповноваженою особою, зазначав, що у випадку вчинення правочину з перевищенням повноважень за умови вчинення подальших дій, які свідчать про прийняття такого правочину до виконання, тобто його схвалення, він не може бути визнаний недійсним, оскільки відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.).

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що підписанням Якимівською сортодослідною станцією Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" акту № 24 подачі-приймання води від 01.06.2013 було прийнято від позивача послуги за договором, і в означений спосіб було схвалено спірний правочин.

Проте, судова колегія даний висновок місцевого суду находить помилковим, оскільки акт подачі-приймання води № 24 від 01.06.2013, як і спірний договір підписано представниками Якимівської сортодослідної станції Запорізької філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" за довіреностями, які видані неуповноваженою особою - виконуючим обов'язки директора Філії.

Доказів схвалення правочину саме юридичною особою до матеріалів справи не надано, а тому висновок суду про підписання договору особою, яка має необхідний обсяг повноважень не відповідає дійсним обставинам справи.

В апеляційній скарзі відповідач також посилається на наявність інших підстав для визнання договору недійсним, зокрема, на відсутність в ньому таких істотних умов як ціна та строк його дії.

Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Твердження апелянта щодо відсутності в договорі такої істотної умови як ціна договору колегією суддів відхиляються як необґрунтовані, оскільки такі спростовуються наявним у справі Протоколом погодження договірної ціни на послуги, пов'язані з подачею води з точки водовиділу на 2013 рік (Додаток № 8 до договору), підписаним сторонами договору та скріплений їх печатками (а.с. 20).

Стосовно доводів відповідача про невизначеність сторонами строку дії спірного договору колегія зазначає, що до матеріалів справи позивачем було надано дві копії договору. Додана до позовної заяви копія договору не містить даних щодо строку його дії, проте, копія, яка була надана позивачем суду апеляційної інстанції, містить дописування кульковою ручкою про встановлення строку дії договору до 31.12.2013.

Відповідно до приписів частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Вказані обставини не є підставою для визнання договору недійсним, про що заявляє відповідач.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції так і в апеляційній інстанції відповідач заявляв клопотання про застосування судом пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та визнати недійсним договір, стягнення заборгованості за яким є предметом розгляду у даній справі.

Згідно пунктів 1, 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

У відповідності до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім того, частиною 1 статті 215 цього Кодексу встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішення, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналізуючи вищенаведені норми, з урахуванням пояснень представників сторін та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача та визнання недійсним договору, на підставі статті 215 Цивільного кодексу України, у зв'язку з недодержанням сторонами правочину вимог, встановлених частиною 2 статті 203 цього Кодексу, необхідних для його чинності.

Оскільки договір №74011 від 19.03.2013 визнається судом апеляційної інстанції недійсним, підстав для стягнення заборгованосіт за таким правочином немає.

Твердження відповідача про наявність у провадженні господарського суду Запорізької області аналогічного спору з того ж самого предмету та з тих же підстав, що виключає провадження у даній справі, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки з поданих скаржником матеріалів вбачається, що у справі №908/167/15-г інший склад учасників судового процесу, а крім того, вимоги про стягнення заборгованості заявлені за надання послуг з транспортування води на підставі іншого Договору №72 від 19.03.2013.

За приписами статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений у статті 34 ГПК України полягає у тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судова колегія вважає за необхідне вказати на доведеність наведених відповідачем обставин щодо наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Оскільки, відповідно до вимог статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідача на користь позивача та задоволення апеляційної скарги.

Господарський суд у відповідності до статті 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду у відповідно до статті 104 ГПК України є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" судова колегія визнає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 у справі № 908/3456/14 - скасуванню.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у розмірі 913,50 грн у зв'язку з її задоволенням на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 у справі № 908/3456/14 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.11.2014 у справі № 908/3456/14 скасувати.

3. Постановити нове рішення.

"Визнати недійсним договір від 19.03.2013 № 74011 про надання послуг, пов'язаних з транспортуванням та подачею води на полив сільськогосподарських культур, укладений між Управлінням Головного Каховського магістрального каналу, Якимівським міжрайонним управлінням водного господарства, Запорізьким обласним управлінням водних ресурсів та Якимівською сортодослідною станцією Запорізької філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

У задоволенні позову відмовити повністю".

4. Стягнути з Якимівського міжрайонного управління водного господарства (72503, Запорізька обл., смт Якимівка, вул. Леніна, 66, код ЄДРПОУ 01034359) на користь Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (04112, м. Київ, вул. О. Теліги, 8, код ЄДРПОУ 37884028) 913 (дев'ятсот тринадцять) грн 50 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.

6. Матеріали справи № 908/3456/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді В.Г. Суховий

Г.А. Жук