Постанова № 43504565, 02.04.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2015 року Справа № 912/3438/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Герасименко І.М. (доповідач)

судді: Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.

секретар судового засідання: Мацекос І.М.

за участю представників сторін:

представник відповідача: Глинченко О.М.

представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи попереджений належним чином;

розглянувши апеляційні скарги Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014 р. у справі №912/3438/14

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до: Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка,

про стягнення 155240,56 грн.,

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом про стягнення з комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (далі - КП "Власівські мережі"), заборгованості за договором купівлі - продажу природного газу № 13/3368-ТЕ-18 від 31.01.2013 року у сумі 155240,56 грн., з яких 5677,25 грн. сума інфляційних, 26752,36 грн. сума 3 % річних від простроченої суми, 122810,95 грн. сума пені, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. по справі №912/3438/14 (суддя -Кабакової В.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанії "Нафтогаз України" - 26408,78 грн. 3% річних, 2883,62 грн. збитків від інфляції, 36427,96 грн. пені, а також 3014,38 грн. судового збору. У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Не погодившись з рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. у справі № 912/3438/14, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з порушенням норм матеріального права, а також з невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області по справі №912/3438/14 від 25.12.2014р.

та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»» до Комунального підприємства «Власівські мережі» Власівської селищної ради про стягнення 155240,56 грн. Відповідач обґрунтував свою апеляційну скаргу тим, що до 30.09.2013 між сторонами існувала розбіжність в обсягах використаного природного газу у зв'язку з застосуванням позивачем Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України від 05.07.2010 № 288. Також послався на те, що позивач через різні причини (відсутність підписаних актів приймання-передачі газу через неузгоджені об'єми природного газу, відсутність нарахування боргу бухгалтерією компанії; тощо) відмовлявся приймати оплату грошових коштів підприємства у вигляді субвенції з державного бюджету, тобто не підписував спільні протокольні рішення про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43.

Вважає, що п. 9.3 договору має бути визнаний судом недійсним так як запропоновані позивачем умови договору щодо збільшення строків позовної давності підміняють поняття конкретизації умов договору на їх оптимізацію шляхом спотворення запропонованих Типовим договором умов, при цьому нівелюючи баланс учасників договірних відносин, надаючи безпідставні преференції на користь позивача шляхом збільшення строку позовної давності, у зв'язку з чим відповідно має бути застосовано строк позовної давності щодо стягнення пені в один рік.

02.02.2015р. на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р., в якій скаржник зазначає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Просить скасувати рішення суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. в частині відмови у стягненні 86 382, 99 грн. пені, в оскаржуваній частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства «Власівські мережі» на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 86 382, 99грн. пені у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення залишити без змін.

Зміна складу колегії суддів відбулась на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 20.02.2015р., справу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Герасименко І.М. (доповідач), суддів: Кузнецова І.Л., Іванов О.Г.

В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду 24.02.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. у справі №912/3438/14 в частині відмови у стягненні 86 382,99грн. пені. В іншій частині рішення залишити без змін. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. у справі №912/3438/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до КП «Власівські мережі» Власівської селищної ради про стягнення 155240,56грн. По справі оголошено перерву до 02.04.2015р.

В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду 02.04.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу, надав додаткові пояснення, просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. у справі №912/3438/14 в частині відмови у стягненні 86 382,99грн. пені. В іншій частині рішення залишити без змін. Представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, надав додаткові пояснення, просить скасувати рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014р. у справі №912/3438/14, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до КП «Власівські мережі» Власівської селищної ради про стягнення 155240,56грн. По справі оголошено перерву на 02.04.2015р. об 14год.00хв. Після перерви представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи попереджений належним чином; представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати.

Колегія суддів, дослідивши докази по справі, в їх сукупності, вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради не підлягає задоволенню, а апеляційна скрага Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» частковому задоволенню з наступних підстав.

Між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавець) та КП "Власівські мережі" (Покупець) 31.01.2013 укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13/3368-ТЕ-18 (далі по тексту - Договір, Договір №13/3368-ТЕ-18).

Зі змісту вказаного Договору вбачається, що Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.п. 1.1., 1.2. Договору).

Відповідно до розділу 2 Договору, сторони узгодили помісячний обсяг природного газу, що має бути переданий з 01 січня 2013 по 31 грудня 2013 року, та порядок його зміни.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013 і діє в частині поставки газу до 31.12.2013, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1. Договору).

Відповідно до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" постачання природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і полягає в наданні послуг та пов'язана з реалізацією природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів; газопостачальним підприємством (постачальник) є суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами; споживач - це юридична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ відповідно до договору про постачання природного газу та використовує його як паливо або сировину (ст. 1 Закону).

Зі змісту статті 12 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" вбачається, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Відповідно до витягу зі статуту ПАТ "НАК "Нафтогаз України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. N 747 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. N 724), позивач є юридичною особою, предметом діяльності якого є постачання природного та скрапленого газу та інші види діяльності.

Відповідач, в свою чергу, є споживачем природного газу, у т.ч. на умовах Договору № 13/3368-ТЕ-18, укладеного з позивачем у даній справі.

На виконання умов Договору №13/3368-ТЕ-18 позивач поставив відповідачеві протягом січня-квітня 2013 року та жовтня-грудня 2013 року природний газ на загальну суму 3077901,67 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за спожитий у січні - квітні 2013 року від 30.09.2014, у жовтні 2013 року - від 31.10.2013, у листопаді 2013 від 30.11.2013, у грудні 2013 року від 31.12.2013 (а.с. 17 - 23). У названих актах визначено фактичні обсяги переданого газу,

його ціна та остаточна вартість. Акти підписано без зауважень Постачальником, Покупцем, а також газорозподільною організацією.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак несвоєчасно у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача пені, інфляційних та 3% відсотків річних.

Зі змісту статей 11, 509, 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України вбачається, що договір є підставою виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Крім того, слід врахувати, що договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України, до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно загальних положень про купівлю-продаж (ст. ст. 662-663, 689, 691-692 Цивільного кодексу України), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором та у встановлений договором строк. В свою чергу, покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його за ціною, встановленою в договорі та в обумовлений строк.

На підставі наведеного, відповідач зобов'язаний оплатити повну вартість отриманого газу в установлений Договором строк.

Відповідно до пункту 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

З пункту 3.4. Договору вбачається, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до матеріалів справи, ВАТ по газопостачанню та газифікації "Кіровоградгаз" отримало від КП "Власівські мережі" акти приймання-передачі природного газу за договором за січень-квітень 2013 року, які в подальшому направлено для підписання позивачу згідно листів від 08.02.2013 № 03/1385, від 07.03.2013 № 03/2246, від 05.04.2013 № 03/3296 та від 13.05.2013 № 03/4134 (а.с. 147 - 154, 172 - 176).

Акти за спожитий у січні - квітні 2013 року газ саме із кількістю газу, зазначеної відповідачем, і підписані позивачем, лише 30.09.2014р.

Крім того, матеріали справи містять акт приймання-передачі природного газу за 28.02.2013р. за газ, що спожитий у лютому 2013 року, запропонований для підписання позивачем відповідачу з іншою кількістю природного газу, ніж та яка відображена в підписаному сторонами акті (а.с. 117).

Згідно з пунктом 6.1. Договору сторони домовились, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки та з остаточним розрахунком за фактично переданий природний газ - до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За вказаних обставин, хоча між сторонами дійсно існувала розбіжність щодо обсягів спожитого природного газу, однак, з огляду на п. 6.1 договору, але відповідач повинен був оплачувати спожитий газ протягом місяця поставки газу, тобто оплачувати спожитий газ у тій кількості, яка ним самим зазначена в актах приймання-передачі природного газу.

Відповідно до п. 3.4 договору, підписані акти є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами у разі існування розбіжностей між сторонами щодо кількості спожитого газу.

Із наданого позивачем розрахунку боргу вбачається, що відповідач не дивлячись на розбіжності щодо обсягів спожитого газу, здійснював оплати до 30.09.2013 року, тобто до дати підписання актів.

Слід врахувати, що в подальшому позивачем у справі підписані акти з тими об'ємами спожитого природного газу, які зазначені відповідачем та оплачені у повному обсязі.

Відповідач послався на те, що позивач відмовлявся приймати оплату грошових коштів підприємства у вигляді субвенції з державного бюджету, тобто не підписував спільні протокольні рішення про проведення взаєморозрахунків відповідно до Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету на надання пільг, субсидій та компенсацій, затвердженого постановою КМУ від 11.01.2005 № 20, Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43. Вказав, що такі рішення передавались позивачу на підпис неодноразово, однак докази направлення позивачу спільних протокольних рішень для підписання надано за жовтень 2013 року (а.с. 74 - 76). На підтвердження відповідних звернень відповідача до позивача було надано також адресовану Кіровогардській ОДА копію листа (а.с. 77), копію скарги до антимонопольного комітету (а.с. 79, 80), копію листа до Міністерства енергетики та вугільної промисловості (а.с. 85).

Відповідно до п. 7 постанови КМУ від 11.01.2005 № 20, розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг), і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Згідно з п. 1.2. Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України, ДКУ 03.02.2009 № 55/57/43, розрахунки, передбачені в пункті 1.1 цього Порядку, проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння за нарахованими пільгами, субсидіями та компенсаціями населенню або договорів, що визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) та спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання.

Таким чином, підписання спільних протокольних рішень та прийняття оплати у такий спосіб є правом, а не обов'язком позивача.

Що стосується посилання відповідача на необхідність визнання недійсним п. 9.3. договору, відповідно для застосування строку позовної давності, то з цими доводами не можна погодитись з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 9.3. договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно з пунктом 6.1 Типового договору на постачання природного газу за регульованим тарифом, затвердженого постановою НКРЕ від 22.09.2011 N 1580, зазначено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України.

Відповідно до розділу 9 договору, сторони узгодили, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов Договору вирішуються в порядку, установленому законодавством.

Так, відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. При цьому, слід врахувати, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За вказаних обставин, господарський суд не знайшов підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних, 3 % річних та пені, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Наявність протокольних рішень від 28.11.2013 та від 17.12.2013 (а.с. 163 - 168) не припинає зобов'язальних правовідносин сторін по договору № 13/3368-ТЕ-18 на купівлю-продаж природного газу, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання і не позбавляє кредитора (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач заявив до стягнення інфляційні в розмірі 5677,25 грн. та 3% річних в розмірі 26752,36 грн., які нараховані за період прострочення платежу по кожній поставці.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, оплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Однак, з урахуванням п. 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", ч. 5 ст. 254 ЦК України, за розрахунком суду розмір 3% річних складає 26408,78 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями січня 2013 року - 5934,56 грн.:

на суму 633013,91 грн. за період з 14.02.2013 по 16.05.2013 - 4786,63 грн.;

на суму 133013,91 грн. за період з 17.05.2013 по 29.08.2013 - 1147,93 грн.

за зобов'язаннями лютого 2013 року - 7590,44 грн.:

на суму 472813,64 грн. за період з 14.03.2013 по 29.08.2013 - 6567,58 грн.;

на суму 405827,55 грн. за період з 30.08.2013 по 17.09.2013 - 633,76 грн.;

на суму 205827,55 грн. за період з 18.09.2013 по 10.10.2013 - 389,10 грн.

за зобов'язаннями березня 2013 року - 8500,35 грн.:

на суму 581016,41 грн. за період з 16.04.2013 (14 - вихідний день) по 10.10.2013 - 8500,35 грн.

за зобов'язаннями квітня 2013 року - 2166,26 грн.:

на суму 163707,60 грн. за період з 14.05.2013 по 10.10.2013 - 2018,31 грн.;

на суму 100000,00 грн. за період з 11.10.2013 по 28.10.2013 - 147,95 грн.

за зобов'язаннями жовтня 2013 року - 719,96 грн.:

на суму 277359,25 грн. за період з 14.11.2013 по 02.12.2013 - 433,14 грн. ;

на суму 158618,00 грн. за період з 03.12.2013 по 24.12.2013 - 286,82 грн.

за зобов'язаннями листопада 2013 року - 320,00 грн.

на суму 350580,19 грн. за період з 14.12.2013 по 24.12.2013 - 316,96 грн.;

на суму 36941,19 грн. за період з 25.12.2013 по 25.12.2013 - 3,04 грн.

за зобов'язаннями грудня 2013 - 1177,21 грн.

на суму 539860,67 грн. за період з 14.01.2014 по 22.01.2014 - 399,35 грн.;

на суму 309860,67 грн. за період з 23.01.2014 по 30.01.2014 - 203,74 грн.;

на суму 249470,67 грн. за період з 31.01.2014 по 27.02.2014 - 574,12грн.

Вказаний розрахунок суду є обґрунтованим та арифметично вірним.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

У вказаному листі зазначено, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційний зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційний зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Згідно з пунктом 3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала

місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, позивач безпідставно нарахував інфляційні за листопад 2013 року на суму боргу 277359,25 грн. за зобов'язаннями жовтня 2013 року; за грудень 2013 року на суму боргу 350580,19 грн. за зобов'язаннями листопада 2013 року; за січень 2014 року на суму боргу 539860,67 грн. за зобов'язаннями грудня 2013 року.

Згідно з розрахунком суду, збитки від інфляції складають 2883,62 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями жовтня 2013 року:

заборгованість на кінець листопада 2013 року складає 277359,25 грн., інфляційні повинні нараховуватись за грудень 2013 року, тобто 277359,25 грн. х 1,005 = 1386,80грн.;

за зобов'язаннями грудня 2013 року:

заборгованість на кінець січня 2014 року складає 249470,67 грн., інфляційні повинні нараховуватись за лютий 2014 року, тобто 249470,67 грн. х 1,006 = 1496,82грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення 3% річних та збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню на суму 26408,78 грн., та 2883,62 грн. відповідно, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того, в позовній заяві позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 122810,95 грн. пені.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зі змісту частини другої статті 193, статей 216, 218 Господарського кодексу України вбачається, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 217, ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, в сфері господарювання застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту пункту 7.2 Договору вбачається, що сторонами було узгоджено те, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1. цього Договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з пунктом 9.3 Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Враховуючи положення пункту 1.9 постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", ч. 5 ст. 254 ЦК України, судом здійснено перерахунок розміру пені і суд дійшов висновку, що розмір пені має складати 121426,55 грн., виходячи з наступного розрахунку:

за зобов'язаннями січня 2013 року - 28561,29 грн.:

на суму 633013,91 грн. за період з 14.02.2013 по 16.05.2013 - 23933,13 грн.;

на суму 133013,91 грн. за період з 17.05.2013 по 13.08.2013 - 4628,16 грн.

за зобов'язаннями лютого 2013 року - 33736,53 грн.:

на суму 472813,64 грн. за період з 14.03.2013 по 29.08.2013 - 31568,41 грн.;

на суму 405827,55 грн. за період з 30.08.2013 по 13.09.2013 - 2168,12 грн.

за зобов'язаннями березня 2013 року - 39604,63 грн.:

на суму 581016,41 грн. за період з 16.04.2013 (14 - вихідний день) по 10.10.2013 - 39604,63 грн.

за зобов'язаннями квітня 2013 року - 9916,37 грн.:

на суму 163707,60 грн. за період з 14.05.2013 по 10.10.2013 - 9275,27 грн.;

на суму 100000,00 грн. за період з 11.10.2013 по 28.10.2013 - 641,10 грн.

за зобов'язаннями жовтня 2013 року - 3119,79 грн.:

на суму 277359,25 грн. за період з 14.11.2013 по 02.12.2013 - 1876,92;

на суму 158618,00 грн. за період з 03.12.2013 по 24.12.2013 - 1242,87 грн.

за зобов'язаннями листопада 2013 року - 1386,67 грн.

на суму 350580,19 грн. за період з 14.12.2013 по 24.12.2013 - 1373,51 грн.;

на суму 36941,19 грн. за період з 25.12.2013 по 25.12.2013 - 13,16 грн.

за зобов'язаннями грудня 2013 - 5101,27 грн.

на суму 539860,67 грн. за період з 14.01.2014 по 22.01.2014 - 1730,51 грн.;

на суму 309860,67 грн. за період з 23.01.2014 по 30.01.2014 - 882,89 грн.;

на суму 249470,67 грн. за період з 31.01.2014 по 27.02.2014 - 2487,87 грн.

Вказаний розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірний.

При цьому, господарським судом, взято до уваги клопотання відповідача про зменшення розміру пені та з посиланням на положення частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України, пункту 3 частини 1 ст. 83 ГПК України, якими суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій, і враховуючи обставини, що відповідачем активно вживались заходи щодо пошуку можливостей погашення заборгованості, незначності прострочення виконання по зобов'язанням за окремі періоди, повного розрахунку за весь спожитий газ, господарський суд дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру пені на 70 %.

Дійсно, в силу приписів ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачене право суду зменшувати розмір штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 ЦК).

Господарським судом було вірно зазначено про те, що підприємство відповідача створено з метою найбільш повного задоволення потреб населення селища всіма видами житлово-комунальних послуг, в т.ч. є теплопостачальним підприємством, яке забезпечує централізоване теплопостачання і надає послуги з теплопостачання населенню та бюджетній сфері (дитячі садки, школи, ліцеї, лікарні).

Але колегія суддів не може погодитись з тим, що зменшення пені на 70 %, відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу України, засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, оскільки наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку, спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника.

Слід врахувати, що відповідно до частини 1 ст. 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно із частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Колегія суддів звертає увагу на те, що як позивач так і відповідач знаходяться в рівних економічних умовах.

Так, слід врахувати відносно відповідача рівень виконання відповідачем свого зобов'язання, зокрема і те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач в повному обсязі розрахувався за одержаний природний газ; незначні прострочення сплати боргу були зокрема за зобов'язаннями жовтня - грудня 2013 року; відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є виробництво та постачання споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям) теплової енергії, і причиною неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, в тому числі є невідповідність затверджених НКРЕ тарифів фактичним затратам на виробництво теплової енергії та надання послуг з теплопостачання; діяльність відповідача є збитковою (а.с. 199, 200). Матеріалами справи доведена наявність значної дебіторської заборгованості (а.с. 197, 198); відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також слід врахувати несвоєчасну оплату населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання.

Що стосується позивача, то Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. Тобто, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави; за спірним договором постачався імпортований природний газ, який Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, якими встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України, що майже і сталося 01 січня 2006 року та відбулося 01 січня 2009 року; бюджетом України та фінансовим планом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», який затверджений Кабінетом міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу; внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних; єдиним джерелом часткової компенсації понесених Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» втрат є стягнення з боржників пені у розмірі передбаченої умовами Договорів.

Таким чином, з врахуванням вищевказаного та дотримуючись принципу рівності інтересів сторін, колегія суддів дійшла висновку, що сума пені повинна бути зменшена до 50%, а не до 30% нарахованої судом першої інстанції.

Згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки (п. 3.17.4 постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18).

Таким чином, рішення суду необхідно частково скасувати відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, в частині стягнення пені, стягнувши з відповідача на користь позивача 50% відсотків від обрахованої судом суми пені відповідно розрахунку, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.99,101,103,104,105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ, - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 25.12.2014 року по справі №912/3438/14, - скасувати в частині стягнення з Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради, Кіровоградська область, м.Світловодськ, смт. Власівка пені в сумі 36427 грн. 96 коп., з прийняттям нового рішення в цій частині, в зв'язку з чим абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Лівобережна, 9, ідентифікаційний код 32092251) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню в сумі - 60713 грн. 28 коп., 3% річних в сумі 26408 грн.78 коп., інфляційні втрати в сумі 2883 грн. 62 коп., судовий збір - 3104 грн. 81 коп.»

В іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2014р. по справі №912/3438/14 залишити без змін.

Стягнути з Комунального підприємства "Власівські мережі" Власівської селищної ради (27552, Кіровоградська область, м. Світловодськ, смт. Власівка, вул. Лівобережна, 9, ідентифікаційний код 32092251) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі в сумі 913 грн. 50 коп.

Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати накази по справі.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України на протязі 20 днів.

Повний текст постанови підписано 07.04.2015р.

Головуючий І.М. Герасименко

Судді І.Л. Кузнецова

О.Г. Іванов