Рішення № 43504048, 08.04.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" квітня 2015 р.Справа № 916/468/15-г

Господарський суд Одеської області у складі судді Мостепаненко Ю.І.,

при секретарі Стадник О.С.

за участю представників сторін:

від позивача - Шум О.О. - адвокат (ордер серія ОД№ 051000 від 04.02.2015р.)

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до відповідача - публічного акціонерного товариства "Імексбанк"

про зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (ФОП ОСОБА_2) звернувся до господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати публічне акціонерне товариство „Імексбанк" (ПАТ „Імексбанк") перерахувати з рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_1 в ПАТ „Імексбанк" на рахунок № 26006115298 в АТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, за призначенням, грошові кошти в сумі 267 750,00 грн. згідно платіжного доручення № 1 від 12.01.2015р. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі договору банківського рахунку № 499 від 01.10.2014р., укладеного між сторонами, позивачем було надано на виконання відповідачу платіжне доручення № 1 від 12.01.2015р. про перерахування на рахунок контрагента позивача - ВКФ ТОВ „Тігос", відкритий в АТ „Райффайзен Банк Аваль", - грошових коштів в сумі 267 750,00 грн. Однак, у визначений договором термін за вказаним платіжним дорученням перерахунок коштів не був здійснений банком.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.02.2015р. порушено провадження у справі № 916/468/15-г за даним позовом з призначенням розгляду справи на 11.03.2015р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.03.2015р. - в порядку ст. 89 ГПК України виправлено описку в п. 2 ухвали господарського суду Одеської області від 09.02.2015р. по справі № 916/468/15-г та викладено її в наступній редакції: "Розгляд справи призначити на "25" березня 2015 р. об 12:20".

Ухвалами господарського суду Одеської області від 25.03.2015р.:

- продовжено строк розгляду справи до 20.04.2015р. - згідно ст. 69 ГПК України;

- розгляд справи відкладено на 08.04.2015р. - згідно ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні 08.04.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судові засідання не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомив, письмового відзиву на позовну заяву до суду не надав, право на захист не використав, хоч і повідомлявся про час та місце проведення судових засідань належним чином шляхом надсилання ухвал суду на адресу реєстрації, яка не змінювалася, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців України № 20062144 від 09.02.2015р. та поштові повідомлення про вручення ухвал суду відповідачу, наявні в матеріалах справи. Таким чином, суд вважає за можливе розглядати справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із приписами ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 08.04.2015р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судових засіданнях представника позивача, суд встановив наступне.

01.10.2014 року між ПАТ "Імексбанк" (Банком), від імені якого діє відділення № 0011 АТ "Імексбанк" у м. Сарата, та ФОП ОСОБА_2 (Клієнтом) укладено договір банківського рахунку (у національній валюті) № 499 (Договір), згідно п. 1.1 якого Банк відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунку у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року (зі змінами та доповненнями), відкриває Клієнту поточний рахунок (рахунки) у національній валюті НОМЕР_1 та зобов'язується приймати і зараховувати на відкритий рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком у межах, встановлених операційним часом банку.

П. 2.1.7 Договору встановлено, що Банк має право списувати грошові кошти з рахунку Клієнта на підставі його розпорядження (за допомогою платіжного доручення).

Банк має право виконувати розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку Клієнта (п. 2.1.9 Договору).

Якщо розрахунковий документ надійшов до Банку після Операційного часу, Банк має право виконати доручення Клієнта, що міститься в цьому документі, не пізніше наступного операційного дня (п. 2.1.13 Договору).

Згідно п. 2.2.6 Договору Клієнт має право вимагати від Банка своєчасного і повного надання банківських послуг, обумовлених цим договором.

Згідно до п.п. 2.3.3 - 2.3.6 Договору Банк зобов'язується належним чином виконувати умови цього Договору, своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до діючого законодавства та нормативно-правових актів НБУ, приймати та виконувати протягом Операційного часу розрахунково-касові документи Клієнта, після Операційного часу приймати розрахункові документи та виконувати доручення Клієнта згідно умов п. 2.1.13, приймати від Клієнта платіжне доручення з датою валютування, у разі, якщо вона не перевищує 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

П. 3.1 Договору встановлено, що у разі оформлення Клієнтом розрахунково-касових документів з порушенням чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України, Банк повертає їх Клієнту не пізніше наступного робочого дня.

Банк, повертаючи таке платіжне доручення в день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документу без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю 64 Закону України „Про банки і банківську діяльність" та на цей пункт договору), зазначити дату його повернення, засвідчити підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампу Банку (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору, Договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання.

На виконання договору банківського рахунку (у національній валюті) № 499 від 01.10.2014р. ФОП ОСОБА_2 надав до відділення № 0011 ПАТ "Імексбанк" у смт. Сарата платіжне доручення № 1 від 12.01.2015р. для перерахування на рахунок свого контрагента - ВКФ ТОВ „Тігос" - № 26006115298, відкритий в АТ „Райффайзен Банк Аваль", - грошових коштів в розмірі 267 750,00 грн. - за будівельні матеріали, згідно рахунку № 2 від 09.01.2015р., в т.ч. ПДВ - 44 625,00 грн.

Вказане платіжне доручення було отримане та зареєстроване відповідачем 16.01.2015р., що підтверджується наявним на платіжному дорученні відтиском штампу ПАТ "Імексбанк". При цьому, як зазначає позивач, платіжне доручення у передбаченому Розділом 3 Договору порядку повернуто не було.

В підтвердження наявності грошових коштів на рахунку ФОП ОСОБА_2, позивачем надано довідку ПАТ "Імексбанк" вих. № 330 від 23.12.2014р., згідно якої вбачається, що станом на 23.12.2014р. на поточному рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_1 наявний залишок коштів в розмірі 267 893,20 грн.

Все вищезазначене і стало підставою для звернення ФОП ОСОБА_2 до господарського суду з даним позовом, в якому він просить суд зобов'язати ПАТ „Імексбанк" перерахувати з рахунку позивача - НОМЕР_1 в ПАТ „Імексбанк" на рахунок № 26006115298 в АТ „Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805, за призначенням, грошові кошти в сумі 267 750,00 грн. згідно платіжного доручення № 1 від 12.01.2015р.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вищевказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, приймаючи до уваги, що, розглядаючи справу, суд повинен дослідити усі правовідносини, що виникли між сторонами, та надати їм відповідну правову оцінку, суд вказує наступне.

Відповідно п.1 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч. 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до п. 7.1.2. ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які надають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2014 року між позивачем та відповідачам укладено договір банківського рахунку (у національній валюті) № 499, згідно якого відповідач відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунку у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України № 492 від 12.11.2003 року (зі змінами та доповненнями), відкрив позивачу поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_1 та зобов'язався приймати і зараховувати на відкритий рахунок грошові кошти, що надходять позивачу, виконувати розпорядження позивача щодо перерахування і видачі відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком у межах, встановлених операційним часом банку.

Ч. 3 ст. 1068 ЦК України встановлено, що Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 1089 ЦК України за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок, визначеної платником особи (одержувача), у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було подано ПАТ "Імексбанк" на виконання платіжне доручення № 1 від 12.01.2015р. про перерахування зі свого рахунку - НОМЕР_1 на рахунок контрагента ВКФ ТОВ „Тігос"- № 26006115298, відкритий в АТ „Райффайзен Банк Аваль", грошових коштів в сумі 267 750,00 грн. (для оплати за будівельні матеріали, згідно рахунку № 2 від 09.01.2015р.) Вказане платіжне доручення було прийнято банком 16.01.2015р., проте не виконано.

Згідно з ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

З огляду на вищевказані правові норми, а також умови договору банківського рахунку (у національній валюті) № 499 від 01.10.2014р., суд доходить висновку про виникнення у відповідача зобов'язання перед позивачем щодо виконання платіжного доручення № 1 від 12.01.2015р. та перерахування коштів на рахунок контрагента позивача у сумі 267 750,00 грн., що не було виконано банком.

Таким чином, як встановлено судом, відповідачем було допущено порушення виконання зобов'язання, наслідком якого є настання, згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, правових наслідків, встановлених договором або законом.

Разом з тим, вирішуючи питання про зобов'язання відповідача виконати доручення позивача та перерахувати з рахунку ФОП ОСОБА_2 на рахунок його контрагента грошові кошти в сумі 267 750,00 грн. згідно платіжного доручення № 1 від 12.01.2015р. - на підставі судового рішення, суд виходить з наступного.

За приписами частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Як вбачається з відомостей, які є загальнодоступними та містяться на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, постановою Правління Національного банку України від 26.01.2015 року № 50 Публічне акціонерне товариство "Імексбанк" було віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 січня 2015 року № 16 було розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Імексбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно, а також призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ „ІМЕКСБАНК".

Пунктом 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до з ч. ч. 1 та 2 ст.1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває усі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч. 5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема, щодо майнових зобов`язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Визначення поняття "кредитор банку" містять приписи Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, відповідно до статті 2 Закону, кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник це лише фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Таким чином, на вклади юридичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльності поширюється заборони, встановлені ст.36 даного Закону, тим більше, що вони є кредиторами банку в процедурі його виведення з ринку.

З огляду на викладене, суд зазначає, що між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського рахунка № 499 від 01.10.2014р., які носять майново-грошовий характер, позивач є кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а відповідач - боржником. Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції банком обмежується положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду України від 25 березня 2015 року, винесеній за результатом розгляду заяви публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про перегляд Верховним судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2014 року у справі № 910/9232/14 за позовом приватного підприємства «Актівсерв» до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про зобов'язання вчинити дії.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що на ФОП ОСОБА_2 розповсюджується обмеження, встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а відтак вимоги щодо зобов'язання публічного акціонерного товариства „Імексбанк" перерахувати з рахунку ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 267 750,00 грн. за призначенням , згідно платіжного доручення № 1 від 12.01.2015р. не можуть бути задоволені, в силу вказаних обмежень, з огляду на введення у ПАТ "Імексбанк" тимчасової адміністрації, у зв'язку із чим у заявленому позові слід відмовити.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати, згідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 08 квітня 2015 р.

Суддя Ю.І. Мостепаненко