Рішення № 43503898, 03.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2015Справа №910/3985/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек»

про стягнення 37 972,86 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача - Журавський В.В., довіреність б/н від 14.01.2015;

від відповідача - не з'явився.

встановив :

20.02.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек» про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів у розмірі 37 972, 86 грн. та 3 % річних у сумі 1 029,36 грн.

У судове засідання 03.04.2015 з'явився представник позивача, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача у судове засідання 03.04.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

29.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна» (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стерек» (далі - відповідач, виконавець) укладено договір № 29-01/14, відповідно до умов п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначених в договорі та додатках до нього строку та на умовах, передбачених цим договором та додатками до нього, надати послуги з організації та проведення заходу у ресторані Толстой, за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 19.

Згідно п. 2.3 договору замовник зобов'язаний оплачувати належним чином надані послуги в розмірі і в строк, передбачені цим договором та додатками до нього.

Пунктом 3.1 договору визначено, що вартість послуг має становити 73 887,00 грн., в т. ч. ПДВ 20% 12 314,50 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата послуг виконавця здійснюється у національній валюті в безготівковій формі шляхом перерахування вартості послуг на поточний рахунок виконавця у наступному порядку: попередня оплата складає 36 943,50 грн., які замовник перераховує на поточний рахунок виконавця протягом десяти робочих днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін договору та додатку та отримання рахунку-фактури виконавця; решту, 36 943,50 грн. замовник перераховує на поточний рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту здачі-приймання наданих послуг, отримання відповідної податкової накладної/податкових накладних та рахунку-фактури виконавця. Моментом виконання замовником обов'язку щодо оплати вартості послуг, сторони визначають момент списання грошових коштів з розрахункового рахунку замовника на користь виконавця.

Згідно з п. 8.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків.

Сторони в повному обсязі та вчасно виконали передбачені договором зобов'язання, що підтверджується виставленим рахунком на оплату № 62 від 29.01.2014 на суму 73 887,00 грн., актом приймання-передачі № 04 від 04.02.2014 на суму 73 887,00 грн., підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками товариств, а також платіжними дорученнями № 174 від 31.01.2014 на суму 36 943,50 грн. про перерахування передоплати та № 310 від 07.02.2014 на суму 36 943,50 грн. з призначенням платежу: оплата за організацію заходу згідно рах. № 62 від 29.01.2014.

Разом з тим, відповідач 24.02.2014 помилково перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 36 943,50 грн. згідно платіжного доручення № 458 від 24.02.2014 (копія наявна в матеріалах справи) з призначенням платежу: оплата за організацію заходу згідно рах. № 62 від 29.01.2014.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з таких підстав.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Спір виник у зв'язку з тим, що на думку позивача відповідач помилково отримав грошові кошти в розмірі 36 943,50 грн., які позивач просить суд повернути.

Станом на день подання позовної заяви до суду грошові кошти у розмірі 36 943,50 грн. відповідачем не повернуті.

Матеріали справи містять вимогу позивача адресовану відповідачу № 3003/08-14 від 05.08.2014 про повернення помилково перерахованих коштів у сумі 36 943,50 грн. разом з актом звірки взаєморозрахунків. Вимога позивача залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

З огляду на те, що позивачем не надано суду повідомлення про вручення поштового відправлення для встановлення дати отримання відповідачем вимоги № 3003/08-14 від 05.08.2014, суд керується Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 № 1149 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за № 1383/14650, відповідно до розділу 4 яких визначено нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку): місцевої - Д+2, пріоритетної - Д+1; у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) - Д+3, пріоритетної - Д+2; між районними центрами різних областей України (у тому числі для міст обласного підпорядкування) - Д+4, пріоритетної - Д+3; між іншими населеними пунктами різних областей України - Д+5, пріоритетної - Д+4, (де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання); 1, 2, 3, 4, 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, судом встановлено, що з урахуванням положень Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів відповідач отримав зазначену вимогу 08.08.2014.

При цьому суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п'ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

У свою чергу, у відповідності з положеннями ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Таким чином, з наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем перераховано на рахунок відповідача кошти в розмірі 110 830,50 грн., в той час як необхідно було перерахувати 73 887,00 грн., в зв'язку з чим позивач помилково перерахував на користь відповідача 36 943,50 грн., які відповідачем не повернуто позивачу.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів щодо повернення грошових коштів відповідачем на рахунок позивача, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів у розмірі 36 943,50 коп.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 1029,36 грн., проте суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, у зв'язку з наступним.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов'язання є грошовими.

Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначає, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язаний, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору".

Пункт 5.2. зазначеної постанови визначає, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Крім того, статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3 % річних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань.

Таким чином, суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1029,36 грн.

Оскільки позов задоволено частково, понесені по справі господарські витрати стосовно до вимог ст. 49 ГПК України слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стерек» (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 19, код 20017758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Емвей Україна» (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 87, код 32375271) основну заборгованість у розмірі 36 943 (тридцять шість тисяч дев'ятсот сорок три) грн. 50 коп. та 1 777 (одна тисяча сімсот сімдесят сім) грн. 47 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складене та підписане 08.04.2015.

Суддя В.О. Демидов