Ухвала суду № 43502150, 24.03.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 березня 2015 рокусправа № 808/3150/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Леус Г. О. (дов. від 22.02.2015 р.)

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року

у справі № 808/3150/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач»

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» №0000202201 від 21.01.2014 та №0001472201 від 14.04.2014,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.01.2014 №0000202201, від 14.04.2014 №0001472201.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства, які базуються виключно на даних акту перевірки ТОВ «Інта», що суперечить приписам чинного законодавства. Господарські операції з контрагентами ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» та ТОВ «Інта» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а відтак носять реальний характер. Позивач та його контрагенти мають трудові ресурси, основні фонди, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, майно, яке економічно необхідно для здійснення діяльності, що свідчить про наявність необхідних умов для здійснення відповідної господарської та економічної діяльності.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.01.2014 №0000212201 та від 14.04.2014 №0001472201.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу (т.3 а. с.20), в якій, просить скасувати постанову суду та винести постанову, якою в позовних вимогах відмовити повністю. Відповідач зазначає, що операції з придбання товару не мали реального товарного характеру, а саме: не підтверджена сплата податкового зобов'язання постачальниками товару по ланцюгу проходження товару та не виявлена наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності. Відповідач вказує, що результати, відображені у даних податкового обліку позивача, фактично не настали, внаслідок чого його діяльність є такою, яка не спрямована на отримання доходу, отримання майнової вигоди, зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу та не використання товарів (матеріалів) в господарській діяльності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом належними чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник позивача в судовому засіданні просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін. Зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, ДПІ в Ленінському району м. Запоріжжя проведена планова виїзна перевірка TOB «Елемент-Перетворювач» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складений акт від 31.12.2013 №1505/22- 01/30077685.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 303472 грн., в тому числі: за 2 квартал 2011р. у сумі 143760грн.; за 2-3 квартали 2011р. у сумі 143760грн.; за 2-4 квартали 2011р. у сумі 143760грн.; за 2012 рік у сумі 159712грн.

п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 255 675грн., у т.ч. по періодам: за травень 2011 року у сумі 125009грн.; за червень 2011 року у сумі 1200грн.; за вересень 2012 року у сумі 800грн.; за жовтень 2012 року у сумі 64333грн.; за грудень 2012 року у сумі 64333грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0000202201 від 21.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 288042,00 грн., в т. ч. за основним платежем - 255675,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 32367,50 грн.

№0000212201 від 21.01.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 343400,00 грн., в т. ч. за основним платежем - 303472,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39928,00 грн.

Означені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем до Головного управління Міндоходів у Запорізькій області. В ході розгляду скарги листом №717/10/08-01-10-04-13 від 27.02.2014 доручено відповідачу провести позапланову перевірку підприємства з питань, що стали предметом оскарження.

На підставі наказу №199 від 11.03.2014 відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №143/08-28-22-01/30077685 від 24.03.2014.

В акті встановлено порушення позивачем п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 215031 грн., в тому числі: за 1 квартал 2011р. у сумі 16954 грн.; за 1 півріччя 2012 р. у сумі 29190 грн.; за 3 квартали 2012р. у сумі 30341 грн.; за 2012 рік у сумі 201531 грн. та порушення п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет у сумі 255 675грн., у т.ч. по періодам: за травень 2011 року у сумі 125009грн.; за червень 2011 року у сумі 1200грн.; за вересень 2012 року у сумі 800грн.; за жовтень 2012 року у сумі 64333грн.; за грудень 2012 року у сумі 64333грн.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Запорізькій області №627/10/04-36-10-08-09 від 04.04.2014 про результати розгляду первинної скарги залишено без змін податкове повідомлення - рішення від 21.01.2014 №0000202201, а скаргу в зазначеній часті - без задоволення. Скасовано податкове повідомлення - рішення від 21.01.2014 №0000212201 в частині 88441 грн. донарахованого податку на прибуток та відповідній сумі штрафних санкцій, і залишено податкове повідомлення - рішення без змін в іншій частині.

На підставі акту перевірки та вищеозначеного рішення відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001472201 від 14.04.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 268788,00 грн., в т. ч. за основним платежем - 215031,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 53757,75 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України).

Згідно з п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що 31.05.2011 між ВАТ «Запорізький завод «Перетворювач» (Продавець) та позивачем (Покупець) укладено договір №22-11/371, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити кольоровий прокат (товар), а Покупець зобов'язується прийняти його та заплатити за нього грошову суму на умовах цього договору. Відповідно до п.2.1 договору загальна сума договору визначається як загальна сума всього постачаємого товару і складає 750052,80 грн., в т. ч. ПДВ 125008,80 грн. Згідно з п.5.1 договору Покупець оплачує вартість товару згідно рахунку, наданого Продавцем по конкретній специфікації на умовах, передбачених цим договором та специфікацією.

Фактичне виконання цього договору підтверджується специфікацією №1 від 31.05.2011 на загальну суму 750052,80 грн., рахунком №196 від 31.05.2011 на загальну суму 750052,80 грн., накладною на відпуск матеріалів №22и-11/2 від 31.05.2011 на загальну суму 750052,80 грн., податковою накладною №45 від 31.05.2011 на загальну суму 750052,80 грн., в т. ч. ПДВ 125008,80 грн., банківською випискою.

Придбаний товар зберігався у Продавця безоплатно на підставі укладеного між вказаними вище особами договору зберігання №14/718 від 31.05.2011.

Відповідно до листа №126е/2-14 від 22.02.2012, у зв'язку з припиненням проекту, пов'язаного з придбанням товару за договором №22-11/371, ТОВ «Елемент-Перетворювач» просило ПАТ «Запорізькій завод «Перетворювач» розглянути можливість повернення товарів, отриманих за договором №22-11/371. Листом №07/10 від 29.02.2012 ПАТ «Запорізькій завод «Перетворювач» відмовило у можливості повернення товару та запропонувало купити частину товару у TOB «Елемент-Перетворювач».

В подальшому, частина придбаного у ВАТ «Запорізькій завод «Перетворювач» товару за договором №22-11/371 була реалізовано ВАТ «Запорізькій завод «Перетворювач» на суму 574365,60 грн., в т.ч. ПДВ 95727,60 грн., що підтверджується накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, копії яких містяться в матеріалах справи (т.2 а.с.17-30).

20.08.2012 між ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач» (Постачальник) та позивачем (Покупець) укладено договір №56/4-12828, відповідно до якого Постачальник зобов'язується передати Покупцю трансформатор ТИАК.672132.001 трьохфазний, двохобмоточний сухий, на шихтованому магнітопроводі, типовою потужністю 63кВА, клас напруги 0,7кВ згідно ТИАК.672132.001ПС для випрямителя В-ТПВ-100/100-300 по ТУ 16-90 ИЖКМ.435312.050ТУ (в подальшому товар), а Покупець зобов'язується прийняти його та оплатити.

Згідно з п.2.1, 2.2. договору загальна вартість товару складає 912639,24 грн.; розрахунок за поставлений товар здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника в наступному порядку: передоплата - 386000,00 грн. протягом 10 днів після підписання договору, оплата в сумі 386000,00 грн. - протягом 12 банківських днів після тримання повідомлення про готовність до відвантаження; оплата в сумі 140639,24 грн. - через 15 днів після відвантаження. Постачання продукції здійснюється транспортом Покупця та за його рахунок зі складу Постачальника за адресою: м.Запоріжжя, вул.Дніпропетровське шосе, 9 (п.4.2 договору).

Фактичне виконання договору підтверджується рахунком-фактурою №351 від 04.10.2012 на загальну суму 912639,24 грн., накладною на відпуск готової продукції №97 від 20.12.2012 на загальну суму 912639,24 грн., податковою накладною №15 від 08.10.2012 на загальну суму 386000,00 грн., в т. ч. ПДВ 64333,33 грн., податковою накладною №34 від 18.12.2012 на загальну суму 386,00 грн., в т. ч. ПДВ 64333,33 грн., банківськими виписками.

В подальшому, вказаний товар реалізований позивачем TOB «Альфа Енергія», Російська Федерація на підставі договору №226/12 від 21.08.2012.

Стосовно ствердження відповідача, що діяльність з придбання трансформатора як «нетипового» товару та його експорт є нетиповою для TOB «Елемент-Перетворювач» і виходить за межі його господарської діяльності, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що поняття «нетиповий» товар або «нетипова» діяльність відсутні в ПК України. Придбання та продаж трансформатора для TOB «Елемент-Перетворювач» є звичайною господарською операцією, оскільки згідно довідки про включення TOB «Елемент-Перетворювач» до ЄДРПОУ АА №707671, одним з видом діяльності підприємства є оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням (код 46.69).

Також колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість твердження відповідача про збитковість операції з реалізації трансформатора, оскільки, як вказано в акті перевірки, «встановлена незначна доходність такої діяльності», тобто той факт що підприємство отримало доход підтверджується податковим органом.

26.09.2012 між Позивачем (Замовник) та ТОВ «ІНТА» (Виконавець) укладений договір виконання робіт на проведення експертизи №2609/1, згідно якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе виконання робіт на тему: «Розробка протоколу визначення класу небезпеки матеріалу силікону в первинній формі (не аерозольна упаковка): силгель двокомпонентний кремнійорганічний компаунд прозорий без запаху Wacker Silgel 612 A, Wacker Silgel 612 В». За виготовлену науково-технічну продукцію згідно з цим договором Замовник перераховує Виконавцю договірну ціну 4800,00 грн., в т.ч. ПДВ 800 грн. (п.2.1 договору). Відповідно до п.4.2 договору по завершенні робіт Виконавець представляє Замовнику акт здачі-приймання науково-технічної продукції, що є підставою для оплати.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується рахунком-фактурою №СФ-1-26/09 від 26.09.2012 на загальну суму 4800,00 грн., актом приймання-передавання виконаних робіт від 27.09.2012 на загальну суму 4800,00 грн., податковою накладною №9 від 27.09.2012 на загальну суму 4800,00 грн., в т. ч. ПДВ 800,00 грн., банківською випискою.

До того ж, 01.06.2011 між позивачем (Замовник) та ТОВ «ІНТА» (Виконавець) укладено договір на виконання послуг №0106/3, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе виконання робіт за темою «Розробка первинного токсикологічного паспорту на проявник рідкий концентрований ВРП-М для фотопластинок». Згідно з п.2.1 договору за виготовлену науково-технічну продукцію згідно з цим договором Замовник перераховує Виконавцю договірну ціну 7200,00 грн., в т. ч. ПДВ 1200,00 грн. Відповідно до п.4.1 договору по завершенні робіт Виконавець представляє Замовнику акт здачі-приймання науково-технічної продукції, що є підставою для оплати.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується рахунком-фактурою №СФ-4-01/06 від 01.06.2011 на загальну суму 7200,00 грн., актом приймання-передавання виконаних робіт №2906/1 від 29.06.2011 на загальну суму 7200,00 грн., податковими накладними №3 від 08.06.2011 на загальну суму 3600,00 грн., в т. ч. ПДВ 600,00 грн. та №4 від 29.06.2011 на загальну суму 3600,00 грн., в т. ч. ПДВ 600,00 грн., банківською випискою.

Виконання ТОВ «ІНТА» обумовлених договором робіт є обов'язковою умовою використання позивачем відповідних матеріалів, придбаних в Китаї, при виготовленні продукції, отже укладення вказаного договору в повній сірі обумовлено господарською діяльністю позивача.

Означені вище документи, якими позивач підтверджує фактичне виконання договорів з переліченими контрагентами, долучені до матеріалів справи, досліджені судом першої інстанції, їх наявність в ході перевірки відповідачем не заперечується, як не заперечується і факт використання позивачем придбаних товарів (виконаних робіт) у власній господарській діяльності.

Виявлені під час перевірки фактичні обставини щодо взаємовідносин між позивачем та вказаними вище підприємствами, відображення позивачем операцій з отримання обумовлених договорами товарів, виконання робіт, у відповідних періодах в бухгалтерському та податковому обліках відповідачем не спростовані.

Виходячи із змісту вказаних вище документів в їх сукупності, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару, виконання робіт.

Отже, зважаючи на той факт, що відносини, які виникли між позивачем та ПАТ «Запорізький завод «Перетворювач», ТОВ «ІНТА» оформлені належним чином складеними первинними документами, позивачем перераховано на розрахункові рахунки контрагентів визначені договорами грошові кошти, що свідчить про фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача, вказані вище господарські операції є реальними, здійснені в межах власної господарської діяльності позивача (виробництво електронних компонентів, покриття підлоги й облицювання стін, інші спеціалізовані будівельні роботи, н.в.і.у, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням, дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних і гуманітарних наук).

На момент укладення та виконання означених вище договорів контрагенти позивача мали зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними контрагентами у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та вказаними підприємствами дотримані. Крім того, господарські зобов'язання з поставки товару, виконання робіт не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами).

Крім того, відповідно до ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Відповідачем вказані нормі законодавства не враховані, належні докази на підтвердження доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару, виконання робіт відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній.

Також зазначені вище договори (правочини), укладені позивачем, не містять умов та ознак, які б свідчили про їх суперечність інтересам держави та суспільства, або порушували публічний порядок.

Колегією суддів встановлено, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Дії позивача та його контрагентів, вчинені на виконання укладених договорів, направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів відповідного виду.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку означених підприємств, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують закупівлю товару, виконання робіт та їх використання в господарській діяльності, що є належним підтвердженням реальності проведених позивачем господарських операцій та формування витрат та податкового кредиту за операціями з вказаними контрагентами.

Щодо питання доцільності та необхідності укладення певних договорів апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно із ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Виходячи з правил ведення господарської діяльності, платник податків має право самостійно визначати обсяг послуг, який йому необхідний для забезпечення власної господарської діяльності, визначення необхідності та доцільності укладення суб'єктом господарювання будь - яких видів господарських договорів не належить до компетенції податкових органів.

Крім того, як встановлено вище, предмети укладених позивачем договорів свідчать про безпосередній зв'язок предмету договорів із господарською діяльністю позивача.

Щодо посилання відповідача на акт перевірки ТОВ «ІНТА» №3078/22-12/30958260 від 26.11.2012 як доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації №984 від 22.12.2010, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка. Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 Порядку №984 факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на акт перевірки іншого платника податків, яким встановлено порушення податкового законодавства, а також іншу інформацію щодо контрагента позивача, що не має правових наслідків, не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Виявлені податковим органом та зафіксовані у відповідних актах перевірки обставини щодо контрагентів позивача не є беззаперечними доказами порушення податкового законодавства як позивачем, так і його контрагентами.

Відповідачем в ході проведення перевірки позивача не наведені та не встановлені докази, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з поставки товару, виконання робіт меті та задачам діяльності платників податків, збитковості таких операції чи інші обставини, які окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність здійснених операцій, відсутність факту поставки, виконання робіт, а також про те, що реалізацію вказаних операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Позиція податкового органу, яка базується на виявлених податковим органом порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентами позивача, суперечить вимогам чинного законодавства.

Із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування витрат та податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку до бюджету.

До того ж, ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також колегія суддів зазначає, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Виходячи з вищевикладеного, зважаючи на наявність у позивача, належним чином оформлених первинних документів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, вбачається, що позивачем виконані всі умови для віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту з операцій поставки товару, виконання робіт, у зв'язку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, про що прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення

Під час розгляду даної адміністративної справи судом першої інстанції в повному обсязі з'ясовано усі обставини, які мають значення для справи, ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Передбачені статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення відсутні, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2014 року у справі № 808/3150/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Л.М. Нагорна