Рішення № 43481297, 06.04.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2562/15

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Станкевич В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.04.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Станкевича В.А.

суддів - Бабія А.П.

- Ступакова О.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частки майна особистою приватною власністю та стягнення коштів, поділ сумісно набутого майна, визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року, -

встановила:

20.04.2013 року позивачка звернулась з позовом до суду та просила ухвалити рішення, яким визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3.

Свої вимоги мотивувала тим, що вона та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.09.2010 року, який 16.05.2013 року було розірвано. Позивачка вказувала на те, що під час перебування в шлюбі з відповідачем ними було набуте майно, яке складається з квартири АДРЕСА_1.

Позивачка посилалася на те, що після розлучення вона та чоловік не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, тому вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 30.04.2014 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.

16.07.2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, який в подальшому уточнив, та згідно редакції від 05.08.2014 року просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право особистої приватної власності на 5/6 частин квартири АДРЕСА_1. Стягнути з ОСОБА_3 на його користь кошти в розмірі 92 300 гривень, що еквівалентно 7 100 дол. США.

В обґрунтування свого позову посилався на те, що він та ОСОБА_3 знаходились у зареєстрованому шлюбі з 11 вересня 2010 року по липень 2012 року. Позивач стверджував, що після припинення шлюбу він з колишньою дружиною в усній формі домовились, що він їй сплатить кошти, які вона сплатила за частину спірної квартири в розмірі 10 000 дол. США, тому він почав перераховувати на її картку кошти. Позивач зазначал, що він витратив на придбання спірної квартири кошти, що належали йому особисто в розмірі 50 000 дол. США, тобто оплатив вартість 5/6 частин квартири. Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 06.08.2014 року вищевказані позови були об'єднанні в одне провадження.

Позивач за первісним позовом та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, в задоволенні зустрічного позову просили відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні в задоволенні первісного позову просила відмовити, а зустрічний підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири задоволена.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 50,9 кв.м., в тому числі житловою площею 29,2 кв.м.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частки майна особистою приватною власністю та стягнення коштів відмовлено.

В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення, яким частково відмовити в задоволенні позовних вимог по первісному позову, а позовні вимоги за його зустрічним позовом задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 11 вересня 2010 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції в книзі реєстрації шлюбів зроблено запис за № 788, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на "ОСОБА_3".

16 вересня 2010 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори було посвідчено договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_6, ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_4 купив належну продавцям ізольовану квартиру під АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 50,9 кв.м., в тому числі житловою площею 29,2 кв.м.

Згідно п. 2 Договору продаж квартири вчинено за сорок сім тисяч сімсот дев'яносто дев'ять гривень (а.с.27).

Подружні стосунки між сторонами не склались, в результаті чого рішенням Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2013 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.

Одночасно даним рішенням ОСОБА_3 було відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_4 50 % вартості спірної квартири. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_4.

Проте, рішенням колегії суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 11.04.2014 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 травня 2013 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення компенсації, задоволення позову ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю скасовано, ухвалено нове, яким: в задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення компенсації вартості 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю відмовлено.

У вказаному рішенні колегія суддів встановила факт того, що квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами під час шлюбу, тому ОСОБА_3 має право на частину у спільному майні подружжя.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Ст. 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об'єкта права спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

На підставі наведеного та положень Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя", суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

При таких даних, та враховуючи визнання позову відповідачем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що майно, яке придбано за час шлюбу, а саме квартира АДРЕСА_1 що є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Оскільки матеріали справи не містять відповідних доказів для зменшення частки будь-кого з подружжя, то суд першої інстанції правильно вважав, що не має законних підстав відступити від засади рівності часток подружжя.

Відповідно ст.ст. 355 ч. І, 356 ч.І ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності ( спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. З та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

При таких даних суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що майно, яке придбано за час шлюбу, а саме: квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги на посилання ОСОБА_4 про те, що випискою про рух коштів в ПАТ "УкрСиббанк" 16.09.2010 року в день укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, з його банківського рахунку було знято 50 000 дол. США та зазначені грошові кошти були витрачені її довірителем для купівлі 5/6 частин спірної квартири, в той час як відповідач за зустрічним позовом надала для цього лише 10 000 доларів США.

Однак договором купівлі-продажу від 16.09.2010 року підтверджується, що ціна проданої квартири визначена 47 799 гривень, недійсним чи удаваним даний договір купівлі-продажу в судовому порядку не визнавався, а ціна квартири є значно меншою, ніж сума коштів кожного з подружжя, знята ним з особистого рахунку в день покупки, а тому, виходячи з такої суми кожен міг її купити окремо. Інших доказів на підтвердження іншої ціни покупки квартири суду надано не було.

Крім того, доказів того, що саме гроші, зняті з рахунків сторін, пішли на купівлю квартири, у судовому засіданні також надано не було.

Доводи представника ОСОБА_4 щодо того, що спірна квартира була придбана ним лише через п'ять днів після укладання шлюбу у зв'язку з чим не може вважатись майном подружжя також не заслуговують на увагу, так як законодавець не конкретизує строк перебування сторонами у шлюбі для того, щоб беззаперечно можна було б вважати, що придбане ними майно є майном подружжя.

Більш того, ОСОБА_3 у судовому засіданні стверджувала, що до реєстрації шлюбу сторони три роки зустрічались, а приблизно рік та 3 місяці до весілля проживали однією сім'єю та збирали кошти на придбання квартири.

Також, обґрунтовано суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню вимоги за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідачки 7100 доларів, які ніби-то були перераховані їй позивачем, оскільки з відповіді ПАТ "УкрСиббанк" від 17.12.2014 року вбачається, що ОСОБА_3 картковий рахунок НОМЕР_2 не відкривався.

Між тим суд першої інстанції зазначивши в рішенні, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та підлягає поділу між ними в рівних частках, відмовив в повному обсязі в задоволенні зустрічного позову в частині визнання за ОСОБА_4 право власності на частину квартири.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Таким чином суд першої інстанції визнавши за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 50,9 кв.м., в тому числі житловою площею 29,2 кв.м. повинен був частково задовольнити і зустрічний позов та визнати також за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину зазначеної квартири.

На підставі наведеного колегія вважає, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частки майна особистою приватною власністю та стягнення коштів, поділ сумісно набутого майна, визначення місця проживання дитини, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частки майна особистою приватною власністю та стягнення коштів - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання частки майна особистою приватною власністю та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яка складається в цілому з двох житлових кімнат та підсобних приміщень, загальною площею 50,9 кв.м., в тому числі житловою площею 29,2 кв.м.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом 20 днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В.А. Станкевич

Судді: А.П. Бабій

О.А. Ступаков