Рішення № 43479689, 02.04.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/4028/14 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/2775/15 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: Тропак О.В.,

суддів: Крайник Н.П., Федоришина А.В.,

за участю секретаря: Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2, представника відповідача Шелінської Ю.А.,

представника третьої соби Стегнія А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Львівської області, за участю прокурора Галицького району м. Львова , третіх осіб: Головного управління юстиції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2014 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом, в якому просив стягнути з відповідача Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції на користь позивача моральну шкоду в сумі 6000,00 грн завдану неправомірними діями відповідача, у зв'язку з незаконним накладенням арешту на належний позивачу автотранспорт. Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він являється власником автомобіля ВАЗ 21043, номерний знак НОМЕР_1. Відповідачем 19 травня 2011 року було винесено постанови про арешт належного йому майна та оголошення заборони на його відчуження, і про розшук майна боржника. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року вищезгадані постанови були скасовані. Зазначав, що діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду у розмірі 6000, 00 грн., яку обгрунтовував тим, що він був змушений витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до суду, брати участь у судових засіданнях для захисту своїх суб'єктивних прав, в нього зірвались життєві плани, які полягали у відпочинку для лікування хвороби, але у зв'язку з накладенням арешту на машину, а також у зв'язку з судовими засіданнями по справі, позивач був змушений цей захід відкласти.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог.

На вищевказане рішення позивачем ОСОБА_5 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, з огляду на те, що судом першої інстанції не враховано правової позиції висловленої Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року (справа № 6-48цс 13). При відшкодуванні моральної шкоди завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу", не взято до уваги рішення по аналогічній справі від 29 жовтня 2013 року, яка розглядалась Одеським окружним адміністративним судом. Позивач не погоджується з висновком суду, щодо не вказання в якості відповідача служби державного казначейства, при поданні позовної заяви, як неуможливлення вирішити справу по суті, оскільки під час розгляду справи було задоволено клопотання представника Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції про залучення до розгляду справи в якості відповідача Головне управління Державного казначейства України у Львівській області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, послався на те, що виходячи із положень п.9 Прикінцевих і Перехідних положень Бюджетного кодексу України та пп. 2 п. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів затвердженого постановою КМУ України від 03.08.2011 року № 845 в редакції постанови від 30.01.2013 року № 45, позивачу належало звернутись із позовом до Державної казначейської служби України про задоволення позовних вимог за рахунок державного бюджету. Згідно чинного цивільно-процесуального кодексу України, суб"єктний склад сторін та третіх осіб визначає лише позивач. При цьому , суд виключно за клопотанням позивача залучає до участі у справі іншу особу, як співвідповідача. Тому суд першої інстанції вирішив, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю, оскільки позивач використавши своє процесуальне право на визначення суб"єктного складу відповідачів, зазначив відповідачем лише Галицький відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, а тому відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а це зумовлює неможливість стягнення в користь позивача моральної шкоди з Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в позові з підстав не залучення позивачем до участі в справі в якості співвідповідача Державної казначейської служби України, зважаючи на наступне.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, на думку колегії суддів , оскаржене рішення не в повній мірі відповідає вищезазначеним вимогам процесуального права.

Так, у відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з"ясуванню обставин справи, роз"яснює особам , які беруть участь у справі , їх права та обов"язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом.

З 15.01.2012 року із частини другої ст. 35 ЦПК України, якою було встановлено порядок залучення до участі в справі третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору були виключені слова: "або з ініціативи суду. Однак, як випливає, із журналу судового засідання від 02.06.2014 року (а.с.32) питання про залучення до участі в справі Державної казначейської служби України та Головного управління юстиції у Львівській області було поставлено саме з ініціативи суду. Колегія суддів вважає, що при цьому суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, і не сприяв особам , які беруть участь у справі, та позивачеві зокрема, у здійсненні їхніх прав, шляхом вирішення питання про склад осіб, які братимуть участь у справі у відповідності до вимог чинного цивільного процесуального законодавства.

Згідно ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції були допущені порушення норм матеріального і процесуального права, які полягали в наступному.

Згідно роз"яснень, наведених у п. 28 Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 07 лютого 2014 року "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах ", при розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону "Про державну виконавчу службу", частини другої статті 87 Закону про виконавче провадження, а також з положень статей 1173, 1174 ЦК і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Отже, зважаючи на вищенаведені роз"яснення, Галицький Відділ державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, який є юридичною особою, був належним відповідачем у справі . За обставин пред"явлення позову до належного відповідача і наявності обставин для залучення до участі в справі співвідповідача в особі відповідного територіального органу Державної казначейської служби України , колегія суддів вважає , що суд першої інстанції повинен був розглянути по суті позов, який пред"явлений до Галицького Відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції, а не відмовляти у задоволенні позову до Відділу державної виконавчої служби з тих підстав, що позивачем не було пред"явлено позову до ще одного відповідача.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 2. Постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31.03.95 р "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз"яснено , що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема:

- коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

- у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про інформацію", ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ;

- при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, відповідальність за заподіяння моральної шкоди наступає, лише у випадках, передбачених законодавством .

У статті 11 Закону України " Про державну виконавчу службу" та у ч.2 ст.87 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про відшкодування шкоди (збитків), заподіяних державним виконавцем фізичним чи юридичним особам від час виконання рішення (під час проведення виконавчого провадження).

У відповідності до ч. 1 , п.2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях , яких фізична особа зазнала у зв"язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім"ї чи близьких родичів.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2011 року (справа № 2а-6476+11/1370) , яка набрала законної сили 18.07.2011 року було визнано протиправними та скасовані постанови державного виконавця Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції від 19.05.2011 року у виконавчому провадженні № 25834365 винесені щодо боржника ОСОБА_5 ( а.с. 4-5). Вищезазначеною судовою постановою було встановлено також факт надіслання ОСОБА_5 21.01.2011 року Галицькому ВДВС копії постанови Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2010 року, яка набрала законної сили, у справі № 2а-746/2010, якою було скасовано як незаконну, постанову у справі про адміністративне правопорушення ВС № 152110 від 16.06.2010 року. Водночас Галицьким ВДВС не було надано у цій справі будь-яких доказів, якими доводився б факт не отримання Галицьким ВДВС копії постанови Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2010 року у справі № 2а-746/2010 в період часу після 21.01.2011 року і до 19.05.2011 року.

Незважаючи на визнання протиправними та скасування судовим рішенням від 15 червня 2011 року, яке набрало законної сили 18.07.2011 року , вищезазначених постанов державного виконавця, постанова про закінчення виконавчого провадження № 2584365 , як випливає із змісту заперечень Галицького ВДВС на цю позовну заяву( а.с. 13-14), була винесена державним виконавцем лише 18.08.2011 року, на підставі постанови № 2а-746 Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2010 року, що надійшла у Галицький ВДВС ЛМУЮ ( при цьому не зазначено коли саме ця постанова надійшла ВДВС ) , якою було скасовано постанову № ВС 152110 від 16.06.2010 року, провадження у справі закрито.

За таких обставин, є підстави для висновку про доведеність факту завдання неправомірними діями державного виконавця моральної шкоди позивачеві, яка полягала у його душевних стражданнях, спричинених тим, що незважаючи на надіслання позивачем 21.01.2011 року Галицькому ВДВС копії постанови Галицького районного суду м. Львова від 23.12.2010 року у справі № 2а-746/2010, якою було скасовано постанову ВДАІ № ВС 152110 від 16.06.2010 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн, державним виконавцем 11.04.2011 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № № 25834365 , а після цього 19.05.2011 року - постанови про накладення арешту на транспортний засіб , належний позивачеві та про розшук цього транспортного засобу ( а.с. 7), внаслідок чого позивач змушений був звертатися за захистом своїх порушених прав та доводити неправомірність дій державного виконавця в судовому порядку.

Оскільки, в період часу з 11.04.2011 року по 18.08.2011 року державним виконавцем проводилося виконання постанови ВДАІ № ВС 152110 від 16.06.2010 року про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн, колегія суддів вважає, що достатнім грошовим відшкодуванням моральної шкоди, завданої позивачеві неправомірними діями державного виконавця Галицького ВДВС, буде визначення її в розмірі рівнозначному розміру штрафу, накладеного на позивача постановою ВДАІ від 16.06.2010 р.

Відповідно до п. п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України , підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З врахуванням вищезазначених вимог процесуального законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повинен був розглянути спір по суті , а не відмовляти у задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що позов пред"явлено до неналежного відповідача, та на підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскарженого рішення, та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову і стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 425 грн та судових витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. п. 3, 4 ч.1 ст.314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 12 лютого 2015 року скасувати і ухвалити нове.

Позов задовольнити частково. Стягнути з Галицького відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції Львівської області (код ЄДРПОУ 35009232) на користь ОСОБА_5: 425 (чотириста двадцять п"ять) гривень у відшкодування моральної шкоди та 25 (двадцять п"ять) гривень 89 коп сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді: Крайник Н.П.

Федоришин А.В.