Постанова № 43478916, 02.04.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2015 р. Справа№ 910/19381/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: представник - Лебедєв Ю.В. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 р.

за заявою Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р.

у справі № 910/19381/13 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Київгаз, м. Київ

про стягнення 7 850 026,18 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р. у справі №910/19381/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 р., провадження в частині стягнення 4757688,55 грн. боргу припинено на підставі п. 1-1 ст.80 ГПК України, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 753972,55 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення; 561753,74 грн. - 3% річних, 308881,59 грн. - пені, 14242,69 грн. витрат по оплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014 р. у справі №910/19381/13, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасовано в частині стягнення пені, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2014 року у справі №910/19381/13 відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, визнано недійсним п. 7.2 Договору № 06/10-2009 від 20.12.2010 в редакції додаткової угоди №4 від 12.04.2011 в частині - "Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".

Дане рішення залишено без змін постановою Виївського апеляційного господарського суду від 13.10.2014 р. та постановою Вищого господарського суду України від 27.11.2014 р.

28.10.2014 року на виконання судового рішень видано наказ.

У лютому 2015 р. до Господарського суду міста Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва у справі №910/19381/13 від 20.11.2013 року, в якій відповідач просить розстрочити виконання рішення шляхом сплати рівними частинами по 30 015,70 грн. з березня 2015 року по січень 2018 року.

Заява мотивована тим, що сплата одноразовим платежем заборгованості у розмірі 1 050 549,46 грн. призведе до заподіяння економічної шкоди не тільки ПАТ "Київгаз", але й кредиторам, які здійснюють постачання природного газу, що споживається в якості комунальної послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 р. у справі №910/19381/13 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про розстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Київгаз" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове рішення, яким розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2013 р.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення та неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач обґрунтовує правомірність оскаржуваної ухвали та просить залишити її без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив оскаржувану ухвалу скасувати.

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надав.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення апеляційної скарги по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відмовляючи в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано суду доказів наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк та наявності виняткового випадку.

З даним висновком місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.

Свою заяву Публічне акціонерне товариство "Київгаз" мотивує тим, що сплата одноразовим платежем заборгованості у розмірі 1 050 549,46 грн. призведе до заподіяння економічної шкоди не тільки ПАТ "Київгаз", але й кредиторам, які здійснюють постачання природного газу, що споживається в якості комунальної послуги. Крім того, у зв'язку із економічною ситуацією в країні, збільшенням вартості природного газу для різних груп споживачів, склалась ситуація при якій відбувається не виконання фізичними особами - споживачами своєчасної оплат послуг газопостачання, не виконання оплат за поставлений газ промисловими, бюджетними підприємствами та релігійними організаціями, не виконання ПАТ "Нафтогаз України" своїх обов'язків по здійсненню оплат за послуги розподілу природного газу. Станом на 01.02.2015 борг населення по сплаті за спожиті послуги газопостачання в якості житлово-комунальної послуги складає 56 691 864,05 грн.. Борг бюджетних установ та приватних підприємств - 45 120 958,93 грн., борг ПАТ "Нафтогаз України" - 28 466 733,09 грн. в підтвердження чого заявник надав довідки. Заявник також має значну заборгованість перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України", ПАТ "Укртрансгаз".

Однак, колегія суддів відхиляє зазначені твердження відповідача, оскільки вони не можуть бути підставою для надання розстрочки виконання рішення з наступних підстав.

Статтею 115 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим Кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

За зприписами ст. 121 Господарського процесуального кодексу під відстрочкою розуміється відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Як роз'яснено у п.п. 7.1., 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З огляду на викладене, вказані в заяві підстави для розстрочки виконання судового рішення, не є тими виключними обставинами, які надають підстави для розстрочки виконання судового рішення.

Так, надані відповідачем договори про реструктуризацію заборгованості укладених з позивачем, та на підставі яких, відповідач вказує, що сплачує щомісячно заборгованість, та бухгалтерські довідки, не дають підстави вважати обґрунтованою заяву про розстрочення виконання рішення.

Всупереч положенням статті 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, заявник під час вирішення питання про можливість розстрочки виконання рішення суду не надав доказів, які підтверджують відсутність коштів на його рахунках.

Крім того, у відповідності до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, "державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не може прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини" (див. § 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Півень проти України" від 29.06.2004).

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У відповідності до п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України не вважаються обставинами, які звільняють боржника від відповідальності, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідачем не обґрунтовано належними і допустимими доказами адекватності строку надання розстрочки і не вказано жодних фактичних даних, які б свідчили що фінансовий стан відповідач дозволятиме виконати рішення суду.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції вірно враховано розмір та строки наявності заборгованості, ступінь вини відповідача у виникненні спору та майнові інтереси позивача у справі, які значним чином порушуються внаслідок невиконання рішенням суду.

Таким чином, враховуючи те, що заявником не надано суду доказів наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк та наявності виняткового випадку, а саме доказів наявності тяжкого фінансового стану боржника, загрози банкрутства, відсутності коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, а також не надано доказів, які б підтверджували фактичну можливість виконання рішення у строки, зазначені у графіку розстрочки, заява про розстрочку виконання рішення є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали.

Відповідно до ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київгаз" залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 р. у справі № 910/19381/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/19381/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

М.Л. Яковлєв