Постанова № 43478380, 01.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2015 року № 826/973/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух)про стягнення коштів, - ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом про стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) інфляційних витрат та 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у загальному розмірі 27 232, 72 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що одноразова грошова допомога підлягала виплаті в день його звільнення з військової служби, тобто 08 листопада 2013 року, втім її було стягнуто на його користь за рішенням суду та виплачено відповідачем лише 28 серпня 2014 року. А тому, на думку позивача, відповідач має відшкодувати інфляційні витрати та 3% річних у відповідності до вимог ст. 625 Цивільного кодексу.

Відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України (Украерорух) проти задоволення адміністративного позову заперечує, наголошуючи при цьому, що грошова допомога була виплачена позивачу згідно із судовим рішенням, яким встановлено обов'язок виплати такої допомоги. Зауважує на відсутності підстав вважати його боржником та застосування до нього відповідальності у вигляді стягнення інфляційних витрат та 3% річних.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31 жовтня 2013 року Міністерством оборони України видано наказ № 360 про звільнення позивача з військової служби у запас за станом здоров'я.

Наказом відповідача від 08 листопада 2013 року № 614/о полковника ОСОБА_1, начальника зміни відділу управління використання повітряного простору Украероцентру було звільнено з займаної посади 08 листопада 2013 року.

Одноразову грошову допомогу, що підлягає виплаті при звільненні, було виплачено позивачу лише 28 серпня 2014 року.

Несвоєчасна виплата допомоги обумовила позивача звернутися з позовом до адміністративного суду.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з доводами ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Строки розрахунку при звільненні визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, згідно із якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби встановлений частиною першою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII, згідно із якою особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вказана норма кореспондується із частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, а саме: військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу в Збройних Силах в період з 31 липня 1989 року по 08 листопада 2013 року.

У подальшому позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я (наказ Міністерства оборони України від 31 жовтня 2013 року № 360).

Наказом відповідача від 08 листопада 2013 року № 614/о позивача було звільнено з займаної посади 08 листопада 2013 року та встановлено вислугу років у Збройних Силах, а саме: календарна - 24 роки 03 місяці.

Згідно із довідкою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) від 21 листопада 2013 року № 10.1-1117 загальна сума грошового забезпечення позивача становить 14 080, 50 грн.

Відтак, розмір одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням позивача з військової служби становить 168 966, 00 грн. (24 роки х 14 080, 50 грн./ 2 = 168 966, 00 грн.).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року № 826/20040/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року № 826/20040/13-а, було стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) на користь ОСОБА_1 заборгованість із виплати вказаної суми грошової допомоги.

27 серпня 2014 року згідно постанови ВДВС відповідачем перераховано на користь позивача кошти у розмірі 168 121, 17 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку НОМЕР_1.

При цьому, суд констатує, що обов'язок відповідача щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням останнього з військової служби передбачений нормами трудового законодавства, будь-які договірні відносини в даному випадку відсутні.

Згідно зі статтею 9 Цивільного кодексу України положення цього Кодексу застосовуються до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання, встановлена статтею 625 Цивільного кодексу України, передбачає насамперед наявність договірних правовідносин.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки вони врегульовані положеннями трудового законодавства.

Вказана правова позиція узгоджується з листом Верховного суду України «Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві» від 01.07.2014 року, яким зазначено, що судам потрібно враховувати, що передбачена ст. 625 ЦК відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК не поширюється на трудові правовідносини та сімейні правовідносини.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи доводи позивача були спростовані.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об'єктивно, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв'язку із чим в задоволені адміністративного позову слід відмовити повністю.

Враховуючи положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України та ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суд вирішив стягнути з позивача 1 644, 30 грн. судового збору.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

2. Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 644, 30 грн. на р/р: 31218206784007, отримувач коштів УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя І.М. ПогрібніченкоСудді: І.О. Іщук В.П. Шулежко